Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.01.2006 року (суддя Шевченко Т.Н.) визнано за приватним підприємством "Шая" право власності на основну будівлю літ. "А", замощення І, розташовані по вул. Макарова в м.Бердянську (Середня Коса) на земельній ділянці, яка перебуває в орендному користуванні ПП "Шая" на підставі договору оренди земельної ділянки від 28.11.2001.

Прокуратурою Запорізької області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Запорізькій області подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду запорізької області від 12.01.2006 року та клопотання про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 09.12.2010 року (судді Величко Н.Л., Алєєва І.В., Москальова І.В.) у прийнятті апеляційної скарги відмовлено.

Апеляційна інстанція, встановивши прийняття оскаржуваного рішення 12.01.2006 р. та його підписання 16.01.2006 р., дійшла висновку, що з огляду на норми ст. 93 ГПК України в редакції, що діяла до набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VI (2453-17) та передбачала можливість відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги протягом трьох місяців, враховуючи Перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VI (2453-17) , заявник втратив право на відновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, що унеможливлює відновлення процесуальних строків на подання апеляційної скарги.

Прокуратура Запорізької області в касаційній скарзі просить ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 09.12.2010 року скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм процесуального права.

Прокурор доводить, що ним правомірно подано апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду в інтересах держави, оскільки судовим рішенням порушено відповідні інтереси в сфері містобудування та додержання будівельних норм та правил з нормативним обґрунтуванням такого порушення з огляду на вимоги ст. 31 Закону України "Про планування і забудову територій", ст. 4 Закону України "Про архітектурну діяльність".

Прокурор вважає, що судом не вірно застосовано ст.ст. 53, 93 ГПК України, оскільки скаргу подано 26.11.2010 р. після набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VI (2453-17) , тому суд, не виконавши вимог ст. 93 ГПК України щодо розгляду клопотання про відновлення строку на подання апеляційної скарги на момент надходження скарги суду, неправомірно відмовив у її прийнятті.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши прокурора, який вимоги скарги підтримав, вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, повний текст рішення від 12.01.2006 р. оформлено та підписано 16.01.2006 р., тобто суд апеляційної інстанції вірно встановив, що оскаржуване рішення набрало законної сили 26.01.2006 р..

За положенням ч. 7 п. 2 розділу XIII. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VI (2453-17) судові рішення, прийняті судами першої інстанції до набрання чинності цим Законом, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ГПК України (в редакції на момент прийняття цього рішення) апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

ч. 2 ст. 93 ГПК України передбачалось, що відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Згідно з ч. 1 ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Прокурора звернувся з апеляційною скаргою на вказане рішення 25.11.2010 р., тобто після набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , яким внесено зміни до ГПК України (1798-12) .

Згідно чинної норми ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється ухвала. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.

Таким чином, касаційна інстанція вважає, що суд апеляційної інстанції не виконав вимоги чинної ч. 2 ст. 93 ГПК України (в редакції на момент надходження апеляційної скарги) щодо розгляду заяви прокурора про поновлення строку на подання апеляційної скарги в установленому законом порядку.

Висновок апеляційного господарського суду про застосування ст. 93 ГПК України в редакції на момент прийняття рішення місцевого господарського суду в частині пропуску прокурором тримісячного строку, протягом якого може бути відновлено пропущений процесуальний строк на стадії перегляду судових рішень в апеляційному порядку, невірний.

За положенням ч. 7 п. 2 розділу XIII. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VI (2453-17) судові рішення, прийняті судами першої інстанції до набрання чинності цим Законом (2453-17) , набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цим Законом.

Отже, зазначеною нормою передбачено застосування лише строків набрання законної сили відповідними судовими рішеннями та застосування до них строків оскарження, що діяли до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , однак не регулює застосування строку відновлення пропущеного строку на оскарження судового рішення в апеляційному порядку. При цьому обмеження строку для відновлення строку подання скарги у чинній редакції ст. 93 ГПК України відсутні.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з підстав порушення судом апеляційної інстанції вимога п. 8 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 53, 93 ГПК України, зокрема, не розглянув у передбаченому законом порядку клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку,

Таким чином, оскаржувана ухвала не відповідає вимогам процесуального законодавства та підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ,

Касаційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 09.12.2010 р. у справі № 17/367 господарського суду Запорізької області скасувати.

Справу передати Донецькому апеляційному господарському суду для розгляду апеляційної скарги зі стадії прийняття апеляційної скарги до провадження.