815/6372/16 Про застосування заходів реагування шляхом тимчасового призупинення господарської діяльності до отримання спеціального дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами - 09.04.2019 Прийняття

У листопаді 2016 року Державна екологічна інспекція в Одеській області (далі - Інспекція, позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Дністровець" (далі - СВК "Дністровець", відповідач) про застосування до СВК "Дністровець" заходів реагування шляхом тимчасового призупинення господарської діяльності до отримання спеціального дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що СВК "Дністровець" здійснюється господарська діяльність без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, отримання якого передбачено положеннями чинного законодавства України, внаслідок чого відповідачем порушено вимоги статей 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що СВК "Дністровець" не спростовано висновки акта перевірки Інспекції щодо здійснення господарської діяльності без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, у зв'язку з чим подальша експлуатація СВК "Дністровець" стаціонарних джерел без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря може призвести до спричинення непоправної шкоди навколишньому природному середовищу, створення загрози життю та здоров'ю людей.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року апеляційну скаргу СВК "Дністровець" задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року скасовано та прийнято по справі нову постанову, якою позов Державної екологічної інспекції в Одеській області до СВК "Дністровець" про застосування заходів реагування - залишено без задоволення.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приймаючи до уваги порушення Інспекцією принципу пропорційності під час звернення до суду з даними вимогами та з огляду на ту обставину, що виключно Інспекція повинна вирішувати, дія яких саме об'єктів підлягає зупиненню в зв'язку з відсутністю дозволу, а не суд на власний розсуд, колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги про застосування до СВК "Дністровець" заходів реагування шляхом тимчасового призупинення господарської діяльності до отримання спеціального дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 10 травня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 815/6372/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України (2747-15) ) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Суддя-доповідач ухвалою від 07 лютого 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 815/6372/16 та призначив її до розгляду ухвалою від 08 квітня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 09 квітня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що у період з 31 жовтня 2016 року по 14 листопада 2016 року фахівцями Інспекції на підставі наказу від 27 жовтня 2016 року № 759, направлення на перевірку від 27 жовтня 2016 року № 493пр, проведено планову перевірку дотримання СВК "Дністровець" вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, за поводженням із відходами та небезпечними хімічними речовинами.

За результатами вказаної перевірки Інспекцією складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, за поводженням із відходами та небезпечними хімічними речовинами, у висновках якого наголошено, що СВК "Дністровець" здійснюється господарська діяльність без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, отримання якого передбачено положеннями чинного законодавства України, внаслідок чого відповідачем порушено вимоги статей 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

Встановлення вищезазначеного порушення з боку СВК "Дністровець" і стало підставою для звернення Інспекції з позовом до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права відмовлено у задоволенні позовних вимог. Зокрема, позивач зазначає, що СВК "Дністровець" здійснюється господарська діяльність без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, отримання якого передбачено положеннями чинного законодавства України, внаслідок чого відповідачем порушено вимоги статей 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

Крім того, зазначає, що судом апеляційної інстанції не встановлено чи є на сьогодні СВК "Дністровець" забруднювачем атмосферного повітря. Тому, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку, що підприємству не потрібний дозвіл на викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

29 травня 2017 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, в тому числі про поводження з відходами; щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов.

Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів є Державна екологічна інспекція України, правовий статус якої визначено у Положенні, затвердженому Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №454/2011 (454/2011) (далі - Положення № 454/2011).

Згідно з пунктами 4, 6 Положення № 454/2011 Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог, зокрема, законодавства про поводження з відходами, щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов, тощо.

Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: приймати рішення про обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин, за винятком суб'єктів підприємницької діяльності (інвесторів), що провадять свою діяльність відповідно до законодавства про угоди щодо розподілу продукції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно частиною першою та другою статті 2 цього Закону дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Частиною шостою статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" встановлено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначає Закон України "Про охорону атмосферного повітря" (2707-12) . Цей закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище, а також визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" підприємства, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані, в тому числі, здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік.

Статтею 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" передбачено, що для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Таким чином, суб'єкт господарювання, який здійснює експлуатацію об'єктів, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, може здійснювати таку експлуатацію виключно за наявності відповідного дозволу.

Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись з адміністративним позовом про застосування до СВК "Дністровець" заходів реагування шляхом тимчасового призупинення господарської діяльності до отримання спеціального дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, Інспекція посилалася на обставини, зазначені в акті перевірки, а саме виявлення у відповідача наступних джерел викиду в атмосферне повітря:

- 1-ий майданчик: свинотоварна ферма № 1, № 2, № 3, зернодробарка;

- 2-й майданчик: заточувальний верстат; зварювальний апарат;

- 3-й майданчик: блок прийому ЗАВ-40, АЗС: ПРК -2 од та інші.

Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що об'єкти, які, на думку позивача, відповідно до статей 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" потребують отримання дозволу, знаходяться на балансі не відповідача, а ТОВ "Днестровец Агро" і тому саме останній зобов'язаний отримати відповідний дозвіл.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що в ході перевірки Інспекцією не було встановлено якому суб`єкту господарювання належить (ким експлуатується) вказане в акті перевірки майно, що є визначальним для вирішення питання щодо обмеження (зупинення) господарської діяльності до отримання відповідного дозволу.

Окрім іншого, положеннями статті 12 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" передбачено, що господарська чи інші види діяльності, пов'язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, передбачених дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена відповідно до законодавства.

З наведеного вбачається, що тимчасово заборонена (зупинена) може бути господарська діяльність, пов'язана з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Тому колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції, який дійшов висновку, що позовні вимоги про застосування до СВК заходів реагування шляхом тимчасового призупинення господарської діяльності до отримання спеціального дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.