Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу видавництва "Сонат", м.Сімферополь Автономної Республіки Крим

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.08.2011

зі справи № 5002-30/1812.1-2011

за позовом видавництва "Сонат", м.Сімферополь Автономної Республіки Крим

до державного підприємства Міністерства оборони України "Сакський центральний військовий клінічний санаторій імені М.І. Пирогова", м.Саки Автономної Республіки Крим

про стягнення 8099,13 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача – Сущенко Д.В.,

відповідача – не з'явився.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

У серпні 2010 року видавництво "Сонат" звернулося з позовом до державного підприємства Міністерства оборони України "Сакський центральний військовий клінічний санаторій імені М.І. Пирогова" про стягнення 6540,00 грн. основного боргу, 59,13 грн. річних та 1500,00 грн. витрат за послуги адвоката.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.07.2011 (суддя Ловягіна Ю.Ю.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 (колегія суддів у складі: суддя Сікорська Н.І. –головуючий, судді Остапова К.А., Градова О.Г.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи зазначені рішення, попередні судові інстанції виходили з недоведеності позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 11.07.2011, постанову апеляційного суду від 30.08.2011 та прийняти нове рішення. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.02.2010 сторонами у справі був укладений договір на створення літературного твору № 5/162, згідно з умовами якого відповідач замовив, а позивач зобов’язався виконати роботи зі створення твору (науково-популярний твір з історії Сакського військового санаторію ім. М.І. Пирогова) під робочою назвою "Озеро здоров’я".

Відповідно до п. 1.3 вказаного договору приймання та оцінка твору здійснюється згідно з актом приймання-передачі.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що виконавець взяв на себе зобов’язання: створити науково-популярний твір; забезпечити виконання Закону України "Про авторські та суміжні права"; не розміщувати матеріалів, які можуть спричинити прямий чи опосередкований збиток іміджу та діловій репутації замовника; забезпечити своєчасне виконання зобов’язань.

Відповідно до розділу 3 договору загальна сума договору складає 32700,00 грн. без податку на додану вартість. Аванс у розмірі 80% сплачується відповідачем протягом трьох банківських днів після підписання договору, а 20% оплати сплачується протягом трьох банківських днів після підписання обома сторонами акта виконаних робіт.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання, строк виконання зобов’язань –строк виготовлення продукції –до 20 квітня 2010 року.

Пунктом 8.5 договору передбачено, що у разі порушення зобов’язання виконавцем замовник має право в повному обсязі відмовитися від зобов’язань відповідно до вимог ст. 615 ЦК України.

На виконання умов договору відповідач здійснив авансовий платіж в розмірі 80% від суми договору у розмірі 26160,00 грн.

Судами також встановлено що 09.06.2010 відповідач звернувся до видавництва "Сонат" з претензією, в якій повідомив про розірвання в односторонньому порядку договору № 5/162 з 16.06.2010 у зв’язку з порушенням виконавцем зобов’язань, який своєчасно їх не виконав. Також відповідач повідомив про необхідність повернути сплачену суму авансу.

Звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовував вимоги тим, що зобов’язання за договором на створення літературного твору № 5/162 ним були виконані у встановлений договором строк, тобто до 20.04.2010, та на підтвердження цього факту посилався на акт приймання-передачі рукопису від 19.04.2010.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували своєчасне виконання ним зобов’язань згідно з умовами договору на створення літературного твору від 10.02.2010 № 5/162.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до наявних матеріалів справи постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2011, яка була прийнята за наслідками касаційного перегляду судових рішень, прийнятих за цією ж справою, ці рішення були скасовані, а справа передана на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

При новому розгляді справи обидві попередні судові інстанції, як це вбачається із змісту постановлених ними рішень, не дотрималися наведених вимог процесуального законодавства.

Зокрема, всупереч вказівкам, які містились у постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2011, суди, наводячи пояснення позивача щодо суті заявленого ним позову та досліджуючи подані ним у цьому зв’язку докази, так і не встановили, яку саме річ було передано за актом приймання-передачі від 19.04.2010 між сторонами і чи мала вона відношення до договору № 5/162 від 10.02.2010.

Суди також не залучили до участі у справі повне коло тих осіб, які мали відношення до складання акта приймання –передачі рукопису від 19.04.2010, а отже, не встановили пов’язаних із складанням цього акту обставин і, таким чином, не перевірили обґрунтованість посилань позивача на те, що зазначеним актом підтверджується факт своєчасної передачі відповідачу твору, тобто предмета договірної домовленості сторін.

У цьому ж зв’язку суди, як вбачається із змісту прийнятих у справі рішень, не дослідили інші подані по справі докази, а саме: не взяли до уваги наявний в матеріалах справи текст рукопису з помітками його редагування вручну; не з'ясували пов’язаних з цим обставин, а отже, не перевірили відповідних посилань позивача на те, хто саме із працівників відповідача брав безпосередню участь у редагуванні твору та яким саме чином виготовлений за умовами договору продукт був ним, а тобто позивачем, зданий, а відповідачем прийнятий за актом від 19.04.2010; не дали ніякої оцінки посиланням позивача на те, що наявний в матеріалах справи рукопис, над опрацюванням якого з боку відповідача брала участь завідуюча музеєм громадянка ОСОБА_1., і є примірником того продукту, який за актом від 19.04.2010 був ним переданий відповідачу.

За таких обставин, які свідчать про неповне та поверхнє дослідження наданих у справі доказів, не можна вважати правильними висновки судів про те, що акт приймання –передачі рукопису є неналежним доказом у справі через те, що з боку відповідача його підписала не уповноважена особа.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до змісту касаційної скарги позивач обґрунтовуючи незаконність постановлених у справі рішень посилається, у тому числі, на те що справу було розглянуто у відсутності його представника, у той час як повідомлень про призначення справи до розгляду він не отримував.

Зазначені твердження позивача наявними матеріалами справи не спростовуються.

Відповідно до пункту 2 частини другої ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, у тому числі, коли справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

За наведених обставин Вищий господарський суд дійшов висновку про те, що обставини справи, були досліджені попередніми судовими інстанціями з порушенням вимог процесуального законодавства. Це дає підстави для скасування прийнятих за справою судових рішень та, з урахуванням вимог ст.ст. 111-7, 111-9 ГПК України, передачі самої справи на новий розгляд.

У ході такого суду належить врахувати наведені недоліки, з’ясувати дійсність тих обставин, на які посилається кожна з сторін у своїх поясненнях по справі. З метою з’ясування фактичних обставин справи та усунення можливих протиріч у поданих сторонами доказах залучити до участі у справі відповідне коло причетних до неї осіб для дачі ними пояснень з приводу вищезазначених обставин та у відповідності з вимогами ст. 30 ГПК України витребувати у них також письмові пояснення. На підставі поданих, а також додатково витребуваних доказів встановити фактичні обставини справи і в залежності від встановленого прийняти таке рішення, яке знаходилося б у повній відповідності з нормами матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

1.Касаційну скаргу видавництва "Сонат" задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.07.2011 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 у справі № 5002-30/1812.1-2011 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.