Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м.Суми

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2011

зі справи № 11/107/2011

за позовом дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м.Суми

до публічного акціонерного товариства "Луганськкомуншляхбуд", м.Луганськ

про стягнення 98654,31грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача – Маківський О.В.,

відповідача – Грибанова Ю.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

У серпні 2011 року позивач звернувся з позовом до відповідача, згідно з яким просив стягнути з останнього 86375,92грн. основного боргу, 6675,79грн. пені, 4232,42грн. інфляційних втрат, 1370,18грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Луганської області від 25.10.2011 у справі № 11/107/2011 (суддя Москаленко М.О.), яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2011 (колегія суддів у складі: суддя Татенко В.М. –головуючий, судді Донець О.Є. і Мєзєнцев Є.І.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції від 25.10.2011 та постанову апеляційного суду від 26.12.2011 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скарга мотивована тим, що судові рішення попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить оскаржувані рішення судів залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 13.03.2006 сторонами зі справи був укладений договір № 13/03-1 (далі –Договір), згідно з пунктом 1.1 якого відповідач зобов’язався передати позивачу товар, а останній зобов’язався прийняти та оплатити його на умовах Договору. Поставка товару здійснюється згідно із специфікаціями, які є невід’ємною частиною Договору.

Згідно з п. 4.1 Договору постачання товару здійснюється протягом 10 днів з моменту отримання заявки від Покупця (заявка подається не пізніше 20-го числа місяця, що передує місяцю відвантаження).

Відповідно до пункту 5.3 Договору оплата за поставлений товар здійснюється на розрахунковий рахунок Продавця на умовах відстрочки платежу до 30 днів з моменту поставки товару.

Пунктом 8.2 Договору сторони встановили, що Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2011.

13.03.2006 сторонами зі справи було підписано специфікацію № 1 до Договору, згідно з якою відповідач зобов’язаний поставити продукцію: шлак доменний фр. 0-40 у кількості 50000 тон на загальну суму 435000,00 грн. та бітум у кількості 500 тон на загальну суму 1080000,00 грн.

У цьому зв’язку судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору відповідач здійснив поставку шлаку на загальну суму 391796,48грн., яка була оплачена позивачем на суму 691700,00грн.

29.08.2009 сторони уклали специфікацію № 1-с до Договору, відповідно до якої відповідач повинен був здійснити поставку солі навал (помол №3) у кількості 7500 тонн на загальну суму 1498500,00грн. у т.ч. ПДВ 249750,00 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідач поставив позивачу сіль на загальну суму 193527,60грн.

06.08.2010 сторони уклали договір про внесення змін до Договору, згідно з яким виклали п.4.1 Договору у такій редакції: "Продавець поставляє товар у строки, вказані додатковою угодою сторін по кожній специфікації. Доповнити Договір пунктом 4.3 такого змісту: "Встановити строк поставки товару по специфікації № 1с від 29.08.2009 до Договору від 13.03.2006 №13/03-1 до 31.12.2010".

Позивач вказував, що грошові кошти за сіль були оплачені, але відповідач поставив її не в повному обсязі, у зв’язку з чим виникла заборгованість у сумі 86375,92грн.

Наведені обставини стали предметом спору у господарському суді.

Сукупності встановлених у справі обставин суди попередніх інстанцій дали належну оцінку і дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача86375,92грн. основного боргу, 6675,79грн. пені, 4232,42грн. інфляційних втрат, 1370,18грн. 3 % річних.

При цьому суди правильно виходили з того, що подані по справі докази, на які позивач посилався в обґрунтування заявлених вимог, свідчили про те, що відповідними платіжними дорученнями він перераховував грошові кошти за щебінь та шлак, а не за сіль, а отже, враховуючи передбачений договором порядок постачання товару, в нього відсутні правові підстави вважати, що відповідач порушив свої зобов’язання щодо поставки солі та вимагати застосування штрафних санкцій.

Врахувавши наведені обставини, взявши до уваги підстави та межі заявленого позову, встановивши також, що укладений сторонами договір є чинним і підлягає виконанню, суди дійшли правильних висновків щодо вирішення спору та прийняли рішення у відповідності до вимог ст. 193 ГК України, а також ст.ст. 526, 693 ЦК України.

Доводи скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень вимог норм матеріального та процесуального права не можуть бути взяті до уваги, оскільки їх обґрунтованість не підтверджується наявними матеріалами справи.

Враховуючи зазначене, а також з огляду на те, що наведені у касаційній скарзі доводи висновків попередніх судових інстанцій не спростовують, суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Луганської області від 25.10.2011 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2011 у справі № 11/107/2011 залишити без змін, а касаційну скаргу дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - без задоволення.