Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників: позивачаОСОБА_8 - довіреність від 16.12.2013 р. відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) третьої особине з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на постанову від 02.10.2013р. Севастопольського апеляційного господарського суду у справі№ 5002-17/3725-2012 господарського суду АР Кримза позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Малого підприємства "Каштак"третя особаПублічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Сакського відділення № 4573 публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про стягнення 437 741,00 грн.Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.11.2013 р. у складі колегії суддів: Дроботової Т.Б. - головуючого, суддів: Гоголь Т.Г., Костенко Т.Ф. касаційна скарга ФОП ОСОБА_5 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.10.2013 р. у даній справі прийнята до розгляду та призначена на 26.11.2013 р.

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України № 03-05/2764 від 17.12.2013 р. у зв'язку із завантаженістю суддів Гоголь Т.Г. та Костенко Т.Ф. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Дроботова Т.Б.), судді: Волковицька Н.О., Рогач Л.І., про що повідомлено присутнього у судовому засіданні представника скаржника. Відводів складу суду не заявлено.

У жовтні 2012 року ФОП ОСОБА_5 звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до МП "Каштак" про стягнення 437 741,00 грн. заборгованості оплати за користування екскаватором згідно попереднього договору від 21.01.2010 р. зі змінами, внесеними додатковою угодою № 1 від 25.01.2010 р., посилаючись на приписи статей 509, 525, 526, 611, 625, 627 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, обґрунтовуючи позовну заяву самовільним припиненням відповідачем виконання умов попереднього договору та використанням відповідачем екскаватора без погодження з позивачем не сплачуючи при цьому плати за його використання.

У відзиві на позовну заяву МП "Каштак" просило відмовити у її задоволенні вказуючи, зокрема, на те, що майно відповідачу за актом приймання - передачі не передавалось, а доводи позивача не відповідають дійсності та є необґрунтованими.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 29.11.2012 р. призначено по справі судову експертизу та зупинено провадження у справі, яке було поновлено ухвалою суду від 02.04.2013 р.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 29.04.2013 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ВАТ "Державний Ощадний Банк України" в особі філії Сакського відділення.

У поясненнях по справі Ощадбанк зазначав про сплату МП "Каштак" платежів за кредитним договором № 34 від 21.12.2007 р. та відсутність у МП "Каштак" станом на 14.05.2013 р. заборгованості.

Рішення господарського суду АР Крим від 16.05.2013 р. (суддя Гайворонський В.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності та необгрунтованості позовних вимог.

За апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_5 Севастопольський апеляційний господарський суд (судді: Гоголь Ю.М., Балюкова К.Г., Дмитрієв В.Є.) переглянувши рішення господарського суду АР Крим від 16.05.2013 р. в апеляційному порядку, постановою від 02.10.2013 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ФОП ОСОБА_5 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає про ненадання судами оцінки фактичним обставин справи та суті взаємовідносин сторін по договору, залишенням судами поза увагою доводів позивача стосовно того, що спір виник з підстав виникнення у відповідача боргу за користуванням на платній основі транспортним засобом на підставі умов попереднього договору від 21.01.2010 р. та змін до нього, викладених у додатковій угоді № 1 від 25.01.2010 р., а також обставини про одностороннє порушення відповідачем зобов'язань за договором та використання екскаватора в порушення порядку передбаченого умовами цього договору.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що 21.01.2010 р. між МП "Каштак" (Сторона 1) та ФОП ОСОБА_5 (Сторона 2) у простій письмовій формі був укладений попередній договір б/н, за умовами якого Сторонам 1 протягом 14 календарних днів після повного погашення в ВАТ "Державний ощадний банк України" кредиту за кредитним договором № 34 від 21.12.2007 р., отриманого на придбання майна, а саме: екскаватора ЕК - 1820, придбаного у ТОВ "Виробничо - проектного підприємства "Променергокомплект"на підставі договору купівлі - продажу № 99 від 08.10.2007 р., зобов'язується вжити заходи до виключення цього транспортного засобу з-під застави та укласти зі Стороною 2 договір купівлі - продажу цього транспортного засобу у відповідності до якого власником транспортного засобу стане Сторона 2 (пункт 1.1. попереднього договору).

За приписами статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (частина 2 статті 635 цього Кодексу).

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частина 3 статті 635 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ФОП ОСОБА_5 про стягнення з МП "Каштак" 437 741,00 грн. заборгованості оплати за користування екскаватором згідно попереднього договору від 21.01.2010 р. зі змінами, внесеними додатковою угодою № 1 від 25.01.2010 р., за період з 02.06.2010 р. по 20.10.2012 р. у розмірі 263 000,00 грн. та 176 500,00 грн. відповідно, а також 3 % річних за користування екскаватором з 08.11.2011 р. по 20.10.2012 р. у розмірі 7 241,00 грн.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Статтею 21 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Сторонами в господарському процесі є учасники спірного матеріального правовідношення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що строк встановлений частиною 1 статті 182 Господарського кодексу України у даному випадку витікає 21.01.2011 р., тобто через 1 рік з моменту укладення попереднього договору від 21.01.2010 р., проте, доказів спрямування проекту основного договору та його укладення сторонами не надано, що свідчить про припинення зобов'язань між сторонами в силу приписів чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами пунктом 2.3 попереднього договору від 21.01.2010 р. в редакції додаткової угоди № 1 від 25.01.2010 р. сторонами погоджено наявність у Сторони 1 за погодженням зі Стороною 2 використання транспортного засобу - екскаватору ЕК -1820, який перебуває на утриманні у Сторони 2 згідно умов пункту 2.4 договору з оплатою 500 грн. на добу.

Проте, як встановлено судами під час розгляду справи, позивачем не доведено, що відповідач використовував екскаватор.

При цьому, як встановлено судами позивач, обґрунтовуючи свої вимоги щодо доведення знаходження екскаватора у відповідача посилається на пункт 2.4 попереднього договору в редакції додаткової угоди № 1 до нього, в якому мова йде про те, що сторони дійшли згоди про необхідність знаходження екскаватора в гаражі у відповідача.

Однак, доказів виконання зазначеного пункту договору щодо передачі екскаватора відповідачу, позивачем не надано.

Крім того, згідно пункту 2.5 попереднього договору в редакції додаткової угоди № 1 від 25.01.2010 р. експлуатація екскаватора Стороною 1 на платній основі згідно пункту 2.3 договору проводиться після підписання сторонами відповідного акта про початок використання екскаватора, який, як було встановлено судами відповідачем не підписаний.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, беручи до уваги приписи чинного законодавства та встановлені під час здійснення судового провадження обставини справи, судова колегія вважає правомірним висновок судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на встановлення, зокрема, недоведеність позивачем порушення його прав та інтересу, а прийняті у справі рішення та постанову вважає такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Викладені у касаційній скарзі доводи заявника зводяться до переоцінки доказів, що за приписами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а також є непереконливими та такими, що спростовуються встановленими судами під час розгляду справи обставинами.

Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо залишення судом першої інстанції поза увагою його клопотання про забезпечення позову, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що таке твердження не може бути підставою для скасування судових рішень у справі, виходячи з того, що за приписами статті 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, проте судами не встановлено обставин, які б свідчили про наявність у позивача порушеного права чи інтересу, який потребував би захисту шляхом забезпечення фактичного виконання судового рішення.

Посилання на порушення судом першої інстанції приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України щодо залишення без задоволення клопотання позивача про зупинення провадження у справі та направлення справи до прокуратури України, колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки за приписами вказаної норми зупинення провадження є правом, а не обов'язком суду.

Керуючись статтею 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.10.2013 р. у справі № 5002-17/3725-2012 та рішення господарського суду АР Крим від 16.05.2013р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.