10/570/08 Про визнання права власності на самочинно збудоване майно - 02.08.2011 Прийняття

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Бердянської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване майно.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.09.2008 року у справі № 10/570/08 (суддя Алейникова Т. Г.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.05.2011 року у справі № 10/570/08 (головуючий суддя Новікова Р. Г, судді Волкова Р. В., Дучал Н. М.), позовні вимоги задоволено: визнано за Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 право власності на адміністративну будівлю літ. "А", що розташована по АДРЕСА_1

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Заступник прокурора Запорізької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 24 Закону України "Про планування та забудову територій", ст. ст. 331, 375, 376 ЦК України, ст. ст. 43, 84 ГПК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені рішення, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Розпорядженням Заступника Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 01.08.2011 року № 03.8-5/410 для перегляду в касаційному порядку справи № 10/570/08 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя –Муравйов О. В., судді –Полянський А. Г., Ходаківська І. П.

Відводів складу суду не заявлено.

Від позивача надійшла телеграма з клопотанням про відкладення розгляду справи.

Стаття 77 ГПК України встановлює, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Зокрема, такою обставиною є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні вказаного клопотання, оскільки наведені в клопотанні обставини не перешкоджали забезпечити відповідачу явку іншого уповноваженого представника, явка представників в судове засідання не визнавалася.

Представники сторін, третьої особи в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представників сторін та третьої особи.

В судовому засіданні 02.08.2011 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 ГПК України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі рішення Бердянської міської ради від 05.04.2007 року між Бердянською міською радою (орендодавець) та Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди землі від 27.05.2007 року, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння і користування вільну від забудови земельну ділянку площею 0,4 га, яка знаходиться в м. АДРЕСА_1 для будівництва готелю котеджного типу.

Строк дії даного договору згідно з п. 8 договору встановлений до 01.04.2012 року.

Відповідно до п. п. 14, 15, 16 договору, земельна ділянка передається в оренду для будівництва готелю котеджного типу. Цільовим призначенням земельної ділянки є роздрібна торгівля та комерційні послуги. Категорія земель: землі житлової та громадської забудови.

Пунктом 28 договору передбачено право орендаря зводити у встановленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження за письмовою згодою орендодавця.

Розпорядженням міського голови Бердянської міської ради № 400-р від 13.06.2008 року земельній ділянці площею 0,4 га, що розташована по АДРЕСА_1 та надана в оренду ОСОБА_1 присвоєна поштова адреса –АДРЕСА_1

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудовану основну адміністративну будівлю літ. "А", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що матеріалами справи підтверджено додержання позивачем цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, відсутність порушення прав інших осіб в контексті ч. 5 ст. 376 ЦК України.

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що побудоване позивачем спірне майно є самочинним будівництвом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Стаття 18 Закону України "Про основи містобудування" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.

Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.

Згідно ст. 22 цього Закону забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів (ч. 2 ст. 29 Закону України, "Про планування і забудову територій" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

Здійснення будівельних робіт на об’єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно законодавства.

Відповідно до ст. 30 вказаного Закону прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Крім того, необхідно зазначити, що згідно ст. 331 ЦК України право власності на знов створене нерухоме майно виникає моменту завершення будівництва. Якщо законом або договором встановлено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його приймання до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державної реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Проте, всупереч вказаним нормам господарські суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи не дослідили питання прийняття до експлуатації спірних об'єктів та не врахували обов'язковість наявності дозволу на виконання будівельних робіт для здійснення будівництва.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України встановлення обставин справи, що не були встановлені судом першої інстанції, збирання та оцінка доказів не входить до компетенції суду касаційної інстанції, що унеможливлює усунення зазначених вище недоліків без направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, дослідити питання наявності відповідних дозволів та прийняття приміщення до експлуатації, та вирішити спір відповідно до вимог законодавства.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд, -

Касаційну скаргу Заступника прокурора Запорізької області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.05.2011 року по справі № 10/570/08 та рішення Господарського суду Запорізької області від 23.09.2008 року по справі № 10/570/08 скасувати.