820/2373/17 Про стягнення адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів - 02.04.2019 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду в складі судді Панова М.М. від 22.06.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Григорова А.М., Тацій Л.В., Подобайло З.Г. від 17.08.2017 у справі №820/2373/17 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно - господарських санкцій,

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило суд стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 14968,30 грн., які застосовано за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у відповідності до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19 ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" вважається працевлаштування фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, є підприємцями, а фізичні особи - підприємці не є найнятими працівниками в розумінні трудового законодавства.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження.

Справу передано до Верховного Суду.

Дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ФОП ОСОБА_2 подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік за формою № 10-ПІ, Фізичною особою-підприємцем зазначено середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу по підприємству в кількості 8 (вісім) осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність в кількості 1 (одна) особа. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в кількості 1 (одна) особа.

Також судами встановлено, що ФОП ОСОБА_2 згідно посвідчення серії НОМЕР_1 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

В зв'язку з невиконанням вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на 1 особу, позивачем було нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції в сумі 14968 грн. та пеню в сумі 218,30 грн., які він і просить стягнути у судовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що відповідачем були вчинені всі передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, в зв'язку з чим, заявлена сума адміністративно-господарських санкцій є необґрунтованою. Вказують, що законодавством не заборонено залік себе як приватного підприємця в рахунок виконання свого нормативу з працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону 875-XII зобов'язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв'язку з цим, суди попередніх інстанцій мали перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 (z0988-13) затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

За правилами, визначеними статтею 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Аналіз вищезазначених норм законодавства дав можливість судам у цій справі встановити, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17.

Судами встановлено, що ФОП ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи, а тому норматив по працевлаштуванню інвалідів виконано.

Проте колегія суддів звертає увагу, що фізичні особи, які використовують найману працю зобов'язані створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів. В даному випадку відповідач, незважаючи на те, що є фізичною-особою підприємцем, який має інвалідність, є роботодавцем, а тому вказаний обов'язок поширюється також на нього.

У п. 3.1 Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007р. №42 (z0117-07) , який є чинним, визначено, що фізична особа, яка використовує найману працю, якщо їй відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, збільшує показник рядка 02 на одиницю.

Відповідно до затвердженої форми звіту показником рядка 02 є "середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб)".

З поданого звіту вбачається, що середньооблікова чисельність працівників становить 8 осіб. Працівників, яким встановлено інвалідність - 1, при нормі = 1. Відповідним працівником є сам ФОП ОСОБА_2

Проте, згідно вказаної норми, показники рядка 02 повинні збільшитись на одиницю.

Проте судами не встановлено, чи входить ОСОБА_2 до штатного розпису та чи вважається найманим працівником. Крім того, якщо ОСОБА_2 не входить до штатних працівників, чи змінюється середньооблікова чисельність, що може становити нижче за мінімально встановлену, коли покладається обов'язок по виконанню нормативів працевлаштуванні інвалідів.

За вказаних обставин, суд вважає за необхідне скасувати судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.