2а-2487/08/0970 Про стягнення податкової заборгованості за рахунок активів боржника - 08.08.2019 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року (суддя Бруновська Н.В.) у справі за позовом Першого заступника прокурора в Івано-Франківській області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області до Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" про стягнення заборгованості за рахунок активів боржника,

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора в Івано-Франківській області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області до Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" (далі - Товариство) про стягнення заборгованості за рахунок активів боржника.

Ухвалами Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року та від 09 червня 2015 року в задоволенні клопотань відповідача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням суду у справі №809/2157/15 за позовом ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" до ДПІ у Надвірнянському районі про списання безнадійного податкового боргу, який виник за податковими зобов`язаннями з акцизного збору за липень-вересень 2004 року в сумі 26 532 169,81 грн. (стягнення якого є предметом розгляду в цій справі) відмовлено.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року позов задоволено: стягнуто з рахунків в обслуговуючих банках та за рахунок готівки Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" в дохід бюджету кошти на погашення податкового боргу в розмірі 27 128 109,64 грн.

Вважаючи, що вказане рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права, Товариство подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 14 липня 2015 року Львівський апеляційний адміністративний суд залишив апеляційну скаргу без руху в зв`язку з її невідповідністю приписам пунктів 3 та 4 частини 2 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки з поданої апеляційної скарги не зрозуміло, яке саме рішення оскаржується відповідачем до суду апеляційної інстанції, а вступна та мотивувальна частини апеляційної скарги не кореспондуються із її резолютивною частиною.

Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції від 14 липня 2015 року, Товариство звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просило вказане рішення суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду.

Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначав, що в поданій ним апеляційній скарзі містилась чітко викладена вимога про скасування постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову, а також у відповідності до частини 2 статті 185 КАС України викладено заперечення проти ухвал Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року та від 09 червня 2015 року про відмову в зупиненні провадження у справі, які окремо не оскаржуються.

Позивач та прокурор своїм правом на подання письмових заперечень (пояснень, відзивів) на касаційну скаргу не скористались.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства було визначено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Аналогічні положення закріплено й в статтях 7 та 13 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року).

Згідно із частиною 1 статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 185 КАС України).

Частиною ж 2 зазначено статті передбачалось, що ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 2 статті 187 КАС України в апеляційній скарзі зазначаються вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції; обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

За змістом частини 3 статті 189 КАС України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу, яка передбачає в такому випадку залишення позовної заяви без руху із наданням строку для усунення її недоліку.

Як вже вказувалось в цій ухвалі, залишаючи апеляційну скаргу Товариства без руху, Львівський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 14 липня 2015 року прийшов до висновку про її невідповідність приписам пунктів 3 та 4 частини 2 статті 187 КАС України, оскільки, як зазначив суд, з поданої апеляційної скарги не зрозуміло, яке саме рішення оскаржується відповідачем до суду апеляційної інстанції, а вступна та мотивувальна частини апеляційної скарги не кореспондуються із її резолютивною частиною.

Так, дійсно, поданий Товариством до апеляційного суду документ названо останнім як "Апеляційна скарга на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року та ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року та від 09 червня 2015 року", в той же час в його тексті відповідачем (на власний розсуд) наведено доводи й мотиви для скасування саме постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову, а також у відповідності до частини 2 статті 185 КАС України висловлено заперечення проти ухвал Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року та від 09 червня 2015 року про відмову в зупиненні провадження у справі, які, виходячи зі змісту частини 4 статті 156 КАС України, не підлягали оскарженню окремо від рішення суду.

Отже, зважаючи на зміст апеляційної скарги та чіткість викладення Товариством в її прохальній частині вимог до суду апеляційної інстанції, а також беручи до уваги відсутність інших недоліків останньої, Верховний Суд вважає висновок Львівського апеляційного адміністративного суду про наявність правових підстав для залишення апеляційної скарги без руху занадто формалізованим й таким, що порушує право Товариства на своєчасний апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Однак, враховуючи викладене вище, ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року не відповідає зазначеним законодавчим вимогам, а тому у відповідності до вимог частини 1 статті 353 КАС України підлягає скасуванню з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду.