Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Усатий В.О.) від 25.08.2010 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Камишева Л.М., судді –Білоконь Н.Д., Черленяк М.І.) від 01.12.2010 року, у справі № 50/107-10 позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 59 249,40 грн. орендної плати, 24 001,20 грн. збитків, 823,51 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі відповідач просить повністю скасувати ухвалені по справі судові акти і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 284 ГК України, ч.2 ст. 34, ст.ст. 36, 104 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 83250,60 грн. за договором оренди від 01.03.2009 року.

Судами встановлено, що 01 березня 2009 року між СПД ФО ОСОБА_6 (орендодавець) та СПД ФО ОСОБА_7 (орендар) укладений договір оренди №1, відповідно до якого орендодавець передав орендарю у тимчасове платне користування без права викупу приміщення, площею 184,9 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, для використання під торгівлю товарами непродуктової групи.

В пункті 2.1. цього договору сторони обумовили строк дії договору до 01.03.2010 року.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1 та 5 статті 762 цього Кодексу передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата –це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з пунктом 5.1 договору, орендна плата в місяць на об’єкт встановлена в еквіваленті 3000 доларів США (в гривні по курсу обміну валют на момент оплати). Орендар вносить орендну плату за перший місяць оренди на протязі трьох днів з дати підписання акта приймання-передачі приміщення, за другий та наступні місяці оренди не пізніше 03 числа поточного місяця у вигляді щомісячних авансових платежів.

В пунктах 8.1, 8.2 спірного договору сторони визначили, що орендар перераховує на рахунок орендодавця депозит в розмірі місячної орендної плати, яка вноситься за останній місяць користування орендованим приміщенням. Орендодавець на протязі місяця після закінчення строку дії цього договору зобов’язується повернути орендарю депозит за винятком наступних витрат: на ремонт приміщення, оплату заборгованості по орендній платі та додатковим послугам орендодавця.

У випадку дострокового припинення дії цього Договору за ініціативою орендатора депозит не повертається (пункт 8.3 договору).

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач порушив умови договору та не сплатив у повному обсязі орендну плату, у зв’язку з чим суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за період з 03.06.2009 року по 03.01.2010 року у розмірі 59 249,40 грн.

Посилання відповідача на те, що спірний договір оренди є недійсним, оскільки він не відповідає вимогам законодавства і фактично не виконувався сторонами, є безпідставними, оскільки укладанням договору оренди відповідач бажав отримати в оренду приміщення, приміщення ним використовувалось відповідно до умов договору та протягом тривалого часу проводилась сплата орендних платежів.

Укладений сторонами правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, що відповідно до пункту 5 статті 203 Цивільного кодексу, є однією із загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

Необґрунтованим є посилання відповідача на те, що за додатковим погодженням, укладеним в усній формі, сторони досягли згоди щодо зменшення суми орендної плати до 18 500 грн. на місяць, виходячи з наступного.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Спірний договір оренди вчинений у письмовій формі, а, отже, і зміни до нього повинні бути викладені в письмовій формі.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач не надав доказів про внесення змін до пункту 3.1. договору оренди, яким визначено розмір орендної плати.

Пунктом 9.2 спірного договору визначено, що цей договір може бути розірваний орендатором достроково в односторонньому порядку з обов’язковим письмовим повідомленням орендодавця за три місяця до розірвання.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 цього Кодексу передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

02.02.2010 року відповідач, без попередження позивача за три місяця, як того вимагають умови договору, передав орендоване приміщення представнику позивача згідно з актом приймання-передачі.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором. Під збитками розуміють витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За змістом статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

Враховуючи, що відповідач, в порушення умов договору, без попередження позивача достроково розірвав договір, що стало підставою для понесення останнім збитків у вигляді неодержаного доходу за лютий місяць 2010 року у розмірі 24001,20 грн., суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача зазначеної грошової суми.

Доводи касаційної скарги про безпідставну відмову відповідачу у праві звернутися до суду із зустрічним позовом, касаційна інстанція не бере до уваги, оскільки ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.08.2010 року у справі №50/107-10 про повернення зустрічної позовної заяви (а.с.53) не було оскаржено.

Зазначаючи про неповне з’ясування судами обставин справи, відповідач фактично посилається на недоведеність обставин справи, що не допускається в силу ч.2 ст. 111 ГПК України.

Враховуючи наведене постанова Харківського апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу СПД ФО ОСОБА_7 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року у справі №50/107-10 залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року у справі №50/107-10 –без змін.