Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду Донецької області від 24.11.2010 року у справі № 31/103пн (суддя Сковородіна О.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2011 року (судді: Новікова Р.Г., Волков Р.В., Дучал Н.М.), позов задоволено; визнано за Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 право власності на будинок крамниці (літера А-1) площею 79,4 кв.м. з ганком (літера а), розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В касаційній скарзі заступник прокурора Донецької області просить скасувати ухвалені по справі судові акти, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 301 Закону України "Про планування і забудову територій", ст. 18 Закону України "Про основи містобудування", ст. 376 ЦК України.

Відзиву на касаційну скаргу сторони не надіслали.

Сторони не скористались наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі прокурора відділу Генеральної прокуратури України, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання права власності на будинок крамниці (літера А-1) площею 79,4 кв.м. з ганком (літера а), розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Позов вмотивовано посиланням на те, що позивач має право на визнання права власності на спірний об’єкт, як на об’єкт самочинного будівництва, оскільки спірна будівля відповідає вимогам будівельних норм і правил та розташована на земельній ділянці, наданій позивачу у користування за договором оренди, укладеним з відповідачем. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ч.5 ст. 376, ст. 392 ЦК України.

Судами встановлено, що 30.08.2007 року між громадянином ОСОБА_2 (далі –продавець) та громадянином ОСОБА_1 (далі –покупець) був укладений договір купівлі-продажу об’єкту незавершеного будівництва, на підставі якого покупцем був придбаний недобудований будинок А-І, готовністю 45%, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому, на підставі рішення Горлівської міської ради №V/34-21 від 25.07.2008 року між Горлівською міською радою (далі - орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (далі - орендар) був підписаний договір оренди земельної ділянки від 16.09.2008 року, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0347, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За приписами п.4 даного договору, земельна ділянка передається в оренду разом із недобудованою будівлею, яка належить громадянину ОСОБА_1

Відповідно до п.8 договору, земельна ділянка надається строком на дев’ять років.

Пунктом 15 договору встановлено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва та обслуговування крамниці.

Як передбачено п.16 договору оренди земельної ділянки, цільовим призначенням земельної ділянки є роздрібна торгівля та комерційні послуги.

У п.20 договору сторони узгодили, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк не пізніше семи днів після державної реєстрації цього договору за актом прийому-передачі.

Зазначений договір оренди земельної ділянки 24.09.2008 року зареєстровано у Горлівському міському відділі Донецької регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" за №040815200918.

Земельна ділянка передана у користування орендарю за актом приймання-передачі №918 від 24.09.2008 року, підписаним уповноваженими представниками сторін.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи технічного паспорту на громадський будинок, виданого КП "Горлівське міське бюро технічної інвентаризації", позивачем в процесі господарської діяльності здійснено самочинне будівництво будинку крамниці (літ. А-1) площею 79,4 кв.м. з ганком (літ.а) в межах виділеної для цієї мети земельної ділянки.

Листом від 23.07.2009 року №655 КП "Горлівське міське Бюро технічної інвентаризації" повідомило, що у позивача відсутній дозвіл на будівництво та проектно-кошторисна документація на будівництво будинку магазину А-І.

За висновком АТЗТ ПВП "Донбасреконструкція" (ліцензія №102862) про стан будівельних конструкцій, об’єкт дослідження –магазин (літ.А-1) відповідає своєму призначенню, та протипожежним і санітарним нормам, несучі конструкції знаходяться у задовільному технічному стані та можуть експлуатуватися в подальшому.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що матеріали справи містять докази, з якими закон пов’язує виникнення у позивача права власності на спірний об’єкт у спеціальному порядку набуття права власності на самочинне будівництво, що встановлений ст. 376 ЦК України. Так, на час звернення до господарського суду першої інстанції позивач володіє, користується та розпоряджується об’єктом нерухомості на підставі договору купівлі-продажу від 30.08.2007 року та є користувачем земельної ділянки на підставі договору оренди земельної ділянки від 16.09.2008 року, укладеного на 9 років; умовами договору оренди земельної ділянки від 16.09.2008 року визначено, що земельна ділянка передається позивачу в оренду саме для будівництва та обслуговування крамниці. Отже, матеріалами справи підтверджено додержання позивачем цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, відсутність порушення прав інших осіб в контексті частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Проте погодиться з такими висновком не можна з огляду на таке.

Стаття 376 Цивільного кодексу України передбачає, що право власності на нерухоме майно, збудоване на земельній ділянці, яка не надавалась для цієї мети особі, що здійснила таке будівництво, у власність або у користування, без належного дозволу чи належно затвердженого проекту (самочинне будівництво) може бути визнане у судовому порядку виключно за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно і за згодою особи, якій належить на праві власності дана земельна ділянка. Отже, право власності на самочинно збудоване майно не визнається за рішенням суду автоматично по факту надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, а лише може бути визнане за умови дотримання вимог містобудівного законодавства та законодавства, яке регламентує порядок прийняття в експлуатацію новоствореного майна.

З огляду на те, що відповідно до ст. 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою та отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а експлуатація об’єктів дозволяється після прийому їх державною технічною комісією (ст.18 цього Закону), судом не наведено будь-яких матеріально-правових норм на підтвердження висновку про визнання за позивачем права власності на спірне новостворене майно та не встановлено за допомогою належних засобів доказування чи підпадає споруджений об’єкт під статус об’єктів нерухомого майна, чи прийнятий він в експлуатацію державною технічною комісією саме як об’єкт нерухомості тощо. Висновок АТЗТ ПВП "Донбасреконструкція" про стан будівельних конструкцій не є належним та допустимим доказом набуття права власності на новостворене нерухоме майно.

Обґрунтування судового рішення у справі нормою ч.5 ст. 376 Цивільного кодексу України, згідно якої на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб, колегія суддів вважає помилковим, оскільки у даній нормі йдеться про ті випадки, коли самочинне будівництво здійснене на земельній ділянці іншої особи (власника чи землекористувача) без його на те згоди і саме цей власник або землекористувач має право на судовий захист від самозабудовника шляхом визнання права власності на самочинне будівництво, а останній, у такому випадку, згідно ч.6 цієї ж норми матиме право лише на відшкодування обґрунтованих і підтверджених відповідними доказами витрат на будівництво.

Також, колегія суддів зазначає, що суд не звернув уваги на приписи процесуального закону, відповідно до яких особа звертається за захистом своїх прав або інтересів до осіб, які, на її переконання, ці права або інтереси порушують. Разом з тим, з рішення та постанови судів та матеріалів справи не вбачається якими діями, або бездіяльністю Горлівська міська рада, до якої позивачем пред’явлено позов, порушує право власності останнього на спірний об’єкт.

Таким чином, судами не з’ясовані дійсні правовідносини сторін за справою, не встановлені обставини, які входять до предмету доказування, що є суттєвим порушенням вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки відповідно до приписів ст.ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п.3 ст. 1119 ГПК України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, ст.11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2011 року у справі №31/103пн задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2011 року та рішення Господарського суду Донецької області від 24.11.2010 року у справі № 31/103пн –скасувати.

Справу № 31/103пн направити на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.