Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача: Михайленко Л.С., Ремізовська Н.К.

- відповідача: не з'явились

- третьої особи: Горєв В.В.

- прокуратури: Гаврилова Ю.Ю.

В березні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "САХАРА" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астіка" про стягнення 13 800 443,00 грн. збитків, пов'язаних із простоєм вагонів з цукром-піском на під'їзних коліях. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті простою вагонів з цукром-піском, що належить відповідачу, позивач зазнав збитків внаслідок блокування доступу до виробничих приміщень та викликаної цим неможливості здійснювати господарську діяльність з переробки цукру. Крім того, довготривале перебування вагонів з цукром на коліях спричинило суттєві збитки у зв'язку з пошкодженням колії.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2010р. (суддя Головатюк Л.Д.) у справі №50/198 позов задоволено частково. Відшкодовано суму понесених товариством з обмеженою відповідальністю "САХАРА" збитків в розмірі 13 800 443,00 грн. за рахунок цукру піску-білого в кількості 2 098,964 тонн, який зберігається в складських приміщеннях за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, вул. Новозаводська, 1 шляхом його реалізації на користь товариства з обмеженою відповідальністю "САХАРА". В іншій частині позову –відмовлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2010р. у справі №50/198 змінено порядок виконання рішення, а саме: звернуто стягнення на майно, за рахунок цукру піску - білого в кількості 2 098, 964 тонн, який зберігається в складських приміщеннях за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, вул. Новозаводська, 1 шляхом реалізації на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сахара" в рахунок відшкодування збитків в розмірі 13 800 443,00 грн., які завдані товариством з обмеженою відповідальністю "Астіка" з видачею наказу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2010р. (у складі головуючого Отрюха Б.В., суддів Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2010 у справі №50/198 та ухвалу господарського суду міста Києва 30.07.2010 у справі № 50/198 скасувано повністю. У задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "САХАРА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Інвест" 12 750 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "САХАРА" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення та ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач, третя особа та прокуратура не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надіслали відзиви на касаційні скарги, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Відповідач не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги з урахуванням уточнень до неї, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.10.2006р. Товариство з обмеженою відповідальністю "САХАРА" (далі –позивач) є власником комплексу будівель та споруд за адресою Вінницька область, Тульчинський район, смт. Кирнасівка, вул. Новозаводська, буд. 2.

04.01.2007р. між ТОВ "САХАРА" (орендодавець) та ТОВ "Кирнасівкацукор" (орендар) було укладено договір № 04-01/07 оренди нерухомого майна, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне володіння і користування нежитлові будівлі і споруди виробничого комплексу цукрового заводу згідно акту приймання-передачі майна.

17.11.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "САХАРА" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астіка" (орендар; відповідач) було укладено договір 01-11, згідно якого орендодавець передав орендареві в строкове платне користування складське приміщення по вул. Новозаводська, 1 в смт. Кирнасівка площею 5400 кв.м, приміщення надається для використання орендарем у підприємницької діяльності та орендар самостійно визначає напрями використання орендарем орендованого приміщення, волевиявлення сторін є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір діє до 17.11.2010, якщо за три місяці до спливу строку оренди жодна з сторін письмово не заявила про небажання продовжувати договір, він вважається продовженим на тих самих умовах і на той самий строк (пункти 1.1, 1.3, 1.3.1.,2.5.3, 2.5.4, 6.1, 6.2).

Згідно акту обстеження та визначення технічного стану під’їзної колії ТОВ "САХАРА" від 22.12.2009, в якому вказано, що на під’їзних коліях товариства №№ 3, 5, 9, 10 загальна протяжність яких складає 5 483,5 метрів погонних, знаходяться завантажені цукром 29 залізничних вагони, які простоюють на території заводу з 2006 року, як наслідок перебування під постійним тиском завантажених вагонів з 2006 року залізничні під’їзні колії зазнали деформації; калькуляція вартості ремонтних робіт під’їзної колії ТОВ "Сахара" станом на 04.03.2010р. на суму 2404 572,53 грн.; довідка про адміністративні витрати в сумі 588 966 грн.; звіт про фінансові результати за 2006 рік; контракт на поставку цукру-сирцю № АВ 170210 від 17.02.2010р.; колективне звернення трудового колективу ТОВ "САХАРА".

У зв’язку з понесенням витрат, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 13 800 443,00 грн. збитків за рахунок цукру-піску білого в кількості 2098,964 тонн.

Відповідно до ст. 594 Цивільного кодексу України кредитор, у володінні якого знаходиться річ, що підлягає наступній передачі боржникові, або третій особі, у разі невиконання ними зобов'язань щодо відшкодування кредиторові пов'язаних з цією річчю витрат та інших збитків має право притримати її у себе та здійснити задоволення вимог за рахунок притриманої речі (ст. 597 ЦК України ). Притриманням речі можуть забезпечуватися і інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України визначено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні та оперативно-господарські санкції.

Згідно ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. (Аналогічні положення містяться у ст. 22 ЦК України).

Згідно ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Ця норма покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи дійсно були б ним отримані у разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків.

Задовольняючи позов в частині стягнення збитків, місцевий господарський суд виходив з того, що умовою для стягнення збитків за рахунок притриманого майна закон визначає перебування в правомірному володінні кредитора, в даному випадку спочатку перебування майна на під’їзних коліях, які належать позивачеві, а згодом в його складських приміщеннях. Судом було встановлено, що позивач зазнав збитків у розмірі 13 800 443,000 грн., пов’язаних з перебуванням на його території цукру відповідача в кількості 2 098,964 тонни, спочатку у вагонах, а потім у складських приміщеннях.

За висновком суду першої інстанції спірні правовідносини чітко підпадають під регулювання статей 594, 595, 596, 597 Цивільного кодексу України, що дає позивачеві право на притримання цукру у кількості 2098,964 тонн та задоволення своїх вимог щодо відшкодування збитків за його рахунок.

Натомість, апеляційний господарський суд визнав помилковим застосування судом першої інстанції при вирішенні даного спору до спірних правовідносин статей 594, 595, 597 Цивільного кодексу України, оскільки у спірних правовідносинах щодо стягнення збитків відсутня ознака правомірного володіння позивачем річчю (цукром-піском білим в кількості 2098,964 тонн), а також відсутні будь-які зобов’язання між позивачем та відповідачем щодо речі (цукру-піску білого в кількості 2098,964 тонн), на забезпечення якого могло б бути застосовано інститут притримання речі, в тому числі і для стягнення збитків, спричинених даної річчю.

Суд апеляційної інстанції вказав на відсутність будь-яких доказів, які б підтверджували, що відповідач (ТОВ "Астіка") мав будь-яке відношення до цукру-піску білого в кількості 2098,964 тонн, що знаходився на під’їзних коліях позивача з 2006 року, оскільки застування такої міри відповідальності як відшкодування збитків передбачає обов’язковість одночасно доведення чотирьох умов: збитків, протиправність дій особи, яка їх заподіяла, причинного зв’язку між діями особи та збитками, вини особи.

Окрім того, як зазначив апеляційний господарський суд, в матеріалах справи міститься лист ТОВ "Кірсанівкацукор" № 353 від 30.08.2006р. до ТОВ "Цукрове виробниче об’єднання" з проханням вивезти цукор білий зі складських приміщень, який зберігається згідно з договором відповідального зберігання №0506/ЗЦ від 05.06.2006р. або укласти новий договір відповідального зберігання в іншому приміщенні з новою вартістю зберігання, а також лист ТОВ "Кирнасівкацукор" № 551 від 22.12.2006р. до начальника станції Кирнасівка Одеської ж/д про неможливість вивантаження 29 вагонів, які знаходяться на під’їзних коліях ТОВ "Кирнасівкацукор" у зв’язку з відсутністю придатних для зберігання цукру складських приміщень.

Відповідно до договору купівлі-продажу цукру-піску білого на цільовому аукціоні від 26.01.2008р. Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м.Києва, здійснюючи функції з реалізації майна, що перебуває в податковій заставі –цукру-піску білого (некондиційного), в тому числі в кількості 3393,2 тонни, який знаходиться на зберіганні у ТОВ "Кирнасівкацукор" (Вінницька область, смт. Кирнасівка), право власності на який належить ДП "Укрспецпостач" відповідно до протоколу аукціону з продажу майна від 24.01.2008 продає у власність ТОВ "Ресурс-Інвест" (покупець) цукор-пісок білий (некондиційний), в тому числі який знаходиться на зберіганні у рухомому складі –критих вагонах у ТОВ "Кирнасівкацукор" (Вінницька область, смт Кирнасівка) у кількості 3393,2 тонн.

Відповідно до пункту 4.1. договору купівлі-продажу цукру-піску білого на цільовому аукціоні від 26.01.2008р. покупець (ТОВ "Ресурс-Інвест") зобов’язаний вивезти і реалізувати вказаний цукор-пісок білий за межі території України в терміни згідно чинного законодавства України. Згідно Закону України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" №758-XIV від 17.06.1999р. (758-14) його реалізація можлива виключно за межі України.

Згідно акту № 1 від 31.01.2008р. відповідно до Протоколу аукціону з продажу майна від 24.01.2008р. та договору купівлі-продажу ТОВ "Ресурс-Інвест" прийняв, а ДП "Укрспецпостач" передав цукор-пісок білий в кількості 3393200 кг в 51 вагоні, в тому числі в 29 вагонах, що зазначені позивачем.

23.12.2009р. між Вінницькою митницею та ТОВ "Астіка" укладено договір по збереженню товарів № 210/09, згідно якого Вінницька митниця (сторона-1) передає, а ТОВ "Астіка" (сторона-2) приймає на оплатне зберігання товарно-матеріальних цінностей –цукру-піску білого на складі за адресою Вінницька область, смт Кирнасівка, вул. Новозаводська, 1 та повернути його стороні-1 у схоронності на умовах та в строки, зазначені договором за письмовою заявою сторони-1, а сторона-2 зобов’язується не здійснювати будь-яких дій відносно переданих на зберігання предметів та зобов’язана зберігати передані товарно-матеріальні цінності до моменту узгодження строків припинення зберігання з стороною-2 шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Згідно додаткової угоди від 11.01.2010р. до договору № 210/09 від 23.12.2009р. останній діє до 31.12.2010р..

Згідно акту № 6 прийому-передачі матеріальних цінностей від 12.02.2010р., складеного між Вінницькою митницею та ТОВ "Астіка" згідно договору по збереженню товарів, на відповідальне зберігання ТОВ "Астіка" передано цукор-пісок у мішках з поліпропілену (41215 мішків) у кількості 2060,723 тонн та цукор-пісок у мішках білих з поліпропілену, вологий (765 мішків) в кількості 38,241 тонн, загальною кількістю 2098,964 тонн.

Таким чином, як вбачається з поданих документів, відповідач –ТОВ "Астіка" був відповідальним зберігачем цукру-піску білого в кількості 2098,964 тонни та зберігав його з 12.02.2010р. згідно акту приймання-передачі на підставі договору від 23.12.2009р. зі строком дії до 31.12.2010р..

Відповідно до постанови Староміського районного суду м.Вінниці від 22.03.2010р. у справі № 3-354/10 зазначено, що внаслідок тяганини, пов’язаної із вивезенням спірного цукру, було допущено його розкрадання і, як наслідок втрату значної кількості цукру, зобов’язано власника цукру, яким згідно мотивувальної частини постанови вказано ТОВ "Ресурс-Інвест", а саме цукру-піску у мішках білих з поліпропілену вагою 2060723,00 кг та цукру-піску у мішках білих з поліпропілену з ознаками пошкодження вологою вагою 38241,00 кг, загальною вагою 2098964,00 кг вивезти його за межі України. постанова набрала законної сили 02.04.2010.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено, яке відношення до цукру-піску білого в кількості 2098,964 тонн ТОВ "Астіка" мало до укладення договору зберігання цього цукру з Вінницькою митницею, тоді як з 12.02.2010р. відповідач зберігав цей цукор на підставі договору зберігання № 210/09 від 23.12.2009 у складських приміщеннях, орендованих у позивача згідно договору оренди від 17.11.2009р. №01-11.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями попередніх судових інстанцій, оскільки згідно ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи і вирішення спору по суті не з’ясували до кінця дійсні права та обов’язки сторін, не визначили які правовідносини існували між сторонами і на підставі чого вони виникли, а тому ухвалені у справі судові рішення не містять повного юридичного аналізу обставин справи, а правові висновки, що містяться в них, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах.

Вирішуючи спір про стягнення збитків ні суд першої інстанції, ні апеляційний господарський суд не встановили хто є власником спірного цукру-піску білого в кількості 2098,964 тонн. При цьому, господарським судам слід було ретельніше встановити дійсні правовідносини сторін, витребувати правовстановлюючі документи на вказане майно, а також встановити чи укладались інші договори щодо спірного майна.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі ст. 27 ГПК України не позбавлені були права залучити Вінницьку митницю до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Тоді як, встановлення та врахування вищезазначеного суттєво вплинуло б на правильність встановлення фактичних обставин справи, встановлення наявності чи відсутності порушеного права у позивача на момент звернення до суду.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32- 34, 43 ГПК України, суди не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення. Разом з цим, на підставі ст. 27 ГПК України суду першої інстанції слід вирішити питання про залучення Вінницької митниці до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САХАРА" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2010р. та рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2010р. у справі № 50/198 скасувати, а справу №50/198 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.