Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

від позивача – не з'явився;

від відповідача – Поліщук П.Я.;

Публічне акціонерне товариство "Трест Київспідземшляхбуд-2" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом та просило суд стягнути з вдіповідача –Публічного акціонерного товариства "Трест Київспецбуд" 4 964 965,21 грн., у т.ч. 4 445 670,81 грн. в рахунок відшкодування збитків, завданих невиконанням умов договору № 3 від 03.09.2007 р., та 519 294,40 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.2011 р. (суддя Катрич В.С.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2012 р. (судді: Смірнова Л.Г., Тищенко О.В., Чорна Л.В.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив оскаржувані судові акти скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи, правильність застосування судами норм права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

03.09.2007 р. між сторонами у справі укладено договір субпідряду № 3, згідно умов якого відповідач приймає на себе зобов’язання виконати комплекс робіт по монтажу, пуску та регулюванню внутрішніх санітарно-технічних систем при будівництві "Житлового будинку № 8 на житловому масиві Позняки, 2 мрн.", а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи.

Судами правильно визначено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Умовами договору передбачений строк виконання робіт: лютий 2007 року –кінець 2008 року; орієнтовна ціна договору –16 293 337,00 грн.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору.

Так, позивач зазначає, що відповідач виконав роботи з недоліками, вартість робіт з виправлення яких складає 3 607 650,00 грн. Крім того, позивач вказує на невиконання відповідачем робіт вартістю 1 585 294,00 грн. Вказані обставини позивач підтверджує наявним у матеріалах справи актом звірки фактично виконаних фізичних обсягів внутрішніх санітарно-технічних робіт по об'єкту. Враховуючи зазначене та зважаючи на самостійне виправлення позивачем недоліків, допущених відповідачем, позивач просить стягнути з відповідача збитки у заявленому розмірі, а також штраф, передбачений умовами договору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що факт неналежного виконання відповідачем умов договору доведений належними доказами.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на наступне.

Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У разі, якщо встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у справі з’ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущені помилки у застосуванні норм матеріального та процесуального права і в зв’язку з цим висновки судів попередніх інстанцій не відповідають цим обставинам, то касаційний суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1119 ГПК України приймає нове рішення.

В даному випадку Вищий господарський суд України вважає, що господарські суди встановили всі фактичні обставини справи щодо позовних вимог. Разом з тим, суди не взяли до уваги наступні обставини.

Так, підтверджуючи факт невиконання відповідачем робіт вартістю 1 585 294,00 грн. та допущення ним недоліків, вартість робіт з виправлення яких складає 3 607 650,00 грн., позивач посилається на складений ним акт звірки фактично виконаних обсягів внутрішніх санітарно-технічних робіт по об'єкту: "Ж/б № 8 на житловому масиві Позняки 2 мкр-н" станом на 08.06.2009 р.

Між тим, вказаний акт прийнятий судами попередніх інстанцій в якості належного доказу в порушення наступних норм процесуального права.

Так, в силу ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, оскільки поданий позивачем акт складений та підписаний його представниками в односторонньому порядку, він не є належним та допустимим доказом у розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, про що помилково зазначено судами попередніх інстанцій.

Крім того, судами не прийнято до уваги, що факт належного виконання відповідачем робіт (без недоліків та у повному обсязі) встановлений у рішенні господарського суду міста Києва № 31/17 від 03.03.2009 р. і є преюдиційним для даної справи в силу ст. 35 ГПК України.

При цьому, в порушення ст. 853 ЦК України, згідно якої замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові; якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі, суди визнали обгрунтованими посилання позивача на виявлені ним недоліки у виконаній відповідачем роботі, всупереч тій обставині, що про вказані недоліки під час прийняття роботи ним заявлено не було.

Встановивши факт отримання позивачем підписаних відповідачем актів приймання виконаних підрядних робіт, суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, не застосував до спірних правовідносин положення ч. 4 ст. 882 ЦК України, відповідно до якої передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Так, враховуючи факт отримання актів позивачем та зважаючи на відсутність мотивованої відмови від їх підписання, суд касаційної інстанції вважає помилковим висновок судів про часткове виконання передбачених договором робіт та виконання відповідачем робіт з недоліками.

З огляду на викладене, висновок судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Таким чином, суди попередніх інстанцій припустились порушень норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті спору. При цьому, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для направлення справи на новий розгляд, оскільки фактичні обставини, які входять до предмету доказування, судами встановлені з достатньою повнотою.

Враховуючи наведене, касаційна інстанція вважає за необхідне рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2012 р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Трест Київспецбуд" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2012 р. у справі № 8/434 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Трест Київпідземшляхбуд-2" відмовити повністю.