ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" листопада 2011 р.
Справа № 12/100
( Додатково див. рішення господарського суду Рівненської області (rs15871957) )
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. –головуючого,
Волковицької Н.О., Рогач Л.І.
за участю представників:
позивача
ОСОБА_1, дов. від 02.06.2011 року
відповідача
третьої особи
прокурор
Лашутін Е.І., гол. ліквід. ком.
не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)
Рудак О.В., посв. № 72
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
Заступника прокурора Рівненської області та Державного агентства резерву України (правонаступник Державного комітету України з державного матеріального резерву)
на постанову
Рівненського апеляційного господарського суду від 19.08.2011 року
у справі
№ 12/100 Господарського суду Рівненської області
за позовом
Державного агентства резерву України (правонаступник Державного комітету України з державного матеріального резерву)
до
Відкритого акціонерного товариства "Сарненський комбінат хлібопродуктів"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
Рівненська обласна хлібна інспекція
за участю
Заступника прокурора Рівненської області
про
про повернення матеріальних цінностей та стягнення 131013,34 грн. штрафних санкцій
ВСТАНОВИВ:
Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду з позовом про повернення Відкритим акціонерним товариством "Сарненський комбінат хлібопродуктів" до державного резерву жита гр. "А" в кількості 132,825 тонн належної якості та про стягнення з відповідача у доход Державного бюджету України 131013,34 грн. (у тому числі 123527,25 грн. штрафу та 7486,09 грн. пені).
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на статті 12, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статті 526, 622, 936, 942, 949, 954 Цивільного кодексу України, статті 231, 234 Господарського кодексу України, зазначивши, що відповідач не забезпечив збереження зерна державного резерву.
Відповідач відхилив позовні вимоги, вказавши, що відсутні передбачені статтею 950 Цивільного кодексу України підстави для відповідальності за договором зберігання, строк дії якого закінчився; факт виконання відповідачем вимоги про повернення 132,825 тонн жита до державного резерву встановлено судовим рішенням у справі № 17/153 від 14.04.2010 року; докази неналежної якості переданого жита відсутні; позивач не прийняв рішення про стягнення фінансових санкцій з підприємства відповідно до статті 15 Закону України "Про державний матеріальний резерв".
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.05.2011р. (суддя Крейбух О.Г.) в позові відмовлено. Суд зазначив, що позивач не заявляв вимог про відшкодування збитків, завданих неналежним зберіганням зерна відповідачем, а зобов'язання повернути матеріальні цінності державного резерву відповідачем виконано; у стягненні штрафних санкцій та пені відмовлено, оскільки пунктом 10 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" необхідність застосування такої санкції пов'язується лише з самовільним відчуженням матеріальних цінностей державного резерву.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.08.2011р. (судді: Василишин А.Р. –головуючий, Дужич С.П., Юрчук М.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його законність та обґрунтованість; відхиляючи доводи апеляційної скарги, суд зазначив, що позивач не надав суду доказів незабезпечення збереження відповідачем матеріальних цінностей державного резерву, їх самовільного використання чи реалізації.
Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Державне агентство матеріального резерву (правонаступник Державного комітету України з державного матеріального резерву) та Заступник прокурора Рівненської області подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги, в яких просять скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Касаційні скарги вмотивовано доводами про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме статей 230, 238, 241, 249, 250 Господарського кодексу України, статей 268, 397, 594, 595, 936, 953 Цивільного кодексу України, статей 2, 3, 8, 12, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статей 4-2, 4-3, 34, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України; скаржники зазначають, що зобов'язання відповідача у спірних правовідносинах не припинені, а відповідальність за порушення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, неналежне виконання зобов'язань зберігачем передбачена статтями 230, 231 Господарського кодексу України, пунктом 10 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв"; всупереч статтям 4-3, 43 Господарського процесуального кодексу України судами не надано належної оцінки доказам та не досліджено належно обставини справи.
Відповідач надав заперечення на касаційні скарги, вказавши, що висновки господарських судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін та прокурора, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 14.07.1999 року сторонами був укладений договір про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, за яким відповідач зобов'язався забезпечити зберігання зерна жита, відпуск та відвантаження його за нарядами позивача, а позивач повинен контролювати умови зберігання зерна жита, визнавати природні втрати та відшкодувати витрати відповідачу по зберіганню цього зерна жита.
На основі наведеного договору між сторонами виникли правовідносини по відповідальному зберіганню відповідачем зерна жита групи "А" в кількості 170,498 тонн, що є державною власністю та перебувають в оперативному управлінні Держкомрезерву України; факт закладки зерна підтверджено приймальним актом Р-16 без номеру та дати.
З видачею Держкомрезервом розпорядження наряду № 297/6 від 01.04.2007 року термін дії договору скінчився, після чого зерно продовжувало зберігатися на сертифікованому складі ВАТ "Сарненський КХП".
На виконання наряду № 0.64/473 від 28.07.2009 року за період з 10.03.2010 року по 12.03.2010 року відповідач відпустив ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" 132,825 тонн зерна.
Відповідні обставини встановлено рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.04.2010 року у справі № 17/153 за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву до Відкритого акціонерного товариства "Сарненський комбінат хлібопродуктів" про зобов'язання останнього виконати наряд позивача та про стягнення 174949,42 грн. штрафних санкцій; вказане рішення залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.01.2011 року, а наведені вище обставини не потребують повторного доведення відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України.
Рівненською обласною державною хлібною інспекцією видано висновок від 16.03.2010 року № 01-04/45 на партію жита, власником якого є Держкомрезерв України, за яким партія жита у кількості 132825 кг врожаю 1999 року не відповідає вимогам ДСТУ 45-22:2006 (Жито. Технічні умови). Жито затхлого запаху, що не відповідає запаху нормального зерна ГОСТ 10967-90 (Зерно. Методи визначення запаху і кольору). Зернова партія заражена рижим борошноїдом 2екз./1 кг. ГОСТ 13586.4-83 (Зерно. Методи визначення зараженості та пошкодженості шкідниками). Внаслідок тривалого зберігання зернова партія неодноразово піддавалась обробці з застосуванням хімікатів. Рекомендовано провести аналіз на визначення показників безпеки.
07.07.2010 року держхлібінспектором Рівненської обласної державної хлібної інспекції складено припис за яким для подальшого використання партії жита врожаю 1999 року, що надійшла по переміщенню в місткості сертифікованого складу ДП "Радивилівський КХП", потрібен висновок ветбаклабораторії. За експертизою від 22.07.2010 року № 1371/437, проведеною Рівненською регіональною лабораторією ветеринарної медицини, надісланий зразок жита 3 класу, врожаю 1999 року, від партії 133 тонни не відповідає вимогам ДСТУ 4522:2006 Жито. Технічні умови і пункту 10 Обов'язкового мінімального переліку досліджень сировини, комбікормів, вітамінних препаратів та ін., які слід проводити у державних лабораторіях ветеринарної медицини та за результатами яких видається ветеринарне свідоцтво.
За спільним наказом Держкомрезерву та Мінагрополітики від 27.07.2007 року № 241/539 (z0922-07) строк зберігання жита становить 2 роки.
Таким чином, судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що відповідач на виконання наряду позивача перемістив партію жита врожаю 1999 року в місткості сертифікованого складу ДП "Радивилівський КХП"; позивач не визнає належність виконання відповідачем зобов'язання по поверненню цінностей, що знаходились на зберіганні, посилаючись на виявлення невідповідності переміщеної у 2009 році партії жита врожаю 1999 року вимогам державних стандартів щодо якості.
За Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) матеріальні цінності державного резерву знаходяться у підприємств-зберігачів на відповідальному зберіганні, що передбачає зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей без надання зберігачу права користування цими цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з матеріального резерву; відпуском матеріальних цінностей з державного резерву є реалізація чи безоплатна передача матеріальних цінностей державного резерву визначеному одержувачу (споживачу) або реалізація їх на ринку. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
У разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі (але не виключно) самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості, виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (їх самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.
З матеріалів справи та змісту позовних вимог вбачається, що відповідач здійснив переміщення індивідуально визначених товарно-матеріальних цінностей, що знаходились на його відповідальному зберіганні, одержувачу, визначеному позивачем, про що зазначено в судових рішеннях; докази порушення відповідачем вимог законодавства щодо повернення речі, яка знаходилась на зберіганні, відсутні; таким чином, висновки господарських судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог відповідно до заявлених підстав та предмету позову є законними та обґрунтованими.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; з'ясували дійсні правовідносини сторін, вірно застосували норми матеріального та процесуального права при вирішенні спору.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області та Державного агентства резерву України (правонаступник Державного комітету України з державного матеріального резерву) залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.08.2011 р. у справі №12/100 Господарського суду Рівненської області та рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2011 р. залишити без змін.
Головуючий
Судді:
Т. Дроботова
Н. Волковицька
Л. Рогач