Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення звернулася до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення 25-ї сесії 24-го скликання Кореїзської селищної ради № 1145 від 18.05.2004 року "Про надання ТОВ "Торгівельний дім "Океан" земельної ділянки для реконструкції та улаштування культурно-розважального центру за адресою: смт. Кореїз, вул. Місхорський парк, 10" та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 02.04.2009р. між Кореїзською селищною радою та ТОВ "Торгівельний дім "Океан" за адресою: смт. Кореїз, вул. Місхорський парк, 10 площею 0,1195га, укладеного на 49 років для реконструкції та улаштування культурно-розважального центру.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на статтю 19 Конституції України, статі 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , статті 16, 203 Цивільного кодексу України; прийняттям спірного рішення всупереч вимогам чинного земельного природоохоронного законодавства, що порушує права та інтереси позивача; спірна земельна ділянка знаходиться в межах Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а відтак відноситься до земель природоохоронного та історико-культурного призначення, натомість відповідач не додержав порядок вилучення та умови цільового використання таких земель, що визначені частиною 1 статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", частиною 2 статті 150 Земельного кодексу України.

Відповідач відхилив позовні вимоги повністю, вказавши, що межі Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва не встановлено, а право землекористування не оформлено належним чином; спірне рішення є законним та таким, що прийнято в межах наданих відповідачу повноважень.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.08.2011 року (суддя Колосова Г.Г.) позов задоволено; визнано недійсним пункти 2, 3, 4, 5 підпункти 6.1, 6.2, 6.3, 6.4 пункту 6 рішення 25-ї сесії 24-го скликання Кореїзської селищної ради № 1145 від 18.05.2004 року "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Океан" земельної ділянки для реконструкції та улаштування культурно-розважального центру за адресою: смт. Кореїз, вул. Місхорський парк, 10"; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 02.04.2009 року, укладений між Кореїзською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Океан" за адресою смт. Кореїз, вул. Місхорський парк, 10 площею 0,1195 га на 49 років для реконструкції та улаштування культурно-розважального центру; з відповідачів стягнуто на користь позивача судові витрати.

Суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва, що зумовлює поширення на неї режиму земель природно-заповідного фонду, спірне рішення органу місцевого самоврядування прийнято з порушенням норм законодавства про землі природно-заповідного фонду, що є підставою для недійсності рішення та укладеного на його підставі договору.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.12.2011 року (судді: Воронцова Н.В. –головуючий, Заплава Л.М., Проценко О.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано, у позові відмовлено. Суд апеляційної інстанції вказав, що місцевим господарським судом не враховано ті істотні обставини справи, що на момент прийняття спірного рішення органу місцевого самоврядування зазначена у ньому суду земельна ділянка вже знаходилась в орендному користуванні попереднього власника об'єкта нерухомості, тобто, не могла входити до меж парку та не потребувала вилучення; знаходження земельної ділянки в межах території парку не спричиняє набуття нею режиму земель природно-заповідного фонду, не надає статусу особливо цінної землі та не передбачає застосування відповідних положень чинного законодавства.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Заступник прокурора Автономної Республіки Крим та Міністерство екології та природних ресурсів України звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять постанову у даній справі скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Касаційну скаргу Заступника прокурора Автономної Республіки Крим вмотивовано невірним застосуванням апеляційним судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а саме: всупереч статті 43 Господарського процесуального кодексу України залишено поза увагою та не надано оцінки висновку судової землевпорядної експертизи, що знаходиться у матеріалах справи; невірно застосовано статті 3, 4, 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд", в зв'язку з чим неправильно встановлено правовий режим земельної ділянки, наданої в оренду спірним рішенням, помилково скасоване законне рішення місцевого господарського суду.

Міністерство екології та природних ресурсів України зазначило, що не брало участі у справі, натомість прийнятими рішеннями вирішено питання про їх права та обов'язки; апеляційний суд не застосував пункт 3 постанови Верховної ради України від 16.06.1992 року "Про введення в дію Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (2457-12) , відповідно до якого належить визначати правовий режим території Місхорського парку, приписи частини 2 статті 45, статті 150 Земельного кодексу України.

Прокурор та Міністерство екології та природних ресурсів України у судовому засіданні підтримали доводи касаційних скарг зі зазначених у них підстав. Інші учасники спору відзив на касаційну скаргу не надали та не скористалася правом на участь представників в судовому засіданні.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Океан" - надіслав телеграму, в якій просив відкласти розгляд справи в зв'язку зі зайнятістю представника у іншому судовому засіданні. Судова колегія відхилила вказане клопотання, оскільки участь представників сторін у даному судовому засіданні обов'язковою не визнавалась, а відповідачем не наведено підстав, що свідчили б про неможливість розгляду касаційної скарги відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення прокурора та представника Міністерства екології та природних ресурсів України, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Місцевим господарським судом було встановлено, що постановою Державного комітету Української РСР по екології та раціональному природокористуванню від 30.08.1990 року № 18 затверджено перелік державних парків-пам'яток садово-паркового мистецтва республіканського значення, до якого включено Місхорський парк.

Рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 20.02.2002 року №2278-2/02 (rb2278002-02) вказано встановити межі селища Кореїз загальною площею 355 га, в тому числі 23 га –землі природоохоронного значення –Місхорський парк (т.1, а.с.22).

За актом приймання-передачі парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, майна та матеріальних цінностей від Ялтинського об'єднання санаторно-курортних установ профспілок Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на баланс Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 08.04.1998 року, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення площею 108,9 га, в тому числі Місхорський –21, 3 га з 08 квітня 1998 року знаходиться в управлінні Міністерства охорони навколишнього природного середовища та прийнятий Держадміністрацією парків під відповідальну охорону і забезпечення цільового використання відповідно до вимог Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (2456-12) .

Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення за охоронним зобов'язанням № ППСПИи/з-6-1 від 26.05.2008 року взяла під свою охорону парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного "Місхорський" площею 23 га, який є об'єктом природно-заповідного фонду України; за зобов'язанням на території парку забороняється будь-яка діяльність, що загрожує його збереженню та призводить до деградації його первинного стану.

Також судом встановлено, що рішенням 25-ї сесії Кореїзської селищної ради 24-го скликання від 18.05.2004 року № 1145 "Про надання ТОВ "Торгівельний дім "Океан" земельної ділянки для реконструкції та улаштування культурно-розважального центру за адресою: смт. Кореїз, вул. Місхорський парк, 10" вирішено припинити право користування МПП "КВЛ" земельною ділянкою площею 0,1195 га, затвердити проект землеустрою по відводу земельної ділянки ТОВ "Торгівельний дім "Океан" загальною площею 0,1195га для реконструкції та улаштування культурно-розважального центру за адресою смт. Кореїз, вул. Місхорський парк, 10; передати ТОВ "Торгівельний дім "Океан" земельну ділянку загальною площею 0,1195 га в оренду строком на 49 років для реконструкції та улаштування культурно-розважального центру з земель громадського харчування МПП "КВЛ".

На підставі рішення від 18.05.2004 року № 1145 Кореїзською селищною радою (орендодавець) та ТОВ "Торгівельний дім "Океан" (орендар) 02.04.2009 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1195га в оренду строком на 49 років для реконструкції та улаштування культурно-розважального центру (готелю з басейном та пунктом громадського харчування).

За експертним висновком № 4059 від 20.06.2011 року надана в оренду спірним рішенням земельна ділянка розташована в межах земель Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, в тому числі в межах земель, визначених звітом "Розробка проектів організації території, охорони та використання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва Масандрівський, Лівадійський і Місхорський".

На підставі наведених вище обставин справи та керуючись частиною 5 статті 5, статтями 7 та 37 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" місцевий господарський суд дійшов висновку про належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду.

Натомість, переглядаючи справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції взяв до уваги в якості істотних обставин справи, крім наведеного вище, таке.

Відповідно до установчого договору від 2003 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Океан", затвердженого протоколом зборів учасників від 18.02.2003 року, у якості вкладу до статутного фонду Товариства Мале приватне підприємство "КВЛ" внесло належну йому будівлю колишнього ресторану "Місхор", яка знаходиться за адресою: смт. Кореїз, Місхорський парк, 10; будівля колишнього ресторану "Місхор" була зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю "Океан" та відповідно до свідоцтва про право власності від 03.07.2003 року нежитлова будівля колишнього ресторану "Місхор" з площадкою, розташована за адресою АР Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, парк Місхорський, 10, знаходиться у колективній власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний дім "Океан".

Зазначивши про невиконання сторонами вимог ухвали суду представити документи про передачу спірної земельної ділянки в користування МПП "КВЛ", апеляційний суд на підставі листа директора МПП "КВЛ" від 11.09.2003 року № 24 та рішення Кореїзської селищної ради від 18.05.2004 року № 1445 (тобто, самого спірного рішення) визнав встановленим знаходження земельної ділянки площею 0,1195 га у користуванні Малого приватного підприємства "КВЛ" на підставі державного акта серії ІІ-КМ № 001517 від 20.10.1997 року.

Також апеляційний суд зазначив, що за змістом спірного рішення відповідачу було надано земельну ділянку загальною площею 0,1195 га за адресою смт. Кореїз, вул. Місхорський парк, 10 в оренду строком на 49 років для реконструкції і благоустрою культурно-розважального центру із земель суспільного споживання МПП "КВЛ", у тому числі по угіддям: 0,1195 га –забудовані землі, котрі використовуються в комерційних цілях. Під час складання проекту відводу земельної ділянки складено акт обстеження і погодження зовнішніх меж земельної ділянки, погоджені Державною адміністрацією Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Умовами договору оренди встановлено обмеження використання земельної ділянки, зокрема, охоронна зона об'єкта природно-заповідного фонду.

За актом від 29.04.2008 року перевірки стану будівельних робіт, складеним Державною архітектурно-будівельною інспекцією, нежитлове приміщення колишнього ресторану "Місхор" знесене в березні-квітні 2008 року.

Стосовно меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", апеляційним судом взято до уваги, що рішенням 10-ї сесії Кореїзської селищної ради 24-го скликання від 28.01.2003 року № 425 визначені межі парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський" площею 23 га; дозволено Адміністрації парку складання технічного звіту про встановлення в натурі меж земельної ділянки парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський" площею 23,0 га.

Рішенням Кореїзської селищної ради № 2845 від 23.12.2005 року Державній адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення було дозволено проведення інвентаризації земель Місхорського парку, рішенням № 2893 від 03.02.2006 року дозволено складання проекту відводу земельної ділянки площею 13 га.

Рішенням Кореїзської селищної ради № 940 від 24.06.2008 року скасовані рішення № 425 від 28.01.2003 року та пункт 1.3 рішення № 2893 від 03.02.2006 року як не реалізовані та такі, що не відповідають вимогам діючого законодавства; Державній адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення рекомендовано належним чином оформити документацію відносно границь Місхорського парку.

З наведеного апеляційний суд дійшов висновків, що на даний час межі земельної ділянки Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення на місцевості та межові знаки не встановлено, а відтак твердження, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду,є недоведеним припущенням.

Скасовуючи судове рішення та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка на момент прийняття рішення Кореїзської селищної ради № 425 від 28.01.2003 року перебувала у законному користуванні МПП "КВЛ" за актом та належала до земель громадського споживання, а відтак не могла увійти до меж парку та входити до земель природно-заповідного фонду; зміна власника нерухомого майна є законною підставою для оформлення права користування земельною ділянкою, як це передбачено статтею 120 Земельного кодексу України, статтею 377 Цивільного кодексу України, а селищна рада діяла відповідно до та в межах повноважень, наданих їй статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Судова колегія зазначає про таке.

Пунктом 3 постанови Верховної ради України від 16.06.1992 року "Про введення в дію Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (2457-12) визначено у зв'язку з прийняттям Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (2456-12) вважати раніше створені парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва республіканського значення - парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення; постановою Верховної Ради України від 22.09.1994 року № 177/94-ВР (177/94-ВР) затверджено Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники"), в Додатку № 9 до якої наведено Місхорський парк як існуючий природно-заповідний об'єкт - парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (№ 58, розділ 1.7). Таким чином відповідність Місхорського парку статусу парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення в розумінні Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (2456-12) станом на 1992 рік підтверджується чинним законодавством.

Стаття 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначає парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення як штучно створений об'єкт, що належить (саме як об'єкт –парк) до природно-заповідного фонду України; таким об'єктам може надаватися (або не надаватися) статус юридичної особи.

За статтею 37 Закону України "Про природно-заповідний фонд України"(у редакції на час виникнення спірних правовідносин) парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів; за змістом частини 4 статті 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі, на якій знаходяться парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, можуть перебувати у різній формі власності.

Водночас за статтями 43- 45 Земельного кодексу України (у редакції станом на час прийняття спірного рішення) ділянки суші та водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду, віднесено до земель природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти, а також штучно створені об'єкти, зокрема, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва . Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній, приватній власності; порядок їх використання визначається законом.

Таким чином, з наведених положень в сукупності з статтями 4 та 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" вбачається, що наявність у певної ділянки суші статусу земель природно-заповідного фонду пов'язана з перебуванням на ній об'єкта природно-заповідного фонду - парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, зайняттям певної ділянки суші, а не з наявністю у парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення як юридичної особи правовстановлюючих чи правооформлюючих документів в розумінні розділу ІІІ Земельного кодексу України (2768-14) .

Зміна меж об'єкта природно-заповідного фонду здійснюється у встановленому порядку. Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства уповноваженими органами. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду (стаття 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" в редакції станом на час прийняття судових рішень).

У відповідності до частини 1 статті 150 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду відносяться до особливо цінних земель, вилучення яких для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною 2 цієї статті.

За частиною 3 статті 7 та частиною 1 статті 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на землях природоохоронного та культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів і об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням або загрожує їх збереженню. У відповідності до частини 1 статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та інших рекреаційних, в освітньо-виховних цілях, для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Місцевий господарський суд, виконуючи обов'язкові вказівки Вищого господарського суду, встановив на підставі експертного висновку, даних звіту "Розробка проектів організації території, охорони та використання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва Масандрівський, Лівадійський і Місхорський", що спірна земельна ділянка знаходиться в межах Місхорського парку (як об'єкта природно-заповідного фонду), та, застосувавши наведені вище положення чинного законодавства, дійшов висновку про невідповідність їм спірного рішення, та про його недійсність, наслідок чого є також недійсність укладеного на підставі рішення правочину.

Натомість суд апеляційної інстанції помилково ототожнив визначення в натурі меж земельної ділянки Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення на території Місхорського парку та межі Місхорського парку як об'єкта природно-заповідного фонду; водночас, також встановивши у постанові, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах Місхорського парку (як об'єкта природно-заповідного фонду), суд апеляційної інстанції не застосував жодної з наведених вище норм чинного законодавства, що регулюють порядок встановлення та зміни меж об'єкта природно-заповідного фонду, взявши до уваги рішення органу місцевого самоврядування, не уповноваженого у даних правовідносинах.

Також судова колегія зазначає, що відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень. За статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, керуючись законом.

постанова апеляційної інстанції не ґрунтується на доказах, що відповідають вказаним вимогам; залишивши поза увагою підстави набуття прав на землю, визначені розділом ІV Земельного кодексу України (2768-14) (а у попередній період главою 2 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (561-12) року), апеляційний суд визнав встановленим факт надання спірної земельної ділянки в користування за відповідним цільовим призначенням з земель, на яких знаходиться Місхорський парк, на підставі листа директора МПП "КВЛ" від 11.09.2003 року № 24 про припинення права користування земельною ділянкою та тексту рішення Кореїзської селищної ради від 18.05.2004 року № 1445 (тобто, самого спірного рішення).

При цьому у матеріалах справи відсутні рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки МПП "КВЛ", державний акт серії ІІ-КМ № 001517 від 20.10.1997 року чи офіційна інформація про його видачу на підтвердження права землекористування МПП "КВЛ"; судом залишено поза увагою перелік існуючих землекористувачів за рішенням Кореїзської селищної ради № 425 від 28.01.2003 року станом на відповідну дату. Посилаючись на статус позивача як власника об'єкта нерухомості, що зумовлює необхідність оформлення землекористування, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою цільове призначення надання земельної ділянки за спірним рішенням.

Відтак, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не застосував законодавство, що підлягало застосуванню та невірно встановив обставини, що входять у предмет доказування у даному спорі; досліджуючи обставини оформлення позивачем права користування земельною ділянкою та відповідні рішення органу місцевого самоврядування, який не регулює питання статусу та меж даного об'єкта природно-заповідного фонду, не взяв до уваги та не спростував вмотивовані висновки судової експертизи щодо меж об'єкта природно-заповідного фонду та категорії спірної земельної ділянки, оціненої місцевим господарським судом.

Також суд апеляційної інстанції визнав встановленими істотні обставини справи, що не підтверджуються належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи чи дослідженими належним чином.

Відтак судова колегія погоджується з доводами касаційних скарг та відзначає, що апеляційним господарським судом порушено статті 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, не застосовано закон, який підлягав застосуванню у спірних правовідносинах, тобто, порушено норми матеріального права; наведене є підставою для скасування постанови апеляційної інстанції.

Водночас судова колегія відхиляє доводи касаційної скарги Міністерства екології та природних ресурсів України щодо не залучення його до участі у справі, оскільки Указом Президента України від 09.12.2010 року 1085/2010 (1085/2010) "Про оптимізацію системи виконавчих органів центральної влади" постановлено утворити Міністерство екології та природних ресурсів України, Державну екологічну інспекцію України, Державну службу екології та надр України, реорганізувавши Міністерство охорони навколишнього природного середовища України; установлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

За наслідками скасування постанови апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду слід залишити в силі.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 6 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційні скарги Заступника прокурора Автономної Республіки Крим та Міністерства екології та природних ресурсів України задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.12.2011р. № 5002-24/5067.1-2010 Господарського суду Автономної Республіки Крим скасувати.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.08.2011р. залишити в силі.