Вищий господарський суд України у складі колегії:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт –Авто" (далі ТОВ "Стандарт –Авто") звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі ПАТ "ВТБ Банк") про визнання недійсним договору поруки від 22.05.2008 № 4.77-08-ДП1, договору іпотеки від 22.05.2008 ВКО № 277942-277943 та стягнення 45 170,72 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.07.2010 порушено провадження у справі № 4/388 за позовом ТОВ "Стандарт –Авто" до ПАТ "ВТБ Банк" про визнання недійсним договору поруки від 22.05.2008 № 4.77-08-ДП1, договору іпотеки від 22.05.2008 ВКО № 277942-277943 та стягнення 45 170,72 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 25.11.2010 позов задоволено повністю. Суд визнав недійсними договір поруки від 22.05.2008 № 4.77-08-ДП1, укладений між ТОВ "Стандарт -Авто" та ПАТ "ВТБ Банк" та договір іпотеки від 22.05.2008 ВКО № 277942-277943, укладений між ТОВ "Стандарт –Авто" та ПАТ "ВТБ Банк", а також суд зобов"язав ПАТ "ВТБ Банк" повернути ТОВ "Стандарт –Авто" 45 170,72 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2011 рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2010 скасовано, а у задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2011, ТОВ "Стандарт –Авто" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову, як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2010 залишити без зміни.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що з 16.05.2008, відповідно до рішення учасників позивача, оформленого у вигляді протоколу № 16, змінився склад учасників товариства, а статут втратив свою юридичну силу відповідно до п. 14.4. Службова особа позивача, а саме його директор на той момент, ОСОБА_1 через зазначені підстави, станом на 22.05.2008, не мав повноважень на підписання договору поруки та іпотечного договору.

Також ТОВ "Стандарт –Авто" в касаційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції дослідив той факт, що 30.11.2009 директор позивача, ОСОБА_2, без доручення учасників, підписав лист яким на власний розсуд надав згоду від імені позивача саме на зміну зобов"язання за кредитним договором, і з моменту його укладення договір поруки є недійсним, так як порука припиняється у разі зміни зобов"язання без згоди поручителя.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "ВТБ Банк" проти її доводів заперечує, посилаючись, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції вірно визначено той факт, що для надання згоди на внесення змін до договору кредиту, який був укладений між відповідачем та ОСОБА_3, згода учасників позивача не була обов"язкова, оскільки представник позивача діяв в межах повноважень, наданих згідно протоколу № 15 загальних зборів позивача від 25.04.2008.

Також ПАТ "ВТБ Банк" зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували факт скасування рішення загальних зборів позивача про надання згоди на укладення договору поруки та іпотечного договору, що було оформлено протоколом № 15 від 25.04.2008 і затвердження нової редакції Статуту позивача не призводить до автоматичного скасування попередніх рішень учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.03.2011 касаційну скаргу прийнято та призначено до розгляду на 27.04.2011.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.04.2011 розгляд справи відкладено на 04.05.2011.

В засіданні суду 04.05.2001 була оголошена перерва до 11.05.2011 та ухвалою Вищого господарського суду України від 04.05.2001 на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.05.2008 між ТОВ "Стандарт-Авто" та ВАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого ПАТ "ВТБ Банк", було укладено договір поруки № 4.77-8-ДП1.

Відповідно до п. 1.1 договору поруки № 4.77-08-ДП1 позивач та відповідач визначили, що зобов'язання за договором, яке підписано ними, відповідає положенням ст.ст. 553- 559 ЦК України.

Відповідно до п. 1.2 договору сторони встановили, що позивач (поручитель за договором) на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед відповідачем відповідати по борговим зобов'язанням боржника –ОСОБА_3, які виникають з умов кредитного договору від 22.05.2008 № 4.77-08-СК, а саме повернути кредит у розмірі 3 742 000,00 грн., сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку ( пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі.

Пунктом 1.3. договору поруки встановлено, що зобов'язання поручителя перед банком є безумовними і для їх виконання дотримання ніяких інших умов, крім передбачених договором поруки та кредитним договором не потребується.

Між позивачем та відповідачем 22.05.2008 для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 4.77-08-СК від 22.05.2008 було укладено іпотечний договір ВКО № 277942-277943, за яким було передано в заставу відповідачу майно, яке належить позивачу, а саме приміщення профілакторію площею 1661,9 кв.м. та приміщення мийки площею 249,8 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Іпотекодавець (позивач) виступив майновим поручителем по зобов'язанням боржника-ОСОБА_3

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком ( ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи ( ч.1 ст. 575 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку ( ч. 1 ст. 553 ЦК України).

Отже, колегія суддів погоджується з доводами суду апеляційної інстанції, що договір поруки і іпотека є різними самостійними способами забезпечення зобов"язань.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 30.11.2009 директором ТОВ "Стандарт-Авто" був ОСОБА_2, що підтверджується наступними документами наданими до Банку, а саме: Протоколом №2 зборів учасників ТОВ "Стандарт-Авто" від 29.08.2008 про призначення, Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, НОМЕР_1, виданою Управлінням статистики у Білоцерківському районі, 04.09.2008; Довідкою про взяття на облік платника податків №172 від 15.09.2008 виданою Білоцерківською ОДПІ.

Згідно п. 9.4. Статуту ТОВ "Стандарт-Авто" в редакції зареєстрованій державним реєстратором 19.03.2009 (чинним на момент надання згоди на укладення договору про внесення змін №1 від 30 листопада) зазначено, що директору забороняється самостійно, без прийняття відповідного рішення засновників укладати договори застави чи відчуження майна ТОВ "Стандарт-Авто", кредитні договори, а також договори позики, займу та фінансової допомоги. Інших обмежень стосовно представництва інтересів ТОВ "Стандарт-Авто" статут не містить.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи позивача про те, що з моменту укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі та відповідно зміни учасників позичальника та реєстрації нової редакції Статуту позивача, попередні рішення учасників позивача втрачають силу, колегія не приймає до уваги, оскільки чинним законодавством України не передбачено автоматичної відміни рішень учасників товариства з обмеженою відповідальністю у разі їх виходу з будь-якої причини з числа учасників товариства, не містить таких положень і Статут позивача.

В рішеннях загальних зборів учасників, які викладені в протоколі №15 від 25.04.2008, не зазначено, що рішення про надання повноважень директору позивача на укладення договорів іпотеки та поруки втрачають чинність в разі зміни складу учасників позивача.

Крім того, новим учасником позивача, не приймалося рішень, які б відміняли рішення загальних зборів учасників позивача, оформлених протоколом №15 від 25.04.2008.

Позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували факт скасування рішення загальних зборів позивача про надання згоди на укладення договору поруки та іпотечного договору, яке було оформлено протоколом № 15 від 25.04.2008.

Разом з тим, колегія суддів вважає, такий висновок судів передчасним з таких підстав.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам,зокрема, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. 3. ст. 237 ЦК України).

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (ч. 3 ст. 92 ЦК України).

Зазначені обмеження можуть бути встановлені законом, статутом товариства.

Як встановлено судами, станом на 30.11.2009 директором ТОВ "Стандарт-Авто" був ОСОБА_2, що підтверджується, зокрема, протоколом №2 зборів учасників ТОВ "Стандарт-Авто" від 29.08.2008.

Згідно п. 9.4. Статуту ТОВ "Стандарт-Авто" в редакції зареєстрованій державним реєстратором 19.03.2009 (чинним на момент надання згоди на укладення договору про внесення змін №1 від 30.11.2009) зазначено, що директору забороняється самостійно, без прийняття відповідного рішення засновників укладати договори застави чи відчуження майна ТОВ "Стандарт-Авто", кредитні договори, а також договори позики, займу та фінансової допомоги. Інших обмежень стосовно представництва інтересів ТОВ "Стандарт-Авто" статут не містить.

Разом з тим, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не дослідили повноважень директора ТОВ "Стандарт-Авто", зокрема стосовно того, чи потрібна була згода учасників товариства на підписання директором товариства Блощинським О.О. листа від 30.11.2009, щодо надання згоди на внесення змін до кредитного договору, по якому товариство вже виступило поручителем, виходячи із повноважень директора, обмежень встановлених п. 9.4 Статуту товариства, а також того, що зазначений лист за своєю правовою природою не договором.

Зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін ( ч. 5 ст. 89 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб –підприємців" ( в редакції, яка діяла на час укладення оспорених договорів) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом (755-15) , шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб –підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. ( ст.3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб –підприємців").

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження ( ч. 3 ст. 92 ЦК України).

Судом першої інстанції, як підставою для задоволення позову було зазначено, що після 16.05.2008 відбулися позачергові збори учасників позивача на яких прийнято рішення про надання згоди на продаж часток учасників і з 16.05.2008 відповідно до протоколу № 16 змінився склад учасників і єдиним учасником став ОСОБА_3, а оскільки єдиний учасник позивача з 16.05.2008 ОСОБА_3 не надавав ОСОБА_1 згоди на укладення договору поруки та іпотечного договору, то відповідно директор не мав повноважень на їх підписання.

Відхиляючи зазначені доводи, суд апеляційної інстанції послався лише на те, що протокол № 16 загальних зборів учасників позивача від 16.05.2008 не містить пункту, який би свідчив про відміну рішення загальних зборів позивача, яке було прийнято 25.04.2008 відповідно до протоколу № 15.

Разом з тим, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не дослідили наявності обмежень повноважень у директора позивача ОСОБА_1 на укладення 22.05.2008 оспорених договорів. Зокрема, суди не дослідили обставин щодо того з якого часу, після прийняття 16.05.2008 зборами учасників рішення про надання згоди на продаж часток учасників, єдиним учасником позивача став ОСОБА_3, коли зміни до Статуту набрали чинності, з урахуванням положень ч. 5 ст. 89 ЦК України та відповідно з якого часу повноваження директора необхідно визначати на його підставі.

Окрім того, як вбачається із протоколу № 16 позачергових зборів учасників ТОВ "Стандарт –Авто" від 16.05.2008, на зборах учасників була затверджена нова редакція Статуту товариства та надано повноваження директору ОСОБА_1 на проведення державної реєстрації.

При цьому, судами попередніх інстанцій, в силу ст. 89 ЦК України не досліджено обставини щодо того, чи діяв директор товариства при укладенні договорів з урахуванням внесених до Статуту змін.

Також, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не дослідили обставини, які свідчили б про обізнаність банку стосовно наявності чи відсутності обмеження повноважень директора ТОВ "Стандарт –Авто" з урахуванням положень ст.ст. 64, 65 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Наведене свідчить про неповне з"ясування судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а отже, і порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об"єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи доля всебічного, повного та об"єктивного встановлення обставин справи, прав та обов"язків сторін і залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт –Авто" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2011 у справі № 4/388 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.