Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. –головуючого,

Мирошниченко С.В.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 жовтгя 2010 року

у справі № 07/173-10-4/233пд

господарського суду Луганської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"Мерефянська скляна компанія"

до Відкритого акціонерного товариства "Лисичанська сода"

про визнання договору поставки продукції від 12 вересня 2008 року №50Сжд недійсним

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Сухаревська Я.О.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія" звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Лисичанська сода" про визнання договору поставки продукції від 12 вересня 2008 року № 50Сжд недійсним.

Рішенням господарського суду Луганської області від 02 вересня 2010 року (суддя Батюк Г.М.) залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2010 року (суддя Ломовцева Н.В., Колядко Т.М., Скакун О.А.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням господарського суду Луганської області від 02 вересня 2010 року та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касайційною скаргою, в якій просить зазначені рішення скасувати та постанову скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія" обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством "Лисичаська сода" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія (покупець) укладено договір поставки продукції № 50Сжд від 12 вересня 2008 року, який підписаний повноважними представниками, а саме генеральним директором ВАТ "Лисичанська сода" Бондаренко Олександром Миколайовичем, що діє на підставі Статуту товариства та генеральним директором ТОВ "Мерефянська скляна компанія" Мамчур Максимом Борисовичем, що діє на підстав Статуту товариства і скріплений печатками сторін.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зазначені норми кореспондуються з приписами ст. 180 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальними правилами викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, спірний Договір є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм ст.ст. 264- 271 Господарського кодексу України та істотними умовами договору поставки, зокрема, є предмет, ціна, строк дії договору, умови поставки, термін її здійснення, якісні показники та кількість товару, що постачається.

Відповідно до ч. 3 ст. 264 Господарського кодексу України, основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом (436-15) , іншими законодавчими актами.

Також судами встановлено, що в укладеному між сторонами договорі зафіксовано узгодження всіх істотних умов договору поставки. Предмет договору - п. 1.1, ціна –п.п. 4.2, 4.3, строк дії договору –п. 9.3.

Сторони узгодили, що ціна товару, що поставляється за договором, зазначається у видаткових накладних.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. В даній статті мова йдеться про відповідність закону саме змісту правочину, а не форми, тому визнати договір поставки недійсним, на тій підставі, що він не містить вказівки на правила Інкотермс не можна.

Дійсно, згідно ч. 4 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".

Разом з тим, правила "Інкотермс" розроблені для тлумачення торговельних термінів, полегшують ведення міжнародної торгівлі, мають велике практичне значення саме при зовнішній торгівлі, з метою уніфікувати торгові норми законодавства різних країн. В той же час допускається їх застосування у внутрішніх поставках. Крім того, позивачем не зазначено, в якій саме частині договір не відповідає правилам "Інкотермс" і як, наслідок, тягне за собою визнання недійсним договору.

А також, як вірно зауважено судом апеляційної інстанції дії відповідача щодо постачання продукції в період з грудня 2008 року по червень 2009 року на загальну вартість 4 973 839 грн. 02 коп. підтверджено квитанціями про приймання вантажу та часткова оплата позивачем поставленої продукції в сумі 4 414 597 грн. 51 коп., що підтверджується банківськими виписками свідчать про виконання умов укладеного правочину.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору поставки продукції від 12.09.2008р. № 50Сжд недійсним.

Отже, під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія" залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2010 року зі справи № 07/173-10-4/233пд залишити без змін.