08/1849(8/369) Про стягнення заборгованості по орендній платі - 23.02.2011 Прийняття

В березні 2010 року Прокурор Корольовського району м. Житомира в інтересах держави в особі Житомирської міської ради та Комунального підприємства "Агентство з управління майном" Житомирської міської ради звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінніс, ЛТД" в особі Житомирської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Сінніс, ЛТД" орендної плати у сумі 7 453,43 грн., пені 855,13 грн., судових та інформаційних витрат 338,00 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 27 вересня 2010 року (суддя Кучеренко О.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2010 року (судді: Зеленін В.О., Дикунська С.Я., Маляренко А.В.) позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі у розмірі 7 453, 43 грн., пеню у розмірі 855,13 грн. та судові і інформаційні витрати в розмірі 338,00 грн.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Сінніс, ЛТД" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у даній справі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Однак, оскаржувані рішення місцевого та постанова апеляційного господарського суду не в повному обсязі відповідають зазначеним вимогам.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що між Комунальним підприємством "Агентство з управління майном" та Житомирською філією ТОВ "Сінніс, ЛТД" 21.06.2007 року було укладено договір оренди нерухомого майна № 391 (далі –Договір), яке є міською комунальною власністю. За умовами п. 2.1. Договору, Житомирській філії ТОВ "Сінніс, ЛТД" передано в строкове платне користування частину приміщення санвузлу Комунального підприємства "Інспекція з благоустрою м. Житомира", площею 10,2 кв.м., за адресою: м. Житомир, пр-т Миру, буд. 15, для розміщення гральних автоматів, за ціною 180,00 грн. за 1 кв.м. без ПДВ за базовий місяць розрахунку. Орендна плата, за умовами п.3.3. Договору, склала 1 836,00 грн. без ПДВ в місяць і повинна була сплачуватись орендарем згідно наданого рахунку, не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем з урахуванням щомісячного індексу інфляції та податку на додану вартість. За актом приймання –передачі від 21.06.2007 року приміщення передано Житомирській філії ТОВ "Сінніс, ЛТД". Першого липня 2009 р. Договір достроково розірвано за взаємною згодою сторін, приміщення передано балансоутримувачу на підставі акту приймання-передачі. На день повернення приміщення відповідач не сплатив позивачу орендну плату в розмірі 7 453, 43 грн. Направлені КП "Агентство з управління майном" відповідачу листи –вимоги № 580 і №51 від 31.08.2009 та 28.01.2010 р. про термінове погашення заборгованості орендар залишив без задоволення.

В процесі судового розгляду, заявою від 20.08.2010 р. прокурор уточнив позовні вимоги і попросив стягнути з ТОВ "Сінніс, ЛТД" заборгованість по орендній платі в розмірі 7 453,43 грн. та пеню - 855,13 грн.

Відповідно до статті 17 ГПК України, ухвалою господарського суду Житомирської області від 02.09.2010 року змінено підсудність справи, матеріали справи передано за територіальною підсудністю до господарського суду Черкаської області.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення боргу по орендній платі, місцевий та апеляційний господарські суди вірно виходили з умов Договору, який відповідає вимогам ст. 283 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України і є договором найму (оренди).

При цьому, суди попередніх інстанцій правильно послались на те, що Житомирська філія ТОВ "Сінніс, ЛТД" створена ТОВ "Сінніс, ЛТД", яке зареєстровано 23.11.1995 р. в м. Черкаси за реєстраційним № 22810515. Відповідно до п.3.1. Положення про Житомирську філію ТОВ "Сінніс, Лтд" (далі-Положення), філія вправі за дорученням Засновника заключати договори і набувати майнових прав.

Згідно ст. 95 ЦК України, та п. 1.5. Положення Засновник філії несе відповідальність по обов'язках філії.

Обов'язок сплачувати орендну плату покладено на орендаря ст. 762 ЦК України та умовами Договору.

Положеннями статті 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки, відповідач належним чином не виконував умов Договору за період з квітня по червень 2009р., не сплачував орендної плати, у нього виникла заборгованість в сумі 7 453,43 грн.

В зв'язку з зазначеним, висновки господарських судів попередніх інстанцій в цій частині про задоволення позову відповідають вимогам закону, встановленим судом обставинам та грунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, суд першої інстанції, керуючись ст. 611 Цивільного кодексу України виходив з того, що відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) передбачено обов'язок боржника сплатити пеню за прострочку платежу, а тому заявлена до стягнення сума пені є обгрунтованою.

Проте погодитися з цим висновком повністю не можна, оскільки він не відповідає дійсним правам та обов'язкам сторін.

Статтею 13 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, встановлений за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 3.7. договору сторонами передбачено, що за прострочку строку оплати орендарем сплачується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочення платежу.

Строк протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України (435-15) . Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Також, пеня може бути розрахована лише за шість місяців з дня виникнення прострочення та стягнена в межах року, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою.

При ухваленні рішення про задоволення позову в частині стягнення пені місцевим господарським судом не враховані приписи наведених вище норм та не надана правова оцінка правильності нарахування позивачем заявленої до стягнення суми.

За таких обставин, висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення пені суд першої інстанції дійшов без врахування вищезазначених норм матеріального права, на що не звернула уваги апеляційна інстанція, залишаючи рішення за результатами перегляду в апеляційному порядку без змін.

Враховуючи порушення судами попередніх інстанцій ст. ст. 47, 43 ГПК України, відсутні підстави вважати, що вони дійшли правильного висновку щодо визначення належного до сплати відповідачем розміру пені.

Вказані порушення норм матеріального права не можуть бути усунуті касаційною інстанцією, враховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, визначені ст. 1117 ГПК України.

Відтак, зазначене рішення господарського суду Черкаської області від 27.09.2010р., в частині стягнення пені та постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р. в частині залишення рішення суду першої інстанції у зазначеній частині без змін підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об’єктивно з’ясувати всі обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 111-5 –111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінніс, ЛТД" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 року у справі № 08/1849 та рішення господарського суду Черкаської області від 27.09.2010 року у справі № 08/1849 в частині стягнення пені скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Черкаської області в іншому складі суду.