Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянув касаційну скаргу

треті особи, що не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: 1. відкрите акціонерне товаритсво "Ольга" 2. приватна фірма "Орнатус"

за участю представників сторін:

позивача:

відповідача:

3-ті особи:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.10.10р. (суддя Рильова В.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.10р. (колегія суддів у складі: Бондаренко В.П., Камишева Л.М., Черленяк М.І.) в задоволенні позовних вимог відмовлено, в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –Національний Банк України відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.524, ЦК України (435-15) , ст. ст., 179, 198, 345 ГК України (436-15) , ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", ст. ст. 3, 5, 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет дотримання судами норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Попередніми судовими інстанціями встановлено наступне.

23.08.2007 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір №139-Ю, пунктом 1.1 якого визначено, що предметом договору є надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредит) у вигляді відновлювальної кредитної лінії на таких умовах: сума кредиту 11 000 000,00 доларів США 00 центів, строк користування до 21 серпня 2009 року, плата за користування кредитом встановлена в розмірі 12,5 % річних, комісія - 0,5 % від суми ліміту за управління кредитною лінією щорічно. Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в строк та у порядку, встановлені Кредитним договором.

23 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (надалі Іпотекодержатель) та Відкритим акціонерним товариством "Ольга" (надалі Іпотекодавець), який є майновим поручителем за Приватну фірму "Апія", був укладений Іпотечний договір № 139-Z/1. Пунктом 1.1 договору передбачено, що предметом цього договору є передача Іпотекодавцем Іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 1 3. цього договору, для забезпечення виконання зобов’язань Позичальника в повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати плати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором № 139-Ю від 23 серпня 2007 р. та будь-якими змінами та доповненнями до нього (у т.ч. які збільшують основне зобов’язання), а пунктом 1.3 цього договору визначений предмет іпотеки - нежитлові приміщення 1-го поверху № 96-133, 2-го поверху № 1-21, 3-го поверху № 1-27, 4-го поверху № 1-24, 5-го поверху № 1-22, 6-го поверху № 1-20, 7-го поверху № 1-22, 8-го поверху № 1-20, 9-го поверху № 1-17, літ. "Е-9" загальною площею 3 603,8 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120, належне на праві власності Відкритому акціонерному товариству "Ольга".

31.10.2008 року між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк та Приватною фірмою "Апія" було укладено договір застави майнових прав № 139- Z/3. Пунктом 1.1 договору передбачено, що предметом цього договору є передача Банку в заставу клієнтом майнових прав за договором, зазначеним в п. 1 3. цього договору, для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов’язань щодо повернення кредиту, сплати плати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором № 139-Ю від 23 серпня 2007 р. та будь-якими змінами та доповненнями до нього (у т.ч. які збільшують основне зобов’язання). Пунктом 1.3 договору визначено, що в забезпечення виконання зобов’язань, зазначених у п.1.1 даного договору, клієнт на умовах визначених цим договором, передає у заставу майнові права за договором поставки № 835/10/08 від 15.09.2008р., укладеним між Приватною фірмою "Апія" та Приватною фірмою "Орнатус".

28.11.2008 року між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк та Приватною фірмою "Апія" було укладено договір застави майнових прав № 139- Z/4. Пунктом 1.1 договору передбачено, що предметом цього договору є передача Банку в заставу клієнтом майнових прав за договором, зазначеним в п. 1 3. цього договору, для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов’язань щодо повернення кредиту, сплати плати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором № 139-Ю від 23 серпня 2007 р. та будь-якими змінами та доповненнями до нього (у т.ч. які збільшують основне зобов’язання). Пунктом 1.3 договору визначено, що в забезпечення виконання зобов’язань, зазначених у п.1.1 даного договору, клієнт на умовах визначених цим договором, передає у заставу майнові права за договором поставки № 835/10/08 від 15.09.2008р., укладеним між Приватною фірмою "Апія" та Приватною фірмою "Орнатус".

23.08.2007 року між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк та Приватною фірмою "Орнатус"було укладено договір застави товарів в обороті № 139- Z/2, відповідно до умов якого він укладений в забезпечення виконання зобов’язань в повному обсязі Приватної фірми "Апія" щодо повернення кредиту, сплати плати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором № 139-Ю від 23 серпня 2007 р. та будь-якими змінами та доповненнями до нього (у т.ч. які збільшують основне зобов’язання).

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що укладання кредитного договору № 139-Ю від 23.08.2007р. суперечить Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , оскільки банк, як агент валютного контролю, мав здійснювати нагляд за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього, як кредитну установу, а тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунків резидентам України. Крім того, позивач посилається на те, що надання та отримання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії, проте, у жодної із сторін кредитного договору № 139-Ю від 23.08.2007р. відповідної ліцензії немає.

Вважаючи, що зазначений договір суперечить вимогам чинного законодавства позивач просить визнати його недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Оскільки відповідно до приписів ч.2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, позивач просить визнати недійсними договори, укладені в забезпечення виконання кредитного договору:

- іпотечного договору №139-Z/1 від 23.08.2007р., укладеного між ВАТ "ВТБ Банк" та ВАТ "Ольга";

- -договору застави майнових прав №139-Z/3 від 31.10.2008р., укладений між ВАТ "ВТБ Банк" та ПФ "Апія";

- договору застави майнових прав №139-Z/4 від 28.11.2008р., укладений між ВАТ "ВТБ Банк" та ПФ "Апія";

- договору застави майнових прав №139-Z/2 від 23.08.2007р., укладеного між ВАТ "ВТБ Банк" та ПФ "Орнатус".

За приписом статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 192,. ч.3 ст. 533 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом.

Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону (ч. 2 ст. 198 ГК України).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статтею 345 ГК України передбачено, що кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі і в якому передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін.

За приписами ст. ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями, кредитні операції - операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (ч. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93).

Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 № 275, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 за № 730/5921 (z0730-01) , письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) .

Виходячи із змісту зазначених норм, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Згідно листа НБУ від 03.10.2007 № 41-211/1814-10108 (v0041500-07) "Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, в т.ч. з валютними цінностями" позивач має банківську ліцензію НБУ №79 від 20.04.07р., в т.ч. на здійснення кредитних операцій, та письмовий дозвіл НБУ №79-1 від 20.04.2007, в т.ч. на операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Враховуючи викладене, укладення відповідачем спірного кредитного договору з позивачем в іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, сторони були вільними у визначенні умов договору, зокрема, щодо валюти кредиту, а, отже, судами встановлено, що зазначені позивачем обставини, не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.

Крім того, судами встановлено, що укладення спірного договору не потребувало видачі Національним банком України індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та вважає, що оскаржувані судові акти прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу приватної фірми "Апія" залишити без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 27.10.10р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.10р. у справі №61/222-10 - без змін.