Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до господарського суду з позовом до Комунального підприємства "Індустріальне" про стягнення 572865,61 грн. заборгованості за період з 01.12.2009 року по 01.04.2010 року за надані послуги з водопостачання та водовідведення (в тому числі 540814,98 грн. основного боргу, 19153,43 грн. інфляційних втрат, 1646,45 грн. відсотків річних, 11250,75 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем грошових зобов’язань за договором від 01.04.2008 року на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Відповідач відхилив позов на підставі пункту 3.13 Правил користування системи централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (z0165-94) , вказавши, що розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання та водовідведення за обсяг питної води, яка відпущена з системи водопостачання і водовідведення і використана на потреби гарячого водопостачання та інших потреб, здійснюється суб'єктами господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, а на балансі відповідача такі пункти відсутні; з заявленої загальної суми заборгованості 504978,93 грн. нараховані за питну воду, яка відпущена з системи водопостачання і водовідведення і використана на потреби гарячого водопостачання, а відтак не відноситься до грошових зобов'язань відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2010 року (суддя Якименко М.М.) позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 540814,98 грн. основного боргу, 19513,43 грн. інфляційних втрат, 1646,45 грн. відсотків річних, 11250,75 грн. пені, 5728,6666 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо виконання позивачем у повному обсязі передбачених договором послуг по водопостачанню та водовідведенню визначеної позивачем вартості, за які відповідач натомість не розрахувався.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2010 року (судді: Алданова С.О. –головуючий, Смірнова Л.Г., Тищенко О.В.) рішенням місцевого господарського суду скасовано частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 397644,31 грн. основного боргу, 8618,34 грн. пені, 1261,22 грн. річних, 6627,80 грн. інфляційних втрат, 170,62 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанову в частині відмови у задоволенні позову вмотивовано відсутністю підстав для стягнення з відповідача заборгованості за поставлену холодну воду, що була використана для виготовлення гарячої води, постачання якої не регулюється межами даного договору як договору про надання комунальних послуг. В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого господарського суду.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції в частині незадоволених вимог, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судом приписів статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, оскільки відповідач є споживачем послуг центрального питного водопостачання, що зобов'язаний оплатити отримані послуги.

Також не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Комунальне підприємство "Індустріальне" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову у даній справі, а позовні вимоги задовольнити в частині 35837 грн.. касаційну скаргу вмотивовано доводами про неповне з'ясування судами істотних обставин справи, порушення ними норм матеріального та процесуального права, оскільки всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України суди не перевірили поданий розрахунок, тарифи, за якими проводилося нарахування за водопостачання та водовідведення; розрахунок не містить розподілу боргів та кількості води, використаної відповідачем для своїх потреб та населенням (мешканцями); договірні відносини між відповідачем та АЕК "Київенерго", на балансі якого знаходяться бойлери для підігріву води, відсутні, відтак у відповідача не виникає обов'язок оплатити вказану воду.

У судовому засіданні сторони підтримали власні касаційні скарги з викладених у них мотивів та відхили доводи касаційної скарги іншої сторони у справі.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, сторонами у справі було укладено договір на відпуск теплової енергії від 01.04.2008 року № 08209-А-09, за пунктом 1.1 договору його укладено у відповідності до Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (2918-14) .

За умовами даного договору позивач зобов'язався надати відповідачу послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого відповідачем дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва, а відповідач зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядком користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України (z0165-94) (втратили чинність з 18.10.2008 року), а також дотримуватись норм, норм визначених іншими нормативним актами, що регулюють правовідносини, що виникають за даним договором.

Обсяг води, що підлягає постачанню, надається абонентом у вигляд інформативного розрахунку, що узгоджується з постачальником, та є невід'ємною частиною договору; обсяг поставки води підлягає узгодженню з постачальником кожного наступного року з моменту укладання договору; загальний обсяг поставлених за цим договором послуг визначається загальною кількістю наданих абоненту протягом дії договору кубічних метрів води та прийнятих у міську каналізацію стічних вод; кількість стічних вод .

Пунктом 2.1.1 договору сторони передбачили, що облік поставленої води та прийнятих стоків здійснюється за показами водолічильника, зареєстрованого у постачальника, крім випадків, передбачених Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України (z0165-94) ; у випадку наявності у абонента декількох об'єктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показів всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

За пунктом 2.1.2 договору зняття показів з водолічильника (лічильників) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника в присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водопостачання (30 м.куб. із незначним коливанням) зняття показників з лічильника може здійснюватися постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячні платіжні документи, виходячи із його середньодобового споживання води. Показники водолічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показників, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг.

За пунктом 2.1.6 договору відповідач щоквартально був зобов'язаний направляти свого представника до позивача із необхідними обліковими та бухгалтерськими документами для проведення звіряння обсягів наданих послуг у відповідному періоді та розрахунків; у разі невиконання цих вимог, облікові дані позивача вважаються погодженими відповідачем.

За пунктами 2.2.2 та 2.2.3 договору оплата наданих послуг здійснюється щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем платіжного документу до установи банку, а у разі неотримання платіжного документу від позивача, відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг 5-го числа наступного місяця, виходячи з фактичної кількості спожитих послуг, діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених в розрахунковому документі, абонент зобов'язується у 10-денний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника для проведення звіряння та підписання акта, в іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Місцевим господарським судом встановлено, що всупереч умов договору відповідач не направив у встановлені строки свого представника до позивача з необхідними документами для проведення звіряння, а відтак облікові дані позивача вважаються прийнятими та погодженими відповідачем; за даними маршрутних листів, розшифровок рахунків абонента, актів про зняття показників водолічильника за вказаний період з 01.12.2009 року по 01.04.2010 року позивач надав відповідачу обумовлені договором послуги на суму 2893198,82 грн., з яких відповідачем не було оплачено 540814,98 грн., а відповідач не надав заперечень та доказів на підтвердження протилежного.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності наведеними вище доказами фактичних обставин справи щодо належності виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.

Переглядаючи судове рішення в повному обсязі за приписами статі 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд апеляційної інстанції натомість встановив, що на балансі відповідача відсутній тепловий пункт, а умовами укладеного договору не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.

Відхиляючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості, що стосується питної води, відпущеної з системи водопостачання та використаної на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, суд апеляційної інстанції виходив з приписів пункту 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (z0165-94) та відсутності у переліку комунальних послуг такої послуги, як постачання питної води, що використовується для приготування холодної води.

Судова колегія зазначає про таке.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана винити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України (зокрема, з договорів та інших правочинів) та підлягають виконанню належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором; з наведеного вбачається, що підставою для отримання оплати виконавцем є саме надана замовнику послуга.

За статтею 19 Закону Україну "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питаного водопостачання на підставі договору, зокрема, з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням, з підприємствами, установами, організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного постачання та водовідведення; договір про надання послуг з питного постачання набирає чинності після досягнення домовленості з усіх його істотних умов та підписання сторонами.

Водночас за статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством, є комунальними послугами. Виходячи з статті 13 вказаного Закону, перелік комунальних послуг, наведений у ній, не є вичерпним.

Учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виробник, виконавець; виконавець –суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Споживач має право отримувати житлово-комунальні послуги від виконавця чи від виробника та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені законом чи договором. До прав виробника належить вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати від виконавців (стаття 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що обсяг наданих позивачем відповідачу послуг, що підлягають оплаті, визначається загальною кількістю наданих відповідачу, як абоненту, протягом дії договору кубічних метрів води та прийнятих стоків за показами лічильників, зареєстрованих у позивача за абонентом (відповідачем).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд не перевірив та не спростував належно доводи відповідача щодо відсутності підстав для сплати ним вартості води, відпущеної на потреби гарячого постачання, з огляду на відповідність лічильників, за показниками яких проведено нарахування, переліку лічильників, зареєстрованих за відповідачем – абонентом, а також підстави для визначення відповідача одержувачем послуг за лічильниками, що не зареєстровані за відповідачем.

Натомість суд апеляційної інстанції послався на неможливість стягнення з відповідача вартості води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер, не встановивши належним чином такі обставини. Також слід відзначити, що предметом даного позову не було стягнення вартості послуг з постачання питної води, що використовується для приготування гарячої води, а позивач звернувся за стягненням наданих відповідачу послуг відповідно до умов договору (незалежно від подальшого спрямування води, облікованої на лічильниках відповідача, як прийнятої).

Пунктом 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (z0165-94) визначено порядок, за яким суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Тобто, даною нормою передбачено належну поведінку сторін, яка полягає у необхідності укладення окремого договору виробника з відповідним суб'єктом господарювання, та визначено обсяг питної води, за яку буде розраховуватися цей суб'єкт, уклавши договір.

Як вже зазначено вище, надання послуг за загальним принципом господарської діяльності передбачає їх оплатність; судами не перевірено, ким та яким чином здійснюється оплата за холодну воду, що використовується для гарячого водопостачання, та не наведено правових підстав для звільнення відповідача від оплати вартості одержаних послуг у випадку, коли питна вода, що облікована за відповідачем, відпущена ним з мережі іншій особі, яка не має правових підстав для одержання послуг з водопостачання.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; приймаючи судове рішення, суди повинні викласти у ньому причини, з яких відхилено доводи та докази сторони; викладення у судовому рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, є порушенням принципів судочинства.

Всупереч наведеному, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки доказам та доводам відповідача щодо обсягу одержаних послуг та їх оплати, виходячи з доведеності цього обсягу документами, складеними позивачем відповідно до умов договору; однак пункти 2.1.2 та 2.1.6 договору не позбавляють відповідача права заперечувати в судовому засідання обсяг одержаних послуг та цільове спрямування здійсненої оплати за умови надання належних та допустимих доказів на підтвердження таких заперечень; відповідні доводи відповідача частково були прийняті апеляційним судом незалежно від наданих позивачем документів, натомість заперечення відповідача в іншій частині судами не розглянуто та не спростовано.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що спір був розглянутий судами з порушенням принципу всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі обставин справи в їх сукупності що призвело до прийняття необґрунтованих судових рішень.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди, розглядаючи справу, всупереч вимогам статей 34, 43, 84, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, визнали встановленими обставини справи, що не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, викладених у судових рішеннях, внаслідок чого їх висновки за наслідками розгляду позову не є законними та обґрунтованими.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення у даній справі належить скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційні скарги Комунального підприємства "Індустріальне" та Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2010 року у справі № 7/298 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2010 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.