Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до Сімферопольської міської ради, за участю третьої особи ОСОБА_5 про:

- визнання не дійсним пункту 5.15. рішення 5 сесії Сімферопольської міської ради від 24.12.2009 про надання в оренду ФОП ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,2400 га розташованої по АДРЕСА_1 строком на 5 років для розміщення автостоянки;

- зобов'язання Сімферопольську міську раду винести на розгляд чергової сесії міської ради питання про передачу в оренду ФОП ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,2400 га по вул. Б.Куна в м. Сімферополь (район житлових будинків № 33-35) та прийняти відповідне рішення.

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 123, 124, 151 Земельного кодексу України, норми Закону України "Про оренду землі" (161-14) та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка передана в оренду третій особі без проведення конкурсу, в той час як позивач також неодноразово звертався з клопотан ням про передачу йому цієї ж земельної ділянки, проте, клопотання позивача не було розглянуто міською радою, відповідне рішення не прийнято.

У відзиві на позовну заяву Сімферопольська міська рада просила відмовити у її задоволенні вказуючи на прийняття оскаржуваного позивачем рішення від 24.12.2009 р. у відповідності до вимог чинного законодавства, в межах повноважень міської ради, на підставі статей 123, 124, 125 Земельного кодексу України.

ФОП ОСОБА_5 у поясненнях до позовної заяви також просив відмовити у її задоволенні, вказуючи на дотримання вимог чинного законодавства при прийнятті міською радою оскаржуваного рішення.

Рішенням господарського суду АР Крим від 14.10.2010 р. (суддя Чонгова С.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено, з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

За апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_4 Севастопольський апеляційний господарський суд (судді: Заплава Л.М., Латинін О.А., Ткаченко М.І.) переглянувши рішення господарського суду АР Крим від 14.10.2010 р. в апеляційному порядку, постановою від 14.12.2010 р. залишив його без змін.

ФОП ОСОБА_4 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що судами не прийнято до уваги факт звернення позивача до міської ради з клопотання про виділення йому спірної земельної ділянки у 2006 році, яке радою так розглянуто й не було, відповідне рішення не прийняте, а також залишено поза увагою відсутність у голови ради повноважень на момент підписання оскаржуваного рішення від 24.12.2009 р.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 24.12.2009 на 55 сесії V скликання Сімферопольської міської ради було прийнято рішення про надання ФОП ОСОБА_5 в оренду для розміщення автостоянки строком на 5 років земельну ді лянку площею 0,2400 га по АДРЕСА_1

З листа виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 27.04.2010 р. вбачається, що ОСОБА_5 18.08.2005 звертався до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради щодо надання спірної земельної ділянки, яке було розглянуто 19.09.2005 р. на засіданні постійної профільної комісії міської ради та засіданні технічної ради, що під тверджено протоколом № 12 від 19.09.2005 р. попереднього узгодження розміщення об'єктів будівництва за зверненнями громадян та організацій на території Київського району спільного засідання технічної ради та постійної комісії міської ради з питань містобудування, раціонального природокористу вання, екології та земельних відносин.

При цьому, зі змісту вказаного листа також вбачається, що позивач звертався до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради з клопотання передати йому вищезазначену земельну ділянку по вул. Бела Куна для розміщення автостоянки наприкінці 2006 року, у задоволенні якого було відмовлено з тих підстав, що ОСОБА_5 було вже узгоджено оформлення документів на даній спірній земельній ділянці на підставі протоколу № 9 від 20.11.2006 спільного засідання технічної ради та постійної профільної комісії міської ради.

Судами було встановлено, що інших доказів звернень позивача до міської ради щодо передачі йому земельної ділянки до зазначеного терміну позивачем не надано.

На підставі узгодження акта вибору та обстеження земельної ділянки та позитивного висновку служб Держнадзору, виконавчим комітетом міської ради 09.08.2007 р. було прийнято рішення "Про внесення пропозицій сесії Сімферопольської міської ради V скликання про дозвіл фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5 виконання проекту землеустрою по відводу земельної ділянки для розміщення автостоянки по АДРЕСА_1

Рішенням 25 сесії 5 скликання Сімферопольської міської ради від 21.08.2007 р. № 352 "Про дозвіл розробки проектів землеустрою з відведення земельних ділянок, наданні, передачі громадянам України, юридичним та фі зичним особам - підприємцям земельних ділянок у власність, постійне корис тування, оренду в м. Сімферополі" дозволено розробку проектів землеустрою з відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам (суб'єктам під приємницької діяльності) на підставі статей 123, 151 Земельного кодексу України - ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,6580 га по АДРЕСА_1 для розміщення автостоянки.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом (2768-14) , а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами –землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Пунктом 1 Перехідних положень Земельного кодексу (2768-14) Укра їни передбачено, що у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відве дення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земе льних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

За приписами частини 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 123 Земельного кодексу України передача земельних ділянок в постійне користування передбачає проходження певної процедури по виготовленню технічної документації, її погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання.

Згідно з пунктом 34 статті 26, пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується на пленарному засіданні ради –сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Тобто, наявність рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду чинним земельним законодавством визначається в якості обов'язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки, а, відтак, договір оренди є наслідком виконання відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

При цьому, за приписами статті 151 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до міської ради), на яку позивач посилався в обґрунтування своїх вимог, юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ді лянок, звертаються з клопотанням про погодження місць розташування об'єк тів до відповідної сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адмі ністрації. До клопотання додаються необхідні матеріали та розрахунки. Матеріали погодження місця розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земель ної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи, позивачем не надано суду доказів звернень до відповідача про надання в оренду земельної ділянки в передбаченому за конодавством порядку, а також не доведе но відсутність повноважень Сімферопольського міського голови Бабенко Г.О. щодо прав підписання рішень сесії міської ради.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доказів щодо оскарження дій чи бездіяльності Сімферопольської міської ради з приводу залишення без розгляду клопотання позивача щодо виділення йому земельної ділянки, позивачем не надано, відповідні вимоги не заявлені.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

А тому, беручи до уваги приписи законодавства та встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів вважає обґрунтованим судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Викладені у касаційній скарзі доводи заявника, судова колегія вважає непереконливими, такими, що спростовуються встановленими під час розгляду справи обставинами справи та такими що не відповідають приписам чинного законодавства.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 р. у справі № 5002-21/4041-2010 та рішення господарського суду АР

Крим від 14.10.2010 р. залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.