Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.10.2010 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.12.2010 р. у справі № 2-1/2819-2010

за участю представників:

позивача: Комарова Н.О.

відповідача-1: не з’явився

відповідача-2: Нікітіна К.О.

Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі –"ТОВ") "Бріз" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до ТОВ Торговий дім (надалі –"ТД") "Фаворит" та ТОВ "Стара Фортеця" про спонукання до виконання певних дій та стягнення 306 413,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст.ст. 514, 517, 526, 551, 625 ЦК України та наявністю у позивача права вимоги до відповідача-2 в частині заборгованості, що виникла у останнього перед відповідачем-1 на підставі дистриб’юторського договору № 303 від 01.07.2009 р.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.09.2010 р. в порядку ст. 25 ГПК України замінено відповідача ТОВ "Стара Фортеця ЛТД" на ТОВ "Стор Фуд Дистриб’юшн" у зв’язку зі зміною найменування відповідача-2.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.10.2010 р. (суддя Ковтун Л.О.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Стор Фуд Дистриб’юшн" заборгованість в сумі 243 448,86грн., пеню в сумі 7 341,88грн., 3 % річних в розмірі 1 074,41 грн., інфляційні втрати в сумі 27 293,29 грн.;

припинено провадження у справі в частині стягнення з ТОВ "Стор Фуд Дистриб’юшн" заборгованості в сумі 27 255,01 грн. та зобов’язання ТОВ ТД "Фаворит" передати документи, які засвідчують право витребування боргу за договором № 303 від 01.07.2009 р.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з їх обґрунтованості з огляду на порушення відповідачем-2 зобов’язань за дистриб’юторським договором та норм ст.ст. 525, 526, 629, 712 ЦК України, що є підставою для застосування наслідків ст.ст. 548, 625 ЦК України.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.12.2010 р. (судді Гонтар В.І., Борисова Ю.В., Плут В.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Стор Фуд Дистриб’юшн" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.10.2010 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.12.2010 р. у зв’язку з порушенням судами норм матеріального та процесуального права, і передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-1 не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.07.2009 р. між ТОВ ТД "Фаворит" та ТОВ "Стара Фортеця ЛТД" укладено Дистриб'юторський договір № 303 (надалі –"Договір № 303").

Згідно п. 1.1. даного договору ТОВ ТД "Фаворит" зобов’язалось здійснювати поставку ТОВ "Стара Фортеця ЛТД" товару (консервну продукцію), а останнє, в свою чергу, зобов’язалось приймати та оплачувати товар на умовах, передбачених договором та Додатками до договору, що є його невід’ємними частинами. Найменування, асортимент товару, його ціна, вага, кількість в упаковці та інша інформація про товар вказуються у специфікаціях, які є Додатком № 1 до договору (п. 1.2.).

Сторони погодили, що товар поставляється партіями. При цьому, партією товару вважається кількість товару, вказана у видатковій накладній (п. 1.3. Договору № 303).

Судами з’ясовано, що відповідачем-1 здійснено поставку відповідачу-2, зокрема, згідно видаткових накладних № РН-0006766 від 24.11.2009 р., № РН-0007007 від 09.12.2009 р., № ЦфТ.113923 від 25.12.2009 р., № РН-000196 від 01.02.2010 р. та № ЦфТ.001578 від 12.03.2010 р.

Поряд з цим судами встановлено, що право вимоги оплати поставленого за цими накладними товару передано відповідачем-2 ТОВ "Бріз" за Договором відступлення права вимоги від 12.04.2010 р. (надалі –"Договір цесії").

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Бріз", господарські суди виходили з порушення відповідачем-2 своїх зобов’язань за Договором № 303 в частині повної та своєчасної оплати, що зумовлює стягнення з нього як суми основної заборгованості, так і пені за порушення строків оплати товару та сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Втім, на думку колегії суддів даний висновок судів є передчасним з огляду на не дослідження дійсних правовідносин сторін і невідповідність прийнятих рішень вимогам ст. 43 ГПК України.

Так, відступлення права вимоги, тобто передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином, є однією з передбачених ст. 512 ЦК України підстав заміни кредитора у зобов’язанні.

При цьому, ст. 514 ЦК України передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи диспозитивність даних норм, сторони зобов'язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав старого кредитора.

Судами встановлено, що п. 1.2. Договору цесії передбачає передання новому кредитору права вимоги від боржника належного виконання зобов’язання з оплати 323 818,99 грн. боргу та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та діючого законодавства України. Право вимоги засновано на Договорі № 303 та видаткових накладних (п. 1.4. Договору цесії).

З огляду на дане, для правильного вирішення спору та встановлення обсягу прав вимоги, переданих позивачу відповідачем-1, необхідно надати належну правову оцінку умовам Договору цесії в контексті ст.ст. 512, 514 ЦК.

В цьому відношенні слід звернути уваги і на п. 2.1. Договору цесії, згідно якого ТОВ ТД "Фаворит" зобов'язалось в момент підписання договору передати позивачу документи, які підтверджують право вимоги виконання боржником зобов'язання, зазначеного в п. 1.2. договору, а саме: видаткові накладні № РН-0006766 від 24.11.2009 р., № РН-0007007 від 09.12.2009 р., № ЦфТ.113923 від 25.12.2009 р., № РН-000196 від 01.02.2010 р. та № ЦфТ.001578 від 12.03.2010 р.

Стаття 517 ЦК України визначає, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Отже, саме ці документи є доказами прав нового кредитора у зобов’язанні.

Однак, сума поставки за зазначеними в п. 2.1. Договору цесії не співпадає з сумою, право вимоги якої передано позивачу в п. 1.2. даного Договору. З оскаржуваних актів не вбачається встановлення судами складової зобов’язання, невиконання якого призвело до виникнення боргу в сумі 323 818,99 грн., рівно як і моменту виникнення цього зобов’язання.

Не надання судами оцінки спірним правовідносинам на предмет їх відповідності ст. 517 ЦК України призвело до того, що судами попередніх інстанцій не досліджено питання наявності у ТОВ "Бріз" права вимоги до відповідача-2 в частині стягнення боргу за видатковою накладною № ЦфТ.001578 від 12.03.2010 р. на момент звернення з позовом. Адже, судами з’ясовано, що відповідачем-1 зобов’язання з передачі видаткової накладної № ЦфТ.001578 від 12.03.2010 р. позивачу в порядку п. 2.1. Договору цесії не були виконані, у зв’язку з чим ТОВ "Бріз" заявлено позов про зобов’язання ТОВ ТД "Фаворит" надати оригінал зазначеної видаткової накладної.

Крім того, позов ТОВ "Бріз" заявлено про стягнення заборгованості, яка виникла у зв’язку з несплатою за товар, поставлений за видатковими накладними № ЦфТ.113923 від 25.12.2009 р., № РН-000196 від 01.02.2010 р. та № ЦфТ.001578 від 12.03.2010 р. ТОВ "Бріз" також звернулось з позовною вимогою, яка задоволена судами, про стягнення з відповідача-2 пені, 3 % річних та інфляційних втрат. При цьому, з наявного в матеріалах справи розрахунку зазначених сум вбачається, що нарахування здійснено позивачем за період до 07.05.2010 р. включно.

Однак, ст. 514 ЦК України унормовує, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що даними нормами не передбачено перехід до нового кредитора прав вимоги, що виникнуть на майбутнє, судовим інстанціям при вирішенні спору слід було з'ясувати наявність у позивача права вимоги сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат саме в заявлених розмірах.

Крім того, наявний в матеріалах справи розрахунок розміру інфляційних втрат за листопад 2009 року –березень 2010 року, поданий позивачем, дає змогу дійти висновку, що він здійснений на підставі боргу, розмір якого є іншим, ніж той, що, як вбачається зі змісту позовної заяви, виник у відповідача-2 на підставі Договору цесії. Отже, колегія суддів звертає увагу і на те, що судами задоволено вимогу про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат без дослідження її відповідності ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Оскаржувані судові акти свідчать, що ухилившись від юридичної оцінки спірних правовідносин в контексті норм, що регулюють саме відступлення права вимоги, суди досліджували лише виконання відповідачем-2 своїх зобов’язань за Договором № 303. Однак, встановлюючи порушення ТОВ "Стара Фортеця" умов щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар, суди ґрунтувались на доказах, які надані саме відповідачем-2. Дане свідчить про залишення судами поза увагою ст. 33 ГПК України та неврахування того, що позивач свої вимоги, які задоволені судом, не довів належними та допустимими доказами.

Встановлюючи наявність боргу у відповідача-2 в сумі 243 448,86 грн. суди ґрунтувались на даних, що містить акт звірки взаєморозрахунків, який не є первинним документом в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а відтак, не є належним та допустимим доказом існування заборгованості.

Окрім того, рішенням місцевого господарського суду з посиланням на п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача-2 заборгованості в сумі 27 255,01 грн. та зобов’язання відповідача-1 передати документи, які засвідчують право витребування боргу за договором № 303 від 01.07.2009 р. у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Втім, матеріали справи не містять доказів ані здійснення відповідачем-2 оплати 27 255,01 грн., ані передачі відповідачем-1 позивачу видаткової накладної № ЦфТ.001578 від 12.03.2010 р. Дане унеможливлює висновок про дотримання судом першої інстанції норм процесуального законодавства при прийнятті рішення.

Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа —направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стор Фуд Дистриб’юшн" задовольнити.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.10.2010 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.12.2010 р. у справі № 2-1/2819-2010 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду.