19/62 Про розірвання договору оренди та зобов’язання звільнити займане приміщення - 01.03.2011 Прийняття

Фізична особа –підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору оренди та зобов’язання звільнити займане приміщення.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 22.06.2010р. у справі № 19/62, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2010р., позов задоволено частково. Зобов’язано ФОП ОСОБА_4 звільнити належне підприємцю ОСОБА_5 нежитлове приміщення, а саме: приміщення (магазин), розташоване вАДРЕСА_2, та квартира АДРЕСА_1. В іншій частині позову про розірвання договору оренди провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням та постановою, ФОП ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, мотивуючи скаргу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 на праві власності належить нерухоме майно, а саме: квартира загальною площею 42,8 кв.м. у АДРЕСА_2 та приміщення магазину загальною площею 39,2 кв.м. у АДРЕСА_2, що стверджується договорами купівлі-продажу та витягами з реєстру прав власності на нерухоме майно, копії яких наявні в матеріалах справи.

20.08.2009р. між ФОП ОСОБА_5 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 26-06/09, згідно п.1.1 якого орендодавець передає орендарю, а орендар отримує від орендодавця в платне тимчасове користування на умовах оренди наступне майно, а саме: приміщення (магазин), розташоване АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_1. Загальна площа орендованого майна складає 85,4 кв.м.

Згідно п. 2.1, 3.1 договору майно передається орендарю в оренду для розташування магазину з продажу товарів не продовольчої групи з метою здійснення підприємницької діяльності. Строк оренди встановлюється на 35 місяців з моменту передачі майна в оренду, яким є дата підписання сторонами акта прийому-передачі майна в оренду.

Розділом 4 договору "Орендна плата" сторони визначили наступні умови (п.п.4.1 - 4.4): орендар сплачує орендодавцю орендну плату за користування майном шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця. Орендна плата сплачується на підставі рахунку-фактури, виставленого орендодавцем за мінусом сум необхідних для розрахунку за комунальні платежі. У комунальний платіж включається компенсація таких витрат орендаря: за електроенергію та за водопостачання. Комунальні платежі сплачуються орендарем від імені орендодавця на підставі виставлених рахунків відповідних комунальних служб. Розмір орендної плати за місяць становить 1000 гривень. Орендна плата сплачується до 10 числа місяця наступного за звітним у розмірі передбаченому цим договором. Сторони домовились, що на момент підписання Акту приймання-передачі приміщення орендар сплатив орендодавцю орендну плату за 16 місяців оренди приміщення у розмірі 16000 грн., тобто по грудень 2010 року включно.

Акт приймання-передачі приміщення підписано сторонами 20.08.2009р.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (436-15) , інших актів цивільного законодавства.

Відповідач на виконання умов договору належних доказів в підтвердження сплати орендної плати суду не надав.

Згідно з наданою позивачем випискою з банківського рахунку за період з 15.01.2009р. по 15.06.2010р. надходжень коштів від СПД ОСОБА_4 за оренду майна не встановлено.

Статтею 782 ЦК України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Листом від 10.12.2009р. позивач повідомив відповідача, що у зв’язку з постійною несплатою орендних платежів договір оренди розривається з 01.01.2010р. При цьому позивач зазначив про необхідність звільнення орендованого приміщення у термін до 05.01.2010р. Зазначений лист отримано відповідачем 14.12.2009р., що стверджується відміткою на корінці рекомендованого поштового відправлення.

Таким чином, як вірно встановлено господарським судом першої та апеляційної інстанції, станом на 10.12.2009р. відповідачем було допущено прострочення оплати протягом 3-х місяців підряд (вересень, жовтень, листопад), що свідчить про правомірність дій позивача по направленню повідомлення про розірвання договору, який виходячи з положень ч.2 ст. 782 ЦК України є розірваним з 01.01.2010р. в зв’язку з відмовою наймодавця.

Оскільки, виходячи з вище встановлених обставин справи, договір оренди є розірваним з 01.01.2010р. і повторного його розірвання в судовому порядку не потребується, висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції про припинення провадження у справі за вимогою позивача про розірвання договору оренди на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України в зв’язку з відсутністю предмету спору, колегія суддів визнає правомірним.

Також колегія суддів, враховуючи положення ч.1 ст. 785 ЦК України, а також те, що орендоване приміщення відповідачем не звільнено, погоджується з висновком суду попередніх інстанцій про задоволення позову в частині зобов’язання відповідача звільнення орендованого приміщення.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом норм матеріального і процесуального права, та не заперечує правильність і законність оскаржуваних судових актів, які відповідають чинному законодавству України і обставинам справи, підстав для скасування яких колегія не вбачає.