Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного 

Суду України у складі:

головуючого                           Кривенка В.В.,

суддів:                               Гусака М.Б., Маринченка В.Л., 

                                      Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., 

                                      Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Лутугинському районі Луганської області (далі – ДПІ) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максима плюс" про зобов’язання ДПІ зарахувати в рахунок майбутніх платежів переплату вартості патентів за здійснення операцій у сфері грального бізнесу в сумі 8 845 грн 10 коп.,

У листопаді 2005 року ТОВ "Максима плюс" звернулось до суду із зазначеним позовом, пославшись на те, що збільшення вартості торгового патенту законами про Державний бюджет України суперечить приписам статті 1, частини 2 статті 7 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" та частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року № 2542-III.

Господарський суд Луганської області рішенням від 16 грудня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2006 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 грудня 2006 року зазначені судові рішення залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами ДПІ, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України ці рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування скарги відповідач послався на порушення норм матеріального права, неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 7 Закону України "Про систему оподаткування", частини 5 статті 5 Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" та додав судове рішення касаційного суду, в якому по-іншому застосовано зазначені норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та встановивши неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку про обґрунтованість скарги.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" патентуванню підлягають операції з надання послуг у сфері грального бізнесу, які здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами (частина 1). Вартість торгового патенту на здійснення таких операцій встановлюється у фіксованому розмірі (за рік); зокрема, для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем вона становила у 2003 році 1400 грн (частина 3). Оплата вартості цього патенту провадиться щоквартально до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу (частина 5).

У 2004 та 2005 роках вартість торгового патенту на надання послуг у сфері грального бізнесу було збільшено: зокрема, встановлені частиною 3 статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" цифри "1400" відповідно до статті 57 Закону України від 27 листопада 2003 року № 1344-IV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (згідно зі статтею 111 уведений у дію з 1 січня 2004 року) замінено цифрами "2800", а відповідно до статті 47 Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (згідно зі статтею 110 набрав чинності з 1 січня 2005 року) – цифрами "4200".

У справі, що розглядається, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для застосування розмірів вартості патенту, встановлених законами про державний бюджет, посилаючись на те, що їх збільшення не узгоджено із загальними принципами оподаткування, визначеними, зокрема, Законом "Про систему оподаткування" (1251-12) , і не внесено відповідні зміни до Закону "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (98/96-ВР) . Цей висновок є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано нормам Закону "Про систему оподаткування" (1251-12) і Бюджетного кодексу (2456-17) , які у спірних правовідносинах є загальними, в той час як перевагу мають спеціальні норми, за наведених обставин – норми Закону "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (98/96-ВР) та законів про Державний бюджет України на 2004 (2285-15) і 2005 роки (2285-15) .

Таким чином, задовольняючи позов, суди необґрунтовано виходили з того, що законами про державний бюджет не могли встановлюватися розміри вартості патенту.

Наведені вище норми цих законів не визнані неконституційними.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, застосуванню підлягали розміри вартості патенту, встановлені законами про державний бюджет на певні роки, оскільки ці закони були прийняті пізніше Закону "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (98/96-ВР) , яким по-іншому врегульовано спірне питання.

Відповідно до абзацу 3 частини 5 статті 5 Закону "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" попередня оплата вартості торгового патенту за весь термін його дії звільняє від обов'язків додаткового внесення вартості такого патенту в разі її збільшення згідно з прийнятими після цього актами законодавства.

Оскільки, як установлено судами, позивач не сплачував вартість патентів за весь строк їх дії, то зазначене правило на нього не поширювалося.

У постанові від 12 червня 2007 року у справі № 21–1522во06 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України висловила свою позицію і щодо наслідків оплати вартості патентів в останньому кварталі поточного року за перший квартал наступного, із 1 січня якого вона збільшена законом: за умови її внесення до 15 грудня в розмірі, установленому чинним на день оплати законодавством, обов’язок зі сплати цього платежу припиняється.

Наведені обставини свідчать про незаконність ухвалених у справі судових рішень. Висновок касаційного суду про відсутність у нього законних підстав не погодитись із судами першої та апеляційної інстанцій, які встановили факт переплати позивачем вартості патентів за здійснення операцій у сфері грального бізнесу, є необґрунтованим. Висновок (судження) судів про переплату є наслідком не неналежного встановлення судами фактичних обставин, а їх неправильної юридичної оцінки. Спору про фактичні обставини, правильність чи повноту їх установлення, зокрема часу та сум оплати, кількості оплачених патентів, між сторонами не було.

З урахуванням наведеного всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241– 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Державної податкової інспекції у Лутугинському районі Луганської області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs398993) від 19 грудня 2006 року, ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2006 року та рішення Господарського суду Луганської області від 16 грудня 2005 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.