Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників від:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.10 (суддя Коваленко О. О.) позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" до Державного підприємства виробничого об’єднання "Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 6955935,10 грн. заборгованості за спожиту активну електричну енергію, 686456,13 грн. заборгованості по оплаті втрат, які виникають через перетоки реактивної електроенергії, 42657,85 грн.- 3% річних, 281567,59 грн. –інфляційних витрат, 100000 грн. пені, 25500 грн. держмита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено. Розстрочене виконання судового рішення на 1 (один) рік.

За результатами апеляційного перегляду справи Дніпропетровський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Крутовських В.І., суддів: Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.) 09.12.10 прийняв постанову, якою рішення змінив в частині початку періоду розстрочки, в решті рішення залишив без змін.

В частині задоволення позову судові акти мотивовані наявністю непогашеної заборгованості.

Не погоджуючись із судовими актами у справі в частині стягнення пені та в частині розстрочки, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати, прийняти нове рішення, яким зменшити розмір пені до мінімального та розстрочити виконання рішення на 36 місяців. Скарга мотивована скрутним фінансовим становищем відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 01.01.02 між Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" (Енергопостачальник) та Державним підприємством виробничого об’єднання "Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" (споживач) укладено договір № 15-Ц про постачання електричної енергії, за умовами якого Енергопостачальник (позивач) взяв на себе зобов’язання постачати електроенергію у кількості та якості, узгодженими сторонами, а Споживач (відповідач) зобов’язався своєчасно оплачувати спожиту електроенергію.

На виконання умов зазначеного договору позивач в період з червня 2010 року по серпень 2010 року поставив відповідачу активну електроенергію на загальну суму 15345903,10 грн., що підтверджується звітами про споживання електроенергії та виставленими рахунками, які містяться в матеріалах справи. Однак, відповідач в порушення умов договору здійснив часткову оплату за спожиту електроенергію, що призвело до виникнення заборгованості, яка становить 6 955 935,10 грн.

На підставі цих обставин судами задоволені позовні вимоги та стягнуто з відповідача суму заборгованості з нарахованими на неї штрафними санкціями. Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує такі висновки з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст. 193 ГК України).

В силу ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Одним з видів господарських санкцій, з гідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня, які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Виконання зобов’язання може забезпечуватися відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Крім того, згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Враховуючи, що наявність та розмір заборгованості підтверджується матеріалами справи, та не заперечується відповідачем, договором (п.4.5) передбачена відповідальність споживача у разі несвоєчасних розрахунків у вигляді пені за кожний день прострочення платежу за споживання електроенергії у розмірі 0,04%, але не більше подвійної величини облікової ставки Національного банку України, судами правомірно задоволені позовні вимоги та стягнуто заборгованість, пеню, інфляційні та 3% річних.

З приводу доводів скарги проте, що судами слід було зменшити пеню, колегія суддів Вищого господарського суду України зауважує, що дійсно, ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачене таке право. Але згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Враховуючи, що розмір неустойки не є надмірно великим (100000 грн.), порівняно з сумою заборгованості (6955935,10 грн. заборгованості за спожиту активну електричну енергію, 686456,13 грн. заборгованості по оплаті втрат за перетоки електроенергії), суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про відсутність підстав для зменшення неустойки.

Щодо розстрочки виконання рішення, то відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Зі змісту цієї статті вбачається, що строк, на який суд може розстрочити виконання рішення, законом не регламентований, а тому обирається на розсуд суду, а відтак питання щодо тривалості чи нетривалості такого строку в касаційному порядку також не ревізується з огляду на вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Отже доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з’ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства виробничого об’єднання "Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.10 у справі № 6/387-10 залишити без змін.