Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши матеріали касаційної

за участі представників сторін:

від заявника –ОСОБА_4, ОСОБА_6;

від позивача –ОСОБА_7;

від відповідача - не з'явилися;

13.09.2010р. рішенням господарського суду Запорізької області (суддя Алейникова Т.Г.) задоволені позовні вимоги, визнано літ. П1 –недобудовану будівлю кафе, загальною площею 225,4 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 об'єктом нерухомого майна та визнано право власності на зазначений об'єкт за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 Рішення мотивовано посиланням на умови укладеного між сторонами у справі договору про дольову участь у будівництві, положення ст. 392, 376 ЦК України.

07.06.2011р. постановою Донецького апеляційного господарського суду (судді: Алєєва І.В. –головуючий, Величко Н.Л., Москальова І.В.) апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення місцевого господарського суду –без змін.

У касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_4 посилався на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які просив скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Заявник пояснював, що позивачем здійснено самочинне будівництво на території (замощенні), що належить на праві співвласності йому та позивачу, та розташоване на земельній ділянці, що знаходиться також у спільному користуванні цих осіб. Будівництво спірного об'єкту було здійснено без відповідних дозволів, згоди фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, погодження проектної документації, відведення земельної ділянки для цієї мети, що не враховано господарським судом, розглянуто справу буз залучення до участі у справі Запорізької міської ради, як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, відносно якого апеляційним господарським безпідставно зроблено висновки, що ухвалене місцевим господарським судом рішення не стосувалось його прав та обов'язків.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вимог заявника та скасування рішень обох інстанцій, які не можна визнати законними та обґрунтованими. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини справи, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини та правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Під час розгляду справи судами обох інстанцій установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали з ТОВ "Запорізький пивоварний завод № 1" договір купівлі –продажу від 11.03.2006р., згідно якого вони набули право спільної власності в рівних частинах на пивний бар літ. П загальною площею 57,6 кв. м, вбиральню літ. Р загальною площею 7,6 кв. м, що розташовані за адресою АДРЕСА_1. 16.03.2006р. Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації зареєструвало за кожним із них право власності на Ѕ частку зазначеного нерухомого майна, як належне їм на праві спільної часткової власності.

За актом приймання-передачі від 17.03.2006 р. зазначені особи прийняли від ТОВ "Запорізький пивоварний завод № 1" пивний бар з літньою площадкою для продажу пива, який складався: з пивного бару літ. П загальною площею 57,6 кв. м., складу літ. Т, загальною площею 13,89 кв. м., вбиральні літ. Р - 3,4 кв. м., навісу літ. Ч2 - 82,4 кв. м., замощення 1 - 600 кв. м., забору № 6 - 51 кв. м. Листом від 20.03.2006р. до міськради товариство не заперечували проти вилучення у них земельної ділянки площею 600кв.м. та передачі її набувачам для функціонування пивного бару.

24.03.2006р. співвласники звернулися до Запорізької міської ради з заявою про виділення земельної ділянки для функціонування пивного бару, якою 28.07.2006р. надано дозвіл фізичним особам –підприємцям на розробку матеріалів погодження розташування земельної ділянки, які на момент розгляду спору у цій справі знаходяться в стадії розгляду, що підтверджувалось сторонами.

30.04.2010р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжбудстандарт" укладено договір про дольову участь у будівництві кафе на території пивного бару, що розташований за адресою: АДРЕСА_1

Звертаючись до суду з відповідним позовом, фізична особа-підприємець ОСОБА_5 зазначав, що здійснював фінансування будівництва кафе, але через скрутний фінансовий стан, не мав можливості продовжити будівництво об’єкту (будівлю під літ. П1), який ТОВ "Запоріжбудстандарт" відмовилися передати підприємцю і не визнали за ним право власності. Тому, вважав, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору, положень ст. 392 ЦК України наявні підстави для примусового його витребовування та визнання права власності. Також, як на підставу задоволення позову посилалися на положення ч.3 ст. 376 ЦК України, вважаючи себе користувачем земельної ділянки на якій здійснено самочиннне будівництво на підставі договору купівлі-продажу від 11.03.2006р.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, судом першої інстанції, усупереч положенням ст. 43 ГПК України, залишено не з'ясованими фактичні обставини справи, від яких залежало правильне вирішення спору, не зазначено, керуючись якими нормами права, на підставі яких документів визнано літ. П1 –недобудовану будівлю кафе, загальною площею 225,4 кв. м. АДРЕСА_1 об'єктом нерухомого майна, рішення в частині задоволення цих вимог взагалі не містить будь-якого обґрунтування.

Не визначено правових підстав для задоволення позову щодо визнання права власності:

якщо в силу договору про дольову участь, то за його умовами відповідач зобов'язувався передати у власність позивача 100% будівлі з наданням усіх документів після завершення будівництва, чого зроблено не було через відсутність фінансування зі сторони позивача, крім того, цей договір укладено відносно території пивного бару, співвласниками якого були дві особи - ОСОБА_5 та ОСОБА_4, якого не було залучено до участі у справі та не з'ясовано питання про його права та обов'язки, чи виконано рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 14.05.2010р. про виділення цим особам майна в натурі;

якщо на підставі ст. 376 ЦК України, то за приписами зазначеної статті право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об’єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об’єкту та якщо це будівництво не порушує права інших осіб. При ухваленні рішення судом не було установлено відведення позивачу земельної ділянки під будівництво, не залучалась до участі у справі міськрада, як власник земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництва, належним чином не перевірено чи не порушено права інших осіб самочинним будівництвом, тому не мотивовано зроблено посилання на цю статтю, як на підставу задоволення позову.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційним господарським судом зазначені порушення не усунуто та з урахування зазначеного, наявних матеріалів справи, не мотивовано зроблено висновки, що господарським судом не вирішувалось питання про права та обов'язки заявника.

Крім того, як убачається із матеріалів справи та було установлено судами обох інстанцій, співвласниками пивного бару, на території якого зведено спірний об'єкт, були громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_5, рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 14.05.2010р. у цивільній справі №2-2772 зазначеним особам майно виділено в натурі, але судами не розглядалось питання щодо підвідомчості цього спору господарським судам.

Беручи до уваги зазначене, рішення обох інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими, тому підлягають скасування з направленням справи для нового розгляду, під час якого господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін, і в залежності від установленого правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, якими урегульовано спірні правовідносини, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Запорізької області від 13.09.2010р. у справі № 10/264/10 скасувати, а справу направити для нового розгляду.