802/819/17-а Про визнання протиправним та скасування рішення Державної екологічної інспекції області - 09.04.2019 Прийняття

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року (у складі судді Крапівницької Н.Л.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року (у складі колегії суддів: Драчук Т.О., Полотнянка Ю.П., Загороднюка А.Г.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

22 травня 2017 року позивач, державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Південно-Західна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго", звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Вінницькій області (далі також - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 припису державної екологічної інспекції у Вінницькій області від 14 березня 2017 року;

- стягнути з Державної екологічної інспекції у Вінницькій області на користь позивача судовий збір у розмірі 1600 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду 14 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря на виробничі підрозділи, які зазначені в приписі № 510136600-180, № 520681403-3, № 520280105-1, № 521484803-2, № 520682803-24 дозвільним органом не анульовано, а тому наявні підстави для задоволення адміністративного позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 09 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 802/819/17-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України (2747-15) ) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 07 лютого 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 802/819/17-а та призначив її до розгляду ухвалою від 08 квітня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 09 квітня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що в період з 28 лютого 2017 року по 14 березня 2017 року на підставі наказу від 30 січня 2017 року № 2-П та направлення на перевірку від 27 лютого 2017 року № 040 старшими державними інспекторами Державної екологічної інспекції України у Вінницькій області проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства структурних та відокремлених підрозділів ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго" на території Вінницької області.

В ході перевірки встановлено, що підприємство, зокрема, в порушення вимог статті 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" в ході виробничої діяльності здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел на виробничих ділянках відокремленого підрозділу "Південно-Західна електроенергетична система" ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго": Вінницька ремонтно-виробнича база, ПС 750 кВ "Вінницька", ПС 330 кВ "Бар", ПС 330 кВ "Козятин", ПС 330 кВ "Вінницька".

За результатами проведеної перевірки представниками Державної екологічної інспекції у Вінницькій області було складено акт № 70/ВН перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

14 березня 2017 року Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області видано припис, зокрема, пунктом 2 якого позивача зобов'язано отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря на виробничих підрозділах відокремленого підрозділу "Південно-Західна електроенергетична система" ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго": Вінницька ремонтно-виробнича база, ПС 750 кВ "Вінницька", ПС 330 кВ "Бар", ПС 330 кВ "Козятин", ПС 330 кВ "Вінницька".

Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області 07 вересня 2012 року видано необхідні дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря на виробничі підрозділи, які зазначені в приписі, а саме:

- Вінницька ремонтно-виробнича база: дозвіл №510136600-180 (а. с. 35-39);

- підстанція 750 кВ "Вінницька": дозвіл № 520681403-3 (а. с. 40-45);

- підстанція 330 кВ "Бар": дозвіл №520280105-1 (а. с. 46-50);

- підстанція 330 кВ "Козятин": дозвіл № 521484803-2 (а. с. 51-55);

- підстанція 330 кВ "Вінницька": дозвіл №520682803-24 (а. с. 56-60).

Термін дії вказаних дозволів становить 5 років з 07 вересня 2012 року по 07 вересня 2017 року.

Позивач, не погоджуючись з вказаним приписом в частині пункту 2 звернувся з адміністративним позовом до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права задоволено позов. Зокрема, зазначає, що відповідно до пункту 7 статті 4.1 Закону України "Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності" (2806-15) (в редакції, яка діяла на час прийняття вказаного наказу від 22 липня 2016 року № 258 "Про оптимізацію роботи відокремлених підрозділів") дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру з таких підстав: припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення та ліквідації, якщо інше не встановлено законом. Відтак, на думку відповідача, позивач мав би переоформити дозволи на викиди забруднюючий речовин в атмосферне повітря. Також відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки письмовому зверненню Держекоінспекції за № 2209/02 від 09 червня 2017 року.

25 лютого 2019 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, в тому числі про поводження з відходами; щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов.

Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів є Державна екологічна інспекція України, правовий статус якої визначено у Положенні, затвердженому Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 454/2011 (454/2011) (далі - Положення № 454/2011).

Згідно з пунктами 4, 6 Положення № 454/2011 Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог, зокрема, законодавства про поводження з відходами, щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов, тощо.

Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: приймати рішення про обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин, за винятком суб'єктів підприємницької діяльності (інвесторів), що провадять свою діяльність відповідно до законодавства про угоди щодо розподілу продукції.

Державна екологічна інспекція у Вінницькій області діє на підставі Положення, затвердженого Наказом Державної екологічної інспекції України від 12 грудня 2011 року № 136 (далі - Положення).

Згідно з пунктом 1 Положення Державна екологічна інспекція в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Держекоінспекція) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який діє у складі Держекоінспекції України і їй підпорядковується. Голови місцевих державних адміністрацій координують діяльність Держекоінспекцій і сприяють їм у виконанні покладених на них завдань. Повноваження Держекоінспекції поширюються на територію Автономної Республіки Крим, відповідної області, міст Києва та Севастополя, за винятком території та об'єктів, віднесених до зони діяльності морських екологічних інспекцій (Державна екологічна інспекція Північно-Західного регіону Чорного моря, Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція та Державна Азовська морська екологічна інспекція).

Відповідно до пункту 4.2. Положення Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог природоохоронного законодавства.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 цього Закону дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Частиною шостою статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" встановлено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначає Закон України "Про охорону атмосферного повітря" (2707-12) . Цей закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище, а також визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря.

Згідно із статтею 10 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані: здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів. Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не повинно призводити до забруднення ґрунтів, вод та інших природних об'єктів.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, суб'єкту господарювання, об'єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07 вересня 2012 року Державним управлінням охорони навколишнього середовища у Вінницькій області видано відокремленому підрозділу "Вінницькі магістральні електричні мережі" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря на наступні підрозділи:

- Вінницька ремонтно-виробнича база: дозвіл №510136600-180 (а. с. 35-39);

- підстанція 750 кВ "Вінницька": дозвіл № 520681403-3 (а. с. 40-45);

- підстанція 330 кВ "Бар": дозвіл №520280105-1 (а. с. 46-50);

- підстанція 330 кВ "Козятин": дозвіл № 521484803-2 (а. с. 51-55);

- підстанція 330 кВ "Вінницька": дозвіл №520682803-24 (а. с. 56-60).

Згідно вказаних дозволів, термін їх дії становить 5 років, тобто з 07 вересня 2012 року по 07 вересня 2017 року.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що наказом державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" від 22 липня 2016 року № 258 "Про оптимізацію роботи відокремлених підрозділів", а саме пункт 1 затверджено організаційну структуру відокремленого підрозділу "Південно-Західна електроенергетична система ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго". Також, пунктом 6 вказаного наказу визначено припинити діяльність відокремлених підрозділів, зокрема "Вінницькі магістральні електричні мережі".

При цьому, в касаційній скарзі відповідач посилається на пункт 7 статті 4.1 Закону України "Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності" (2806-15) (в редакції, яка діяла на час прийняття вказаного наказу), згідно якого дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру з підстав припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення та ліквідації, якщо інше не встановлено законом.

З приводу вказаних доводів відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Так, судами попередніх інстанцій досліджено Положення про відокремлений підрозділ "Південно-Західна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго", затвердженого в.о. директора ДП "НЕК "Укренерго" від 26 червня 2015 року та встановлено таке.

Згідно із пунктом 1.2 вказаного Положення Південно-Західна електроенергетична система є відокремленим підрозділом ДП "НЕК "Укренерго" і створена відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 02 липня 1998 року № 107 "Про створення відособлених структурних одиниць ДП "НЕК "Укренерго".

Відповідно до пункту 3.1 Положення Південно-Західна електроенергетична система є відокремленим підрозділом ДП "НЕК "Укренерго" без статусу юридичної особи та діє від імені ДП "НЕК "Укренерго", здійснює господарську діяльність згідно з чинним законодавством України, Статутом ДП "НЕК "Укренерго", цим Положенням та розпорядчими актами ДП "НЕК "Укренерго".

Згідно із пунктом 5.1 Південно-Західна електроенергетична система підпорядкована у фінансовій та господарській діяльності ДП "НЕК "Укренерго".

Отже, посилання відповідача на пункт 7 статті 4.1 Закону України "Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності" (2806-15) як на підставу анулювання дозволів колегія суддів не бере до уваги, у зв'язку з тим, що відокремлений підрозділ не є організаційно-правовою формою, оскільки не є юридичною особою.

Згідно абзаців 10-12 частини сьомої статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності" передбачено, що дія документа дозвільного характеру припиняється через десять робочих днів із дня прийняття (винесення) дозвільним органом рішення про анулювання такого документа, якщо інше не передбачено законом. Рішення дозвільного органу про анулювання документа дозвільного характеру може бути оскаржено до адміністративного суду. Анулювання документа дозвільного характеру з підстав, не передбачених законом, забороняється.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що 09 червня 2017 року Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області до Департаменту екології та природних ресурсів Вінницької ОДА направлено звернення щодо анулювання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами № 510136600-180, № 520681403-3, № 520280105-1, № 521484803-2, № 520682803-24 від 07 вересня 2012 року, виданих відокремленому підрозділу "Вінницькі магістральні електричні мережі" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго".

Так, згідно листа Департаменту екології та природних ресурсів Вінницької ОДА від 12 червня 2017 року № 5367/07, дослідженого судом апеляційної інстанції, дозволи № 510136600-180, № 520681403-3, № 520280105-1, № 521484803-2, № 520682803-24 від 07 вересня 2012 року були видані Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області, повноваження якого, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 159 (159-2013-п) Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України", були припинені 17 травня 2013 року. Крім того, зазначено, що оскільки Департамент екології та природних ресурсів Вінницької ОДА не є правонаступником Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області, вчиняти будь-які дії щодо виданих Управлінням дозволів не має юридичних прав та встановлених законом підстав.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що вказані обставини не свідчать про нечинність дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами № 510136600-180, № 520681403-3, № 520280105-1, № 521484803-2, № 520682803-24 від 07 вересня 2012 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що оскільки дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря на виробничі підрозділи, які зазначені в приписі № 510136600-180, № 520681403-3, № 520280105-1, № 521484803-2, № 520682803-24 дозвільним органом не анульовано, а тому наявні підстави для задоволення адміністративного позову.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Крім того, у пункті 227 рішення у справі "Кудла проти Польщі" Суд вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, пункт 157).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.