11/178/09 Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - 08.11.2011 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "АКВА-ТРЕВЕЛ" м.Запоріжжя звернулося до Бердянської міської ради м.Бердянськ з позовом про визнання права власності на цілий об’єкт нерухомості, що складається з основної будівлі літ. "А", основної будівлі літ. "Б" з терасою літ. "б", мансарди літ "Мс", альтанок літ. "В" і "Г" та інших споруд, а саме: паркану № 1, підпірної стінки № 2, бордюру № 3, замощення літ. "І", що розташовані на земельній ділянці площею 0,2091 га, яка знаходиться по вул.Макарова, 29-В в м.Бердянську Запорізької області.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.06.2009р. у справі №11/178/09 (суддя: Гончаренко С.А.), позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "АКВА-ТРЕВЕЛ" право власності на цілий об’єкт нерухомості, що складається з основної будівлі літ. "А", основної будівлі літ. "Б" з терасою літ. "б", мансарди літ. "Мс", альтанок літ. "В" і "Г" та інших споруд: паркан №1, підпірна стінка №2, бордюр №3, замощення літ. "І", що розташовані на земельній ділянці площею 0,2091 га, яка знаходиться по вул.Макарова, 29-В у м.Бердянську Запорізької області.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2011р. у справі №11/178/09 (головуючий суддя: Новікова Р.Г., судді: Волков Р.В., Дучал Н.М.), апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Запорізької області залишено без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 25.06.2009р. у справі №11/178/09 залишено без змін.

Заступник прокурора Запорізької області подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 25.06.2009р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2011р., а в позові відмовити.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарськими судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АКАВА-ТРЕВЕЛ" надіслало заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відмовити в задоволенні скарги заступнику прокурора Запорізької області, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2011р. залишити без змін.

Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.04.2007р. рішенням господарського суду Запорізької області по справі №26/48/07-27/89/07 за Товариством з обмеженою відповідальністю "АКВА-ТРЕВЕЛ" було визнано право власності на незавершений будівництвом чотирьохповерховий об’єкт нерухомого майна площею 165кв.м. у вигляді сезонного готелю, який розташований на земельній ділянці площею 0,2091га та придбаний на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2005р., укладеного між ТОВ "АКВА-ТРЕВЕЛ" та ВАТ "Запоріжбудмеханізація".

В подальшому, на підставі рішення Бердянської міської ради №36 від 17.04.2008р. між Бердянською міською радою та ТОВ "АКВА-ТРЕВЕЛ" був укладений договір оренди землі від 24.06.2008 року, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне володіння і користування земельну ділянку площею 0,2091 га, для будівництва, розміщення та експлуатації сезонного готелю, яка знаходиться в м.Бердянськ у Запорізької області по вул.Макарова, 29-В. Строк дії даного договору згідно з п.8 договору встановлений до 01.04.2018р.

Відповідно до п.15 договору, земельна ділянка передається в оренду для будівництва, розміщення та експлуатації сезонного готелю.

Зазначений договір 11.12.2008р. зареєстрований у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040826500527.

За актом приймання-передачі від 24.06.2008р. земельна ділянка передана в натурі в користування позивача.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення наявністю всіх правових підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збудований об’єкт нерухомості у судовому порядку у розумінні ст. 375, ст. 376 ЦК України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

У відповідності до ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст. 376 ЦК України).

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст. 376 ЦК України). На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст. 376 ЦК).

Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житловий будинок, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ч.3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування", закінчені будівництвом об’єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.

Однак, господарські суди надавши перевагу наявності: договору оренди землі про передачу ділянки позивачу в оренду для будівництва, розміщення та експлуатації сезонного готелю; додержання позивачем цільового призначення земельної ділянки та відсутність порушення прав інших осіб в контексті ч.5 ст. 376 ЦК України, що не є вичерпним та достатнім переліком підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, оскільки аналіз наведених вище норм матеріального права свідчить про можливість визнання в судовому порядку права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не тільки з передбачених ст. 376 ЦК України підстав, а і за умови додержання забудовником архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, чого в даному випадку не відбулося.

Отже, суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст. 11110 ГПК України (1798-12) є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч.2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, при новому розгляді справи суду належить врахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Запорізької області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 25.06.2009р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.05.2011р. у справі №11/178/09 скасувати. Справу №11/178/09 направити до господарського суду Запорізької області на новий розгляд.