Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шевчук С.Р., суддів Акулової Н.В., Алєєвої І.В. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант-Агро" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.05.2013 у справі № 5006/2/9пд/2012 господарського суду Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант-Агро" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області" про визнання недійсним кредитного договору № 01-09 від 30.01.2009 в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: не з'явились

- відповідача: Яцук С.В., дов. № 09-32/529 від 22.11.2010

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.02.2013 (у складі головуючого судді Уханьової О.О., суддів Бокової Ю.В., Осадчої А.М.), залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.05.2013 (у складі головуючого судді Дучал Н.М., суддів Склярук О.І., Ушенко Л.В.), у справі № 5006/2/9пд/2012 відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант-Агро" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Головне управління ПАТ Промінвестбанк в Донецькій області" про визнання недійсним кредитного договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 01-09 від 30.01.2009.

Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, ТОВ "Амарант-Агро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування усіх обставин справи, просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 20.02.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.05.2013 у справі № 5006/2/9пд/2012, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що сторонами спірного кредитного договору всупереч вимогам ст. 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 345 Господарського кодексу України, не погоджено умови щодо строку дії кредитного договору, відповідальності банку за порушення зобов'язань з видачі кредиту, що є підставою для визнання договору недійсним відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Банк не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, не надав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових актів, що оскаржуються.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 05.08.2013 склад колегії суддів змінено та призначено колегію суддів у складі головуючого судді Шевчук С.Р., суддів Акулової Н.В. та Алєєвої І.В. для розгляду касаційної скарги у справі №5006/2/9пд/2012 господарського суду Донецької області.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 30.01.2009 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ТОВ "Амарант-Агро", як позичальником, був укладений кредитний договір про відкриття відновлюваної кредитної лінії №01-09, згідно з яким банк зобов'язується надати позичальнику кредит, за умови та в межах погашення діючої кредитної лінії в сумі 13898212,38грн, шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в сумі, яка не може перевищувати 13900000,00 грн (ліміт кредитної лінії) на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти та комісійну винагороду, встановлені цим договором.

Відповідно до п. 3.1 кредитного договору кредит надається банком позичальнику шляхом оплати в межах сум та відповідно до термінів, визначених п.п. 2.1, 2.2 цього договору, розрахункових документів (платіжних доручень) позичальника безпосередньо з позичкового рахунку у гривні або шляхом перерахування з позичкового на поточний рахунок на виплати, пов'язані з оплатою праці, відкриті банком в філії "Відділення Промінвестбанку в м.Красноармійськ Донецької області", на рахунки контрагентів позичальника відповідно до цільового призначення. За надання кредиту в формі кредитної лінії позичальник одноразово сплачує банку комісійну винагороду в розмірі 13900,00 грн у термін не пізніше 20 лютого 2009 (п. 3.1. кредитного договору).

Дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 20.01.2010. У разі несвоєчасного погашення суми, що перевищує ліміт кредитної лінії, датою остаточного повернення всіх коштів за кредитної лінією є п'ятий робочий день з дня, в якому сталось таке перевищення. У разі несвоєчасної сплати плати за кредит відповідно до п.п.3.2, 3.3 цього договору, датою остаточного повернення всіх коштів, за кредитною лінією є десятий календарний день від дня нарахування плати за кредит, яка не сплачена у встановлений цим договором строк, але не пізніше дати остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту (п. 2.2. кредитного договору).

Згідно з п. 3.2 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи зі встановленої банком процентної ставки в розмірі 23% річних за кредитом, наданим в гривні.

Права та обов'язки сторін визначені у розділі 4 кредитного договору.

Зокрема банк зобов'язався, з урахуванням умов, встановлених положеннями цього договору, видавати кредит на суму не більше, 1390000,00 грн у безготівковому порядку шляхом оплати розрахункових документів позичальника, виключно з дати набрання чинності договорів, вказаних в п. п. 1-3 пункту 3.8.даного договору, що є забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за цим договором (п. 4.1.1 кредитного договору).

Згідно з п. 4.3.1 банк має право перевіряти відповідність використання кредиту його цільовому призначенню; вимагати від позичальника (незалежно від настання строку остаточного повернення всіх одержаних в межах кредитної лінії сум кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, та/або суму неустойки, передбачених цим договором, у випадках, визначених у п. 4.3.4 кредитного договору.

За умовами кредитного договору позичальник зобов'язався, зокрема, надавати у банк платіжні документи для отримання кредиту та використати кредит за цільовим призначенням і у встановлений згідно п.2.2. цього договору строк остаточно повернути всі отримані в межах кредитної лінії суми кредиту шляхом перерахування коштів на погашення заборгованості з поточних рахунків, вказаних у п.3.1. цього договору (та/або з будь-яких інших поточних рахунків позичальника, відкритих у будь-яких установах банків) та/або у будь-який інший незаборонений чинним законодавством спосіб на позичковий рахунок, вказаний у п.3.1. цього договору (п.4.2.1.); своєчасно сплачувати плату за кредит, проценти за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми, передбаченої цим договором неустойки (п.4.2.2.).

Позичальник має право користуватися кредитними коштами згідно умов цього договору в межах загального розміру кредитної лінії (п. 4.4.2. кредитного договору).

Розділом 5 кредитного договору обумовлено відповідальність сторін, зокрема, за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе згідно умов цього договору зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні неустойку, передбачену цим договором, а також відшкодовує збитки, понесені іншою стороною (п. 5.1).

Згідно з п. 6.1, 6.5 кредитного договору цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторонами кредитного договору № 01-09 від 30.01.2009 було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема відповідальність сторін встановлена в розділі 5 кредитного договору, строк дії договору визначений у пункті 6.5 кредитного договору, а в пункті 2.2. кредитного договору встановлений строк остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 20 січня 2010 р., а також позивачем не було доведено, що він звертався до банку з пропозиціями про узгодження будь-яких непогоджених сторонами умов кредитного договору.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

З врахуванням вищевикладеного, на підставі ст.ст. 11, 202, 204, 207, 626, 627, ч. 1 ст. 628, ст. 631, ч. 1 ст. 638, ст.ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 181, 345 Господарського кодексу України суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що кредитний договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 01-09 від 30.01.2009 відповідає вимогам законодавства, в зв'язку з чим відсутні передбачені ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України правові підстави для визнання недійсним вказаного кредитного договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаного висновку суду, спростовуються вищенаведеним, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, здійснені на підставі правильної юридичної оцінки спірних правовідносин та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст. 33 ГПК України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та оскільки в силу вимог ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень у справі № 5006/2/9пд/2012.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант-Агро" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.05.2013 та рішення господарського суду Донецької області від 20.02.2013 у справі №5006/2/9пд/2012 залишити без змін.