ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2011 р.
№ 25/98
( Додатково див. рішення господарського суду Донецької області (rs10011347) ) ( Додатково див. постанову Донецького апеляційного господарського суду (rs11018211) )
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючий),
Катеринчук Л.Й. (доповідач), Міщенко П. К.
розглянувши касаційну скаргу
АТЗТ "Донецький міський молочний завод №2"
на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 25.08.2010 року
у справі господарського суду
№ 25/98 Донецької області
за позовом
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську
до
АТЗТ "Донецький міський молочний завод №2"
про
стягнення 9 382 грн. 63 коп.
(у судове засідання представники сторін не з'явились)
ВСТАНОВИВ :
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську (далі –позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до АТЗТ "Донецький міський молочний завод №2" (далі –відповідач) про стягнення 9 382 грн. 63 коп.
Рішенням господарського суду Донецької області від 15.06.2010 року у справі № 25/98 у позовних вимогах Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську Донецької області до АТЗТ "Донецький міський молочний завод №2" про стягнення 9382 грн. 63 коп. відмовлено.
Вищезазначене рішення мотивовано тим, що у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципами вини. При цьому, позивач виплачуючи потерпілому страхові виплати, виключно виконував свої обов'язки, встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" № 1105-ХІУ від 23.09.1999 р. (1105-14) , та закріплені в його Статуті. Крім того зазначено, що вибравши спосіб захисту своїх порушених прав, як відшкодування сум страхових виплат, банківської винагороди та витрат по лікарняному листу за рахунок відповідача, позивач невірно обґрунтував їх нормами матеріального права.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.08.2010 року рішення господарського суду Донецької області від 15.06.2010 року у справі № 25/98 скасовано, стягнуто з відповідача на користь позивача 9382 грн. 63 коп., державного мита – 102 грн.00коп. та за апеляційною скаргою – 51грн.00коп., стягнуто витрати в розмірі 236 грн.00коп. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, доручено господарському суду Донецької області видати наказ.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального права, зокрема, статей 1166, 1172, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, статті 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Згідно частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Як встановлено судом першої інстанції, 29.12.2006 року приблизно о 19 год. 15 хв. на території Красноармійського району Донецької області, а саме: автодорозі Київ –Луганськ –Ізваріно відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Мерседес-Бенц 1838Д, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить АТЗТ "Донецький міський молочний завод № 2", яким керував водій ОСОБА_2, та автомобіля ЗИЛ ММЗ-4502, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить філії ВАТ Облавтодор "Красноармійський автодор", яким керував водій ОСОБА_1, внаслідок чого останньому були завдані тілесні ушкодження середньої важкості.
Зазначена дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія автомобіля Мерседес-Бенц 1838Д, що встановлено вироком Красноармійського міського районного суду Донецької області по справі № 1-209/07 від 22.03.2007 року, згідно якого останній визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого статтею 286 частини 1 Кримінального кодексу України.
Згідно витягу з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги № 019871 від 13.04.2007 ОСОБА_1 в результаті завданих з вини водія ОСОБА_2 тілесних ушкоджень було встановлено 20% втрати професійної працездатності у зв’язку з травмою на виробництві.
Позивач, відповідно до норм Закону України № 1105-ХІУ від 23.09.1999 р. (1105-14) на підставі заяви потерпілого внаслідок ДТП - ОСОБА_1, здійснив страхові виплати за період з 01.06.2007 року по 01.02.2010 року на загальну суму 9071грн.17коп.; суму 45грн.36коп. склала плата за переказ (комісійна винагорода) згаданих страхових сум банку за виплату страхових сум ОСОБА_1 та витрати по лікарняному листу ОСОБА_1 в розмірі 266грн.10коп. Загальний розмір сплачених позивачем сум становить 9382 грн. 63 коп.
Позивач вважає, що відповідач з урахуванням норм чинного Цивільного кодексу України (435-15) та Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.2009 року (із змінами) в даному випадку є власником джерела підвищеної небезпеки, й повинен відшкодувати Відділенню виконавчої дирекції Фонду страхові виплати, винагороду банку та взаємозалік по лікарняним, які були проведені ОСОБА_1, що й стало підставою звернення до суду з відповідним позовом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в України визначені Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) (далі –Основи).
Відповідно до статті 21 Основ, внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.
Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону України № 1105-ХІУ від 23.09.1999 року визначено, що страховий ризик –це обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону України № 1105-ХІУ від 23.09.1999 р., з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Згідно з статтею 2 Закону України № 1105-ХІУ від 23.09.1999 р. дія цього Закону (1105-14) поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору.
Статтею 6 цього Закону встановлено, що суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник); страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи; страховик –Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (робочим органом якого згідно з статтею 18 Закону України № 1105-ХІУ від 23.09.1999 р. є Відділення).
Відповідно до наведених приписів статей 2, 6 Закону України № 1105-ХІУ від 23.09.1999 р. потерпілий ОСОБА_1 є застрахованою особою, на користь якої здійснювалося страхування страхувальником-роботодавцем ВАТ Облавтодор "Красноармійський автодор".
Абзацом п’ятим шостим частини другої статті 46 Закону України № 1105-ХІУ від 23.09.1999 р. передбачено, що фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок, зокрема, надходжень, отримання яких не суперечить законодавству. Отже, позивач, відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, вправі звернутися до відповідача про відшкодування шкоди, завданої його працівником та відшкодованої позивачем згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) .
Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, з огляду на встановлене судами та правильне застосування норм матеріального та процесуального права при розгляді справи судом апеляційної інстанції, погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій та не вбачає підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення. Доводи скаржника не спростовують законності та обґрунтованості висновків апеляційного суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу АТЗТ "Донецький міський молочний завод №2" залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.08.2010 року у справі № 25/98 залишити без змін.
Головуючий
Судді
Н. Ткаченко
Л. Катеринчук
П. Міщенко