807/423/18 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику податків визначено штраф - 09.04.2019 Прийняття

У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Мукачівський завод "Точприлад" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09 лютого 2018 року №0005521203, яким платнику податків визначено штраф у розмірі 10% у сумі 132 953 грн 57 коп., з мотивів безпідставності його прийняття.

04 жовтня 2018 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності спірного податкового повідомлення-рішення внаслідок доведення податковим органом факту порушення строку сплати суми грошового зобов'язання по авансовим внескам з податку на прибуток, визначеного пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

27 лютого 2019 року позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій Товариство посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм пункту 50.1 статті 50, пункту 54.1 статті 54, пункту 87.9 статті 87, статті 126 Податкового кодексу України, та вказує, що 30 червня 2015 року ним подавався уточнюючий розрахунок із зменшеним розміром авансового внеску, що не враховано ні податковим органом, ні судами попередніх інстанцій. У зв'язку із зазначеним позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

28 лютого 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувано із Закарпатського окружного адміністративного суду справу № 807/423/18.

18 березня 2019 року справа № 807/423/18 надійшла до Верховного Суду.

25 березня 2019 року податковим органом подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного суду України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач зареєстрований як юридична особа та відомості щодо нього включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, КОД ЄДРПОУ 14307452.

У січні 2018 року відповідачем проведено камеральну перевірку Товариства щодо своєчасності сплати податку на прибуток, за наслідком якої складено акт від 15 січня 2018 року № 24/1203/14307452 (далі - акт перевірки).

09 лютого 2018 року посадовими особами податкового органу на підставі акта перевірки та згідно зі статтею 126 Податкового кодексу України прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0005521203, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 10% у сумі 132 953 грн 57 коп.

Підставою нарахування штрафу податковим органом визначено факт несвоєчасної сплати узгодженої суму податкового зобов'язання (авансових внесків) з податку на прибуток за податковою декларацією від 02 березня 2015 року № 9081437830 у липні, серпні, вересні 2015 року.

Пунктом 9 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України (2755-17) (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що у січні - грудні 2015 року та січні - травні 2016 року платники податків зобов'язані сплачувати щомісячні авансові внески з податку на прибуток підприємств відповідно до пункту 57.1 статті 57 цього Кодексу у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року. При цьому сума щомісячних авансових внесків за березень - травень 2016 року обчислюється у розмірі не менше 1/12 нарахованої суми податку на прибуток підприємств за 2014 звітний (податковий) рік.

За змістом окремих абзаців пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань. При цьому дванадцятимісячний період для сплати авансових внесків визначається починаючи з березня поточного звітного (податкового) року по лютий наступного звітного (податкового) року включно. Форма розрахунку, передбачена у цьому пункті, затверджується у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент проведення перевірки) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 березня 2015 року Товариством самостійно подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2014 рік № 9081437830, в якій у рядку 23 "авансовий внесок, що підлягатиме сплаті щомісячно" задекларувало суму 560 036 грн, яку платник зобов'язаний сплачувати до 30 числа кожного місяця протягом 2015 року та за січень, лютий 2016 року відповідно до пункту 57.1. статті 57 Податкового кодексу України.

30 червня 2015 року платником податків подано податкову декларацію (уточнену) з податку на прибуток підприємств за 2014 рік № 9082011339, в якій зменшено суму податку та заповнено рядок 23 "розрахунок авансового внеску на прибуток" у розмірі 484 273 грн, але у рядку 37 "Зменшення податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду, що уточнюється" не задекларовано зменшення податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду.

30 вересня 2015 року позивачем подано податкову декларацію (уточнену) з податку на прибуток підприємств за 2014 рік № 9082117112, у якій задекларувало зменшення податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та вже у рядку 37 "Зменшення податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду, що уточнюється" розділу "Самостійне виправлення помилок по авансових внесках з податку на прибуток" задекларувало зменшення податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду на суму 454 578 грн.

Вказані обставини не оспорюються сторонами.

На виконання вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) наказом Міністерства доходів і зборів України від 30 грудня 2013 року № 872 (z0103-14) затверджено форму Податкової декларації з податку на прибуток підприємства (далі - Наказ № 872).

Рядок 23 податкової декларації розділу "Розрахунок авансового внеску з податку на прибуток" заповнюється платниками податку у Податковій декларації з податку на прибуток підприємства за рік (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень).

Підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України зазначено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Разом з тим, згідно із приписами пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Отже з моменту подання платником податків податкової декларації, визначена ним сума податкового зобов'язання є узгодженою і має бути сплачена у граничні терміни, визначені законом.

Судами встановлено, що уточнюючою декларацією з податку на прибуток Товариство визначило авансовий внесок з податку на прибуток, що підлягає сплаті щомісячно у розмірі 484273 грн. Вказана декларація прийнята податковим органом без зауважень, про що свідчить квитанція № 2 від 30 червня 2014 року. Саме така сума податкового зобов'язання є узгодженою та підлягає сплаті у граничні терміни.

Фактична сплата авансових внесків у сумі 484273 грн в межах звітних місяців підтверджується наявними в справі копіями платіжних доручень, та не поставлено під сумнів доводами податкового органу.

Не заповнення Товариством рядка 37 уточнюючої декларації з податку на прибуток є методологічною помилкою, самостійно усунутою підприємством до початку перевірки.

В силу приписів пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

При цьому, якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Таким чином, вказаними нормами вставлено право платника податку, у разі виявлення помилок у поданій ним податковій звітності, внести відповідні зміни шляхом подання уточнюючого розрахунку.

Відтак, Суд погоджується з доводом касаційної скарги, що платником податків самостійно виявлено помилку в поданій ним податковій звітності і подано до податкового органу уточнюючий розрахунок з виправленням помилок з урахуванням вимог статті 50 Податкового кодексу України, отже у податкового органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, оскільки, з поданням уточнюючого розрахунку податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні.

Матеріалами справи підтверджується своєчасне подання позивачем до податкового органу відповідної звітності, самостійне усунення виявлених недоліків шляхом подання уточнюючого розрахунку до початку проведення перевірки контролюючим органом.

Суд зазначає, що специфіка нарахування штрафної санкції, полягає в тому, що вона нараховується контролюючим органом вже на погашену суму податкового боргу, таким чином, при поданні уточнюючої податкової декларації, якою зменшується податкове зобов'язання з певного податку, відсутній об'єкт застосування штрафної санкції, передбаченої статтею 126 Податкового кодексу України.

Крім того, в запереченні на касаційну скаргу податковий орган зазначає, зокрема, що 28 серпня 2015 року Товариство сплатило 76579 грн, граничний термін сплати 30 липня 2015 року. Але згідно платіжного доручення № 2407 Товариство 28 серпня 2015 року сплатило 184273 грн в рахунок авансового платежа з податку на прибуток. Вказана сума та операція за таку дату в розрахунку штрафних санкцій відсутні. Також в розрахунку штрафних санкцій відсутня сума 484273 грн, сплачена платіжним дорученням № 2807 28 вересня 2015 року. Замість вказаної суми і в розрахунку і в запереченнях на касаційну скаргу податковий орган вказує 468683,73 грн.

Також, згідно розрахунку штрафних санкцій, частина штрафу у розмірі 18345,7 грн нарахована за порушення терміну сплати в 1 день, а саме 31 липня 2015 року сплачено зобов'язання з граничним терміном сплати 31 липня 2015 року.

За таких обставин, Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, суд апеляційної інстанції не виправив помилку, обмежившись цитуванням загальних норм податкового кодексу. Суд апеляційної інстанції встановив, що уточнююча декларації, подана 30 червня 2016 року відповідала вимогам пункту 48.3, пункту 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, але зробив висновок, що твердження апелянта в цій частині не повинно братись до уваги.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина перша та третя статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, Верховний Суд приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, а відтак касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мукачівський завод "Точприлад" задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року у справі № 807/423/18 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Мукачівський завод "Точприлад" задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 9 лютого 2018 року № 0005521203, яким до позивача застосовано штрафна (фінансова) санкція (штраф) в розмірі 10% у сумі 132953 грн 57 коп.