Вищий господарський суд України у складі колегії:

Суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 (далі –СПД-ФО ОСОБА_1) звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2) про стягнення 140 268,8 грн., з яких 86 800 грн. –вартість поставленого цукру; 45 656,8 грн. –інфляційних втрат, 7 812 грн. –3% річних.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.04.2010 відмовлено в задоволені позову.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2010 рішення господарського суду Донецької області від 21.04.22010 залишено без зміни.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.09.2010 рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2010 та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2010 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді, рішенням господарського суду Донецької області (суддя Мальцев М.Ю.) від 22.12.2010 позов задоволено повністю. Суд стягнув з ФОП ОСОБА_2 на користь СПД-ФО Шепель Л.В 86 800 грн. - основного боргу; 45 656,8 грн. –суми інфляції, 7 812 грн. –3% річних.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Скакун О.А., судді Колядко Т.М., Ломовцева Н.В.) від 29.03.2011 рішення господарського суду Донецької області від 22.12.2010 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2011, СПД-ФО ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить постанову суду, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, скасувати, залишивши рішення господарського суду Донецької області від 22.12.2010 в силі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.06.2011 касаційну скаргу прийнято до розгляду та призначено на 06.07.2011.

Відповідно до розпорядження Секретаря судової палати Вищого господарського суду України від 05.07.2011 № 03.10-05/147 у зв'язку з закінченням відрядження судді Черкащенка М.М. для розгляду справи № 36/34, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 06.07.2011 колегією суддів у складі: головуючий-суддя Кривда Д.С., судді: Грек Б.М., Студенець В.І., сформовано колегію суддів у такому складі: головуючий-суддя Черкащенко М.М., судді: Кривда Д.С., Студенець В.І.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи ФОП ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, інфляційних витрат та 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно розписки ОСОБА_2, підписаної 24.02.2007, він отримав від ОСОБА_1 цукор в обсязі 35 000 кг на загальну суму 86 800, 00 грн. за ціною 2, 48 грн. за один кілограм. Суму 86 800, 00 грн. зобов'язався повернути 28.02.2007.

Передачу товару позивач підтверджує також накладною б/н від 24.02.2007, відповідно до якої передача цукру у кількості 35 тн. на суму 86 800, 00 грн. відповідачу відбулась через його представника ОСОБА_3

Господарські суди, відмовляючи у позові дійшли висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт поставки відповідачу цукру в обсязі 35 000 кг на загальну суму 86 800, 00 грн. за ціною 2, 48 грн. за один кілограм.

При цьому, суди вказали на те, що позивач повинен довести належними та допустимими доказами, а саме первинними документами, якими відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.

До первинних документів відносяться, зокрема, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі тощо.

Розписка відповідача від 24.02.2007 не є первинним документом, і не фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин.

Також суди попередніх інстанцій вказали, що накладна б/н від 24.02.2007, згідно з якою цукор у кількості 35 тн. на суму 86 800, 00 грн. прийнято відповідачем через його представника ОСОБА_3, є неналежним доказом поставки товару відповідачеві, оскільки у графі "Прийняв" міститься підпис невідомої особи, а підпис ФОП ОСОБА_2 та його печатка у накладній відсутні, довіреність на отримання товару ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутня.

Постановою Вищого господарського суду від 23.09.2010 судові рішення суддів попередніх інстанцій скасовано з огляд на те,що доказами виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами та їх виконання можуть бути не лише первинні документи, які відповідають вимогам ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Первинні документи, в тому числі накладні, лише засвідчують факт здійснення господарської операції, а тому їх відсутність чи недоліки у їхній формі, за наявності інших доказів, не можуть бути підставою для висновку про те, що така операція не відбулась.

Також в постанові було зазначено, що господарськими судами необґрунтовано не було вирішено питання про залучення ОСОБА_3 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, та не витребувано від нього пояснень по суті спору.

При новому розгляді суд першої інстанції ухвалою від 14.12.2010 залучив до справи в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3

Задовольняючи позов суд першої інстанції в рішенні від 22.12.2010 зазначив, що до матеріалів справи додана розписка від 24.02.2007 підписана відповідачем, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав цукор в обсязі 35 000 кг. на загальну суму 86 800,00 грн. за ціною 2.48 за один кілограм та зобов"язався повернути 28.02.2007 суму 86 800,00 грн. і дійшов висновку, що між сторонами досягнуто згоди щодо купівлі –продажу товару саме у кількості та за ціною, вказаними у розписці.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції від 22.12.2010 суд апеляційної інстанції знову дійшов, зокрема, до висновку, що розписка відповідача від 24.02.2007 не є належним та допустимим доказом факту продажу відповідачу товару –цукру в обсязі 35 000 кг. на загальну суму 86 800,00 грн. за ціною 2.48 за один кілограм з огляду на те, що розписка відповідача не відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (z0168-95) .

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ч.2 ст. 11 ЦК України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Згідно ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом ( ч.1 ст. 43 ГПК України).

На вищезазначені вимоги законодавства суд апеляційної інстанції уваги не звернув, а зосередився лише на правовій природі розписки як первинного бухгалтерського документа, що свідчить про неповне з"ясування судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а отже, і порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції неповно з'ясовано фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а судом першої інстанції, як встановлено судом апеляційної інстанції, 22.12.2010 справа розглядалась за відсутності відповідача та третьої особи, які не були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що згідно п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, то колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення підлягають скасуванню, а справі передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, перевірити доводи позивача та відповідача, дати їм належну юридичну оцінку і в залежності від встановлених обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Донецької області від 22.12.2010 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2011 у справі № 36/34 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.