822/2695/16 Про стягнення податкового боргу - 09.04.2019 Прийняття

розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.01.2017 (суддя - Ковальчук А.М.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 (судді - Залімський І.Г., Сушко О.О., Смілянець Е.С.) у справі за позовом Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області (далі - ДПІ) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року ДПІ звернулася до суду з адміністративним позовом про стягнення з підприємця податкового боргу у сумі 67`130,00 грн.

Підставою для звернення до суду з позовом ДПІ вказує факт наявності у ФОП ОСОБА_2 податкового боргу, який виник внаслідок несплати штрафних (фінансових) санкцій, застосованих контролюючим органом до підприємця згідно з податковими повідомленнями - рішеннями від 02.02.2016 №№ 0000292100, 0000302100 за порушення законодавства про патентування та у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв, та узгоджених в судовому порядку. Позивач також зазначає, що відповідно до вимог пункту 59.1 статті 59 ПК України ДПІ виставила відповідачу податкову вимогу від 04.12.2012 № 741.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 31.01.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017, позов задовольнив: стягнув з ФОП ОСОБА_2 податковий борг у сумі 67`130,00 грн.

Судове рішення першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано посиланням на те, що сума боргу, заявлена до стягнення, знайшла своє підтвердження у судовому процесі. При цьому суд послався на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2016 у справі № 822/774/16, залишеною без змін Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.09.2016, якою у задоволенні позову про визнання та скасування податкових повідомлень - рішень від 02.02.2016 №№ 0000292100, 0000302100 як передумови виникнення податкового боргу відмовлено. Також суд зазначив, що ДПІ була дотримана процедура, яка передує зверненню до суду з позовом про стягнення в судовому порядку з платника податків податкового боргу, - була вручена податкова вимога від 04.12.2012 № 741, яка також оскаржувалась відповідачем до суду, але ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.03.2015 у справі № 822/4058/14, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.05.2015, позовна заява ФОП ОСОБА_2 залишена без розгляду.

Відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.01.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що податковий борг є неузгодженим, оскільки постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2016 та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.09.2016 у справі № 822/774/16 про відмову йому у позові про скасування податкових повідомлень - рішень від 02.02.2016 №№ 0000292100, 0000302100 оскаржені ним до Вищого адміністративного суду України та за його скаргою ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.10.2016 відкрито касаційне провадження № К/800/26318/16.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.04.2017 № К/800/12532/17 відкрив касаційне провадження у цій справі.

Позивач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу відповідача. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (1401-19) від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (1402-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (1402-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд ухвалою від 05.04.2019 прийняв касаційну скаргу відповідача до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пунктом 57.3 статті 59 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

У той же час податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (підпункт14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, податковий борг виникає, зокрема, у разі несплати у встановлений строк узгодженого грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Суди встановили, Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 01.07.2016 у справі № 822/774/16, залишеною без змін Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.09.2016, у задоволенні позову про визнання та скасування податкових повідомлень - рішень від 02.02.2016 №№ 0000292100, 0000302100 як передумови виникнення податкового боргу відмовив.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення (частина п'ята статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи).

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо узгодженості фінансових санкцій та набуття ними статусу податкового боргу. Посилання підприємця на те, що судові рішення у справі у справі № 822/774/16, якими було відмовлено у позові про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про застосування до ФОП ОСОБА_2 фінансових санкцій за порушення законодавства про патентування та у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв, оскаржені в касаційному порядку, є безпідставними, оскільки оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку не змінює встановленого законом порядку набирання судовими рішеннями судів цих інстанцій законної сили.

Порядок погашення податкового боргу платників податків регулюється нормами статей 59, 60, 95 - 99 ПК України.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до пункту 59.5 цієї статті у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналіз вказаної норми дає підстави стверджувати про відсутність обов'язку контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто, в разі коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється.

Підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України визначено, що податкова вимога вважається відкликаною, якщо сума податкового боргу була погашена самостійно платником податків або органом стягнення. У зв'язку з цим із погашенням суми податкового боргу раніше надіслана платникові податків податкова вимога є відкликаною, а тому не може бути підставою для вжиття заходів із примусового стягнення податкового боргу.

Отже, лише у разі, якщо платником податків податковий борг був погашений, а через деякий час виник знову, органу державної податкової служби слід направити (вручити) йому нову податкову вимогу виходячи з виникнення нового грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Встановивши обставини щодо узгодженості зобов'язання зі сплати фінансових санкцій у судовому порядку та його суми, суди не звернули уваги на те, що податкова вимога від 04.12.2012 № 741 щодо погашення податкового боргу у сумі 65`306,00 грн не могла включати у себе суму податкового боргу за зобов'язаннями, які виникли у 2016 році на підставі податкових повідомлень - рішень від 02.02.2016 №№ 0000292100, 0000302100 у сумі 67`130,00 грн, а обставини, які б свідчили про безперервність податкового боргу у відповідача впродовж періоду часу з виникнення податкового боргу, стосовно суми якого була направлена вказана податкова вимога до звернення до суду ДПІ з позовом, суди не встановили як такі, що відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) входять до предмету доказування при розгляді судом адміністративного позову про стягнення сум податкового боргу.

Наведеного унеможливлює висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 349, 353, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.01.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017скасувати повністю і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.