5015/1133/11 Про визнання незаконним та скасування рішення виконкому міської ради про видачу НВАТ державного акта на право постійного користування земельною ділянкою - 19.12.2011 Прийняття

Приватне підприємство "Виробнича фірма "Пролісок" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Виконкому Дрогобицької міської ради Львівської області, Науково-виробничого закритого акціонерного товариства "Плесо" про визнання незаконним і скасування рішення виконкому Дрогобицької міської ради Львівської області № 165 від 23.06.1994 року про видачу НВАТ "Плесо" державного акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,44 га та визнання недійсним державного акта про право постійного користування землею серії ЛВ-15, виданого 05.07.1994 року.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.05.2011 року (суддя Бортник О.Ю.) у справі № 5015/1133/11 у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.10.2011 року (судді: Кузь В.Л. –головуючий, Юркевич М.В., Желік М.Б.) рішення господарського суду Львівської області від 25.05.2011 року у справі № 5015/1133/11 скасовано. Прийнято нове рішення. Визнано недійсним рішення виконкому Дрогобицької міської ради Львівської області № 165 від 23.06.1994 року в частині видачі НВАТ "Плесо" державного акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,44 га. Припинено провадження у справі в частині визнання недійсним державного акта про право постійного користування землею серії ЛВ-15, виданого 05.07.1994 року НВАТ "Плесо". В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, Науково-виробниче закрите акціонерне товариство "Плесо" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, залишити без змін рішення суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, Цивільного (435-15) та Земельного кодексів України (2768-14) .

Позивач надав відзив на касаційну скаргу та просить постанову у справі в частині припинення провадження у справі та в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, прийнявши в цій частині нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В іншій частині постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, п озивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконними та скасування рішення виконкому Дрогобицької міської ради Львівської області № 165 від 23.06.1994 року та Державний акт про право постійного користування землею серії ЛВ-15, виданий 05.07.1994 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6, який є засновником позивача, 20 травня 1990 р. на підставі Договору № 247 купівлі-продажу придбав будівлю площею 246 кв. м у АДРЕСА_1, однак, позивачу не видано державний акт на право власності на землю для обслуговування будівлі, оскільки має місце спірний акт серії ЛВ-15, виданий 05.07.1994 року.

Як зазначено місцевим господарським судом, на момент прийняття оспорюваного рішення виконкому та видачі Державного акта на право постійного користування земельними ділянками серії ЛВ-15 відповідачами могло бути порушено право власності чи право користування землею лише тогочасного її власника, а не позивача у справі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний господарський виходив з того, що при прийнятті спірного радою було перевищено повноваження, що є підставою для його часткового скасування.

Колегія відзначає, що у вирішенні спорів щодо переходу права власності або права користування земельними ділянками внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 ЦК, статей 116, 123, 124, 126 ЗК.

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. При цьому новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, лише з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а отже права позивача спірним рішенням 1994 року порушені не були.

У статті 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 16 зазначеного Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині 2 цієї норми передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Так, відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Водночас за змістом статті порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити в позові.

З урахуванням викладеного господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Крім того, припиняючи провадження у справі в частині визнання недійсним державного акта про право постійного користування землею серії ЛВ-15, виданого 05.07.1994 року НВАТ "Плесо", судом апеляційної інстанції не враховано, що д ержавні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом апеляційної інстанцій при прийнятті постанови по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

В той же час рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, відповідно до пункту 6 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 6 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України