Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Кота О.В. Кролевець О.А. (доповідач у справі) Попікової О.В.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІПП Ужгород" на рішення господарського суду Закарпатської області від 18.09.2012 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.2012 р. у справі № 5008/607/2012 за позовом Закарпатського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Закарпатській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІПП Ужгород" про стягнення 60 581,44 грн. за участю представників:

прокурора: Гудименко Ю.В.

позивача: не з'явився

відповідача: Шевченко В.В.

Закарпатський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Закарпатській області (надалі - "Інспекція") з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - "ТОВ") "ХІПП-Ужгород" про стягнення 60 581,44 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів.

Позовні вимоги мотивовані нормами ст.ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 19 Кодексу України про надра та положеннями Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів ( Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389 (z0767-09) ).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 18.09.2012 р. (суддя Швед С.Б.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "ХІПП Ужгород" до Державного бюджету України 7 722,00 грн. збитків та судові витрати.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, а саме обсяг видобутої ним води без отримання дозволу на використання надрами за період перевірки складає 245 м3, що зумовлює стягнення з ТОВ "ХІПП Ужгород" збитків у розмірі, розрахованому на підставі положень Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, із змінами, внесеними Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 30.06.2011 р. № 220 (z0881-11) (надалі - "Методика № 220").

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.2012 р. (судді Бойко С.М., Бонк Т.Б., Костів Т.С.) рішення місцевого господарського суду частково скасовано; стягнуто з ТОВ "ХІПП Ужгород" 9 330,00 грн. збитків у зв'язку з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища до Державного бюджету України та судові витрати.

Позиція суду апеляційної інстанції обґрунтована неправильним здійсненням судом першої інстанції розрахунком днів, а, відтак, і обсягу видобутої води поза встановлені ліміти використання. Судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок збитків, виходячи з понадлімітного використання води в обсязі 296 м3. Також суд, з огляду на положення ст. ст. 19, 23 Кодексу України про надра, дійшов висновку, що відповідачу спеціальний дозвіл на використання надр не потрібний.

Судами обох інстанцій враховано приписи п. 28 ст. 4, п. 1 ст. 11 Закону України "Про Державний бюджет на 2012 рік" та здійснено розподіл стягнутих з відповідача збитків між державним та місцевими бюджетами.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "ХІПП Ужгород" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 18.09.2012 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.2012 р., і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, згідно з приписами ст. 111-4 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 111-7 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства, на підставі якої складено Акт від 21.05.2012 р.

Під час проведення перевірки Інспекцією встановлено, що ТОВ "ХІПП Ужгород" незаконно використовує підземні прісні води з артезіанської свердловини № 1 за адресою: Ужгородський район, с. Кибляри, 85А, за відсутності дозвільних документів. Актом від 21.05.2012 р. зафіксовано, що за період з 08.08.2011 р. по 31.12.2011 р. відповідачем фактично видобуто 1 013 м3, а за період з 01.01.2012 р. по 21.05.2012 р. - 909 м3.

При цьому, як встановлено судами, ТОВ "ХІПП Ужгород" здійснює спеціальне водокористування на підставі дозволу на спеціальне водокористування УКР № 4310-А/ЗАК від 15.10.2010 р., виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області, з терміном дії до 15.10.2013 р. Зазначеним дозволом встановлено загальний ліміт забору води в обсязі 9,552 тис.м3/рік, 36,74 м3/добу; із загального ліміту водокористування: на господарсько-побутові та санітарно-гігієнічні потреби - 0,939 тис.м3/рік, 3,61 м3/добу, на виробничі потреби - 8,082 тис.м3/рік, 31,09 м3/добу, на допоміжні потреби - 0,531 тис.м3/рік, 2,04 м3/добу.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обсяг видобутої відповідачем води перевищує ліміти, встановлені наданим йому дозволом, а тому стягнули збитки у зв'язку з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, розмір яких розрахований на підставі п. 9.1 Методики № 220 (z0881-11) .

Колегія суддів оцінює висновки судів як необґрунтовані з огляду на наступне.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтею 1 Водного кодексу України визначено, що забір води - це вилучення води з водного об'єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них. В той же час, забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів є спеціальним водокористуванням згідно з ч. 1 ст. 48 Водного кодексу України.

В силу п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Надра, відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра, надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

За приписами ст. 21 Кодексу України про надра (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надра у користування для видобування прісних підземних вод надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці та Міністерства охорони здоров'я України на місцях.

Статтею 23 Кодексу України про надра (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) закріплено право землевласників і землекористувачів в межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, спеціальний дозвіл на користування надрами надається у разі видобування підземних вод для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого господарсько-питного водопостачання, за умови, що обсяг видобування підземних вод з водозаборів перевищує 300 м3 на добу.

У свою чергу спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

За приписами статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, згідно статті 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Розглядаючи спір про відшкодування заподіяної шкоди, суд повинен з'ясувати наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що включає неправомірність поведінки, наявність матеріальних втрат та їх розміру (збитків), причинного зв'язку між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками; наявність вини завдавача шкоди. Відповідно до статей 33, 34, 43 ГПК України, вказані обставини підлягають встановленню на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються самостійно судом в їх сукупності.

Всупереч приписам ст. 43 ГПК України, з'ясування вказаних обставин залишено поза увагою судами попередніх інстанцій, не встановлено, порушення якої саме норми природоохонного законодавства мало місце з боку відповідача, що саме стало підставою для застосування до нього такої міри відповідальності як стягнення збитків.

Крім того, шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.

Колегія суддів зазначає, що розрахунок розміру відшкодування збитків, завданих державі відповідачем, судами попередніх інстанцій здійснено за формулою, встановленою в пункті 9.1. Методики № 220 (z0881-11) .

При цьому, зазначений пункт Методики № 220 (z0881-11) містить формулу для розрахунку розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води).

Самовільним водокористуванням, згідно з положенням п. 1.7 Методики № 220 (z0881-11) , є здійснення спеціального водокористування без наявності дозволу на нього.

Проте судами було встановлено факт наявності у відповідача дозволу на спеціальне водокористування, але наявному в матеріалах справи Спеціальному дозволу на користування надрами № 4184 від 12.07.2012 р. оцінки надано не було.

Пунктом 3 частини 1 статті 111-9 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІПП Ужгород" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 18.09.2012 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.2012 р. у справі № 5008/607/2012 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області в іншому складі суду.