Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного 

Суду України у складі:

головуючого                           Кривенка В.В.,

суддів:                               Гусака М.Б., Маринченка В.Л., 

                                      Панталієнка П.В., Самсіна І.Л, 

                                      Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Букмекерська контора "Марафон" (далі – ТОВ "Марафон") справу за позовом ТОВ "Марафон" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі – ДПІ) про визнання незаконними дій та відшкодування шкоди,

У липні 2006 року ТОВ "Марафон" звернулося до суду з позовом про визнання незаконними дій ДПІ щодо ненадання йому у строк, передбачений законом, торгового патенту на здійснення операцій із надання послуг у сфері грального бізнесу (далі – торговий патент) та просило стягнути з відповідача 38 939 грн 20 коп. шкоди, завданої цими діями.

Постановою Господарського суду Харківської області від 6 вересня 2006 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Харківський апеляційний господарський суд постановою від 6 листопада 2006 року скасував рішення суду першої інстанції, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 липня 2007 року скасував постанову апеляційного суду, залишивши в силі постанову Господарського суду Харківської області.

У скарзі ТОВ "Марафон" порушило питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали Вищого адміністративного суду України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування скарги позивач зазначав про порушення норм матеріального права, неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 47 Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV "Про державний бюджет України на 2005 рік" (далі – Закон № 2285-IV (2285-15) ). На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми було зроблено посилання на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2006 року, в якій викладено думку про те, що дія вказаного Закону не розповсюджується на правовідносини, які виникли до набрання чинності останнім з 1 січня 2005 року.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України стверджував, що ТОВ "Марафон" не сплатило повну вартість торгового патенту за перший квартал 2005 року, тобто з урахуванням розміру, встановленого Законом № 2285-IV (2285-15) , а отже, рішення суду першої інстанції про відмову в позові на підставі того, що відмова відповідачем у видачі патенту була правомірною, дії його працівників – законними, є обґрунтованим.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та встановивши неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про обґрунтованість скарги.

При розгляді справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що ТОВ "Марафон" мало два торгових патенти, строк дії яких спливав відповідно 30 листопада 2005 року та 30 листопада 2009 року. Оплату цих патентів за перший квартал 2005 року позивач здійснив 2 грудня 2004 року згідно з вимогами абзацу першого частини 5 статті 5 Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (далі – Закон № 98/96-ВР (98/96-ВР) ) – до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу.

24 листопада 2005 року ТОВ "Марафон" звернулося до відповідача із заявкою на придбання чергового торгового патенту і внесло відповідну плату за грудень 2005 року та третій квартал 2010 року. Листом від 29 листопада 2005 року відповідач повернув заяву позивачу, відмовивши в наданні такого патенту. На обґрунтування зазначених дій ДПІ послалося на те, що ТОВ "Марафон", порушуючи вимоги Закону № 2285-IV (2285-15) , внесло неповну вартість діючих торгових патентів за перший квартал 2005 року, у зв’язку з чим воно мало зробити перерахунок і сплатити недостатню суму до 15 березня 2005 року. Оскільки цих дій не було вчинено, ДПІ самостійно направило на погашення зазначеного боргу суму за грудень 2005 року та третій квартал 2010 року, внесену позивачем при придбанні чергового патенту.

ТОВ "Марафон" звернулося до суду в іншій справі з позовом про зобов’язання відповідача видати торговий патент. До ухвалення судового рішення по суті спору ДПІ задовольнила зазначені вимоги, видавши патент.

У цій справі ТОВ "Марафон" звернулося до суду з позовом про визнання дій ДПІ, пов’язаних із затримкою видачі патенту, незаконними та відшкодування шкоди, завданої ними. На обґрунтування позову воно послалося на те, що відповідач безпідставно не видав торговий патент у триденний строк із дня подачі заявки, як це встановлено пунктом 12 Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 року № 1077 (1077-98-п) .

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону № 98/96-ВР оплата вартості торгового патенту здійснюється щоквартально до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу (за винятком випадку сплати вартості патенту за весь строк його дії).

Статтею 47 Закону № 2285-IV було внесено зміни до Закону № 98/96-ВР (98/96-ВР) , у результаті яких збільшено вартість торгових патентів. Закон № 2285-IV (2285-15) набрав чинності з 1 січня 2005 року. На день сплати позивачем вартості патентів за перший квартал 2005 року 2 грудня 2004 року діяв Закон № 98/96-ВР (98/96-ВР) у редакції від 27 листопада 2003 року.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

У постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 12 червня 2007 року у справі № 21-1522во06 висловлено позицію щодо спірного питання: зі сплатою до 15 грудня поточного року вартості торгового патенту за перший квартал наступного року у розмірі, встановленому чинним на момент сплати законодавством, обов’язок зі сплати цього платежу припиняється.

Таким чином, доводи відповідача про необхідність доплати позивачем за торговий патент за перший квартал 2005 року у зв’язку зі збільшенням розміру плати з 1 січня 2005 року бюджетним законом обґрунтовано не були прийняті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки не відповідали вимогам чинного законодавства. Крім того, останнє не надавало відповідачу прав на зміну призначення платежу, здійсненого позивачем, та зарахування коштів, сплачених для придбання чергового патенту, на погашення заборгованості.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції, у зв’язку з несвоєчасною видачею торгового патенту каса Харківської філії ТОВ "Марафон" не працювала з 1 грудня 2005 року по 20 грудня 2005 року. За цей час позивач, за його розрахунками, не отримав дохід у сумі 38 665 грн 06 коп. та поніс витрати на відрядження начальника юридичного відділу в сумі 274 грн 14 коп.

Оскільки відповідач не довів правомірність відмови ним у видачі торгового патенту, то при доведеності позивачем спричинення затримкою видачі патенту шкоди вона відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України відшкодовується державою, незалежно від вини державного органу.

Обов’язок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органів державної влади, за рахунок саме держави, коштів державного бюджету, встановлено і Конституцією України (254к/96-ВР) (стаття 56), Законом України від 4 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) (частина 3 статті 13).

Відповідно до частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, прийнятим державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Частиною 1 статті 48 Кодексу встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка, зокрема, передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Враховуючи те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державного казначейства України, а справу розглянуто судами без його залучення, усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, справа ж – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241– 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Букмекерська контора "Марафон" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs1302179) від 24 липня 2007 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 6 листопада 2006 року та постанову Господарського суду Харківської області від 6 вересня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пункту 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.