Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2010р. у справі №47/413 (суддя Станік С.Р.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Новатор-К" на користь ТОВ "УКІО Банк Лізинг" збитки в розмірі 1 164 000,00грн., а також судові витрати по сплаті державного мита –11 640,00грн. та витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг –236,00грн.

Не погоджуючись із даним рішенням, ТОВ "Новатор-К" було подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010р. у справі №47/413 (судді: Новіков М.М., Мартюк А.І., Зубець Л.П.) апеляційну скаргу ТОВ "Новатор-К" задоволено: рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2010р. у справі №47/413 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ТОВ "УКІО Банк Лізинг" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010р. у справі №47/413 та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2010р. у справі №47/413, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 4-2, 33, 43, 101 ГПК України, ст. 938 ЦК України.

У судовому засіданні Вищого господарського суду України було оголошено перерву до 17.02.2011 року о 11 год. 40 хв.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

16.12.2009р. між ТОВ "УКІО Банк Лізинг" (поклажодавцем –позивачем у справі) і ТОВ "Новатор-К" (товарним складом, відповідачем у справі) було укладено договір складського зберігання №1612-01 (а.с. 14-15), відповідно до умов якого товарний склад зобов’язався за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності та належної якості, а також надавати інші складські послуги за цінами згідно тарифів товарного складу (п. 1.1), місце зберігання товару –м. Київ, пр.-т. Перемоги, 67 (п. 1.2), прийняття товару на товарний склад посвідчується складською квитанцією, яка видається поклажодавцю (п. 2.2), товарний склад зобов’язаний своєчасно повернути товар на вимогу поклажодавця за умови, якщо поклажодавець попередив товарний склад про часткове або повне повернення товару за 1 день до повернення товару (п.2.10), у разі невиконання товарним складом зобов’язання про видачу поклажодавцю товару, поклажодавець має право вимагати відібрання товару у товарного складу або вимагати відшкодування останнім збитків (п. 5.4), збитки стягуються у повній сумі вартості неповернутого товару понад штрафні санкції (п. 5.5), сторони погодили, що у разі виникнення обставин непереборної сили, зокрема пожежі, які унеможливлюють виконання стороною своїх зобов’язань за даним договором, сторона звільняється від виконання своїх зобов’язань на час дії зазначених обставин (п. 10.1).

Як встановлено судами, позивачем було перераховано відповідачу у якості оплати за складське зберігання товару грошові кошти в сумі 256,50 грн.

Відповідно до складської накладної на відповідальне зберігання №5 від 15.06.2010р., підписаної представниками позивача та відповідача і посвідченої печатками сторін, поклажодавець (позивач) на підставі договору №1612-01 від 16.12.2009р. передав на зберігання товарному складу (відповідачу) товар –лабораторію Noritsu 3411 у кількості 1шт. та загальною ціною 1 164 000,00грн. (а.с. 16).

16.08.2010р. та 30.08.2010р. позивач на фактичну та юридичну адресу відповідача надіслав листи №39/08 та № 86/08, в яких просив повернути лабораторію Noritsu 3411 (а.с. 18-21).

Проте, відповідач лабораторію позивачеві не повернув, в зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 1 164 000,00грн. на підставі ст.ст. 950, 951 ЦК України.

Задовольняючи позов, господарський суд першої інстанції виходив з того, що: по-перше, позивачем надано належні докази звернення до відповідача з вимогою повернути лабораторію Noritsu 3411, яка знаходиться на зберіганні у відповідача згідно з договором складського зберігання №1612-01 від 16.12.2009р.(лист позивача від 16.08.2010р. № 39/08 та від 30.08.2010р. №86/08); по-друге, відповідачем не було повернуто позивачу в обумовлений строк товар зі зберігання, як і не було надано позивачу мотивованої відмови від його повернення, зокрема повідомлення про настання пожежі на складі і неможливість повернути товар, хоч в обґрунтування заперечень на позов в судовому засіданні представник відповідача послався на пожежу, яка відбулася на складі відповідача 15.08.2010р., як на підставу, що унеможливлює видачу товару зі зберігання.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: по-перше, позивачем не надано доказів того, що він приїздив за товаром до складу відповідача, а відповідно до умов договору відповідач не надає послуги з доставки товару; по-друге, суд не приймає до уваги подані позивачем до апеляційної інстанції докази (договір про поставку транспортних послуг, заявку на транспортно-експедиційне обслуговування та доповідну записку), оскільки позивач не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції; по-третє, надані позивачем суду апеляційної інстанції докази є односторонніми, з них не вбачається відмови відповідача від видачі товару.

Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Так, господарськими судами не було встановлено обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, не надано оцінки всім наявним у справі доказам.

Господарськими судами встановлено, матеріалами справи підтверджено і відповідачем не заперечується факт передачі позивачем згідно з умовами договору складського зберігання №1612-01 від 16.12.2009р. на відповідальне зберігання відповідачу Лабораторії Noritsu 3411 відповідно до складської накладної на відповідальне зберігання №5 від 15.06.2010р.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Статтею 949 ЦК України передбачено обов'язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання.

За втрату або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ст. 950 ЦК України).

Згідно з матеріалами справи предметом позову є стягнення заборгованості за договором складського зберігання №1612-01 від 16.12.2009р. (а.с. 2-5), хоч позовні вимоги обґрунтовано нормами ч. 1 ст. 951 ЦК України, якою передбачено стягнення збитків, завданих поклажодавцю втратою речі, у розмірі її вартості.

Однак, господарський суд 1-ї інстанції, обмежившись посиланням на наявність в матеріалах справи доказів надіслання на адресу відповідача листів позивача від 16.08.2010р. №39/08 та від 30.08.2010р. №86/08 з вимогою повернути товар зі зберігання як на достатню підставу для стягнення збитків у розмірі вартості переданого на зберігання товару, не встановив обставини, що входять до предмету доказування у даній справі.

Зокрема, господарським судом не встановлено наявність чи відсутність спірного товару на складі відповідача на день звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення товару (лист позивача від16.08.2010р. №39/08).

Відповідно до ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення вартості переданого на зберігання товару обґрунтовано нормами ст. 951 ЦК України (стягнення збитків, завданих поклажодавцеві у зв'язку з втратою товару, у розмірі його вартості), до предмету доказування у даній справі входить встановлення факту втрати або пошкодження товару, переданого на зберігання.

Крім того, господарським судом 1-ї інстанції не встановлено, чи було узгоджено сторонами час повернення товару зі зберігання, чи направлялися до складу відповідача представники позивача для одержання товару зі зберігання, хоч в листі від 16.08.2010р. №39/08 позивач просив для узгодження конкретного часу повернення товару та вчасного направлення представника позивача зв'язатися з ним за телефоном (а.с. 18).

Що стосується висновків апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, слід зазначити, що вони також зроблені при неповному встановленні обставин справи.

Обмежившись посиланням на неподання позивачем доказів направлення до складу відповідача представників позивача для одержання товару зі зберігання, апеляційний господарський суд також не встановив обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, не надав оцінки наявним у справі доказам.

Пославшись на неприйняття поданих позивачем до апеляційної інстанції додаткових доказів (договору на поставку транспортних послуг, заявки на транспортно-експедиційне обслуговування, доповідної записки) на норми ст. 101 ГПК України (згідно з якою додаткові докази приймаються судом лише у разі обґрунтування заявником неможливості їх подання до суду 1-ї інстанції з причин, що не залежали від нього), апеляційний господарський суд в той же час надав їм оцінку як одностороннім доказам, що свідчить про непослідовну правову позицію суду апеляційної інстанції.

Крім того, апеляційним господарським судом не надано оцінки наданому позивачем в додаткових поясненнях обґрунтуванню неподання вказаних доказів до суду 1-ї інстанції (а.с. 109-111).

При цьому апеляційним господарським судом не було взято до уваги, що як в суді 1-ї інстанції, так і в апеляційній скарзі (а.с. 62, 70-72) відповідач посилався на пожежу, що сталася на складі відповідача 15.08.2010р., внаслідок якої було пошкоджено переданий на зберігання товар, що також унеможливило видачу зі зберігання товару. У зв'язку з наведеним відповідач звертався до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи і призначення товарознавчої експертизи вартості пошкодження товару, в якому господарським судом 1-ї інстанції було відмовлено і спір вирішено по суті в першому ж судовому засіданні.

Викладене свідчить, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа —передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ТОВ "УКІО Банк Лізинг" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010р. у справі №47/413 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010р. та рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2010р. у справі №47/413 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.