50/150-10 Про розірвання іпотечного договору - 09.02.2011 Прийняття

12.08.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "С.А.К.О. ЛТД" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в особі Харківської філії (далі –відповідач) про розірвання іпотечного договору № 4/Zсмбмлвіп-07-02 від 20.12.2007.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.09.2010 у справі № 50/150-10 (суддя Усатий В.О.) у позові відмовлено; однак, у мотивувальній частині судового рішення місцевий господарський суд визнав оспорюваний позивачем договір припиненим.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 у даній справі (колегія суддів у складі: головуючий суддя Карбань І.С., судді Здоровко Л.М., Шутенко І.А.) також відмовлено у задоволенні позовних вимог, однак, апеляційний господарський суд не погодився із висновком місцевого господарського суду, викладеним у мотивувальній частині рішення щодо припинення іпотечного договору № 4/Zсмбмлвіп-07-02 від 20.12.2007.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, до Вищого господарського суду України звернувся позивач, в якій просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, з підстав порушення та неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування судових рішень з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 20.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі –банк) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (далі –боржник) укладено кредитний договір № 4/МСБМКВЛ-07-ПЗУ.

В забезпечення виконання боржником зобов’язань за кредитним договором, між банком та позивачем було укладено іпотечний договір № 4/Zсмбмлвіп-07-02 від 20.12.2007, за яким банку передано в заставу нерухомість, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 404,60 кв. м.

Відповідно до умов іпотечного договору позивач забезпечив вимоги банку до боржника за кредитним договором (а також будь-якими змінами і доповненнями до нього, в тому числі стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо) у повному обсязі, включаючи комісії, штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором, витрати, пов’язані з пред’явленням вимоги за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрати на утримання та збереження предмета іпотеки, витрати на страхування предмету іпотеки, збитки, завдані порушенням кредитного договору та іпотечного договору.

13.11.2008 банк та боржник підписали додатковий договір № 1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, згідно з умовами якого були змінені умови кредитного договору.

02.02.2009 позивач отримав від банку вимогу про усунення порушення, відповідно до якої банк вимагав від позивача виконати основне зобов’язання –сплатити борг у сумі 5 346 227,98 протягом 30 днів. Таку ж вимогу отримав боржник.

Позивач, звертаючись до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в особі Харківської філії про розірвання іпотечного договору № 4/Zсмбмлвіп-07-02 від 20.12.2007, в якості підстав для розірвання договору іпотеки зазначив внесення банком та боржником 13.11.2008 змін до кредитного договору, згідно з якими була встановлена комісія за управління кредитною лінією у розмірі 6,84% річних від суми фактичної заборгованості у гривні, комісія за управління кредитною лінією у розмірі 2,04% річних від суми фактичної заборгованості у доларах США та комісія за управління кредитною лінією у розмірі 2,28% річних від суми фактичної заборгованості у євро, що збільшило обсяг відповідальності позивача за іпотечним договором без його згоди, а відтак є підставою для розірвання спірного договору іпотеки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України у зв'язку з його припиненням. Крім того, підставою для розірвання договору іпотеки позивач послався на ч. 4 ст. 559 ЦК України, якою передбачено, що порука припиняється внаслідок закінчення строку, встановленого в договорі поруки, оскільки банк скористався своїм правом на вимогу дострокового виконання зобов'язання за кредитним договором і 02.02.2009 позивач та боржник отримали від банку вимогу виконати основне зобов'язання –сплатити борг, а тому настання строку виконання зобов'язання відбулося 02.02.2009, тобто банк зобов'язаний був звернутися з позовом до позивача в строк до 02.08.2009, проте не зробив цього.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив із того, що оскільки відповідно до умов іпотечного договору позивач забезпечив вимоги банку до боржника за кредитним договором у повному обсязі, а обсяг відповідальності позивача за іпотечним договором був збільшений без його згоди, то згідно із ст. 559 ЦК України зазначені обставини є підставою для припинення іпотечного договору № 4/Zсмбмлвіп-07-02 від 20.12.2007. При цьому, суд дійшов висновку, що іпотечний договір № 4/Zсмбмлвіп-07-02 від 20.12.2007 року припинив дію з 13.11.2008, тобто з моменту підписання додаткового договору № 1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, відповідно до умов якого були змінені умови кредитного договору без згоди поручителя.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого суду, не погодився із висновком останнього, викладеним в мотивувальній частині, щодо припинення іпотечного договору; при цьому, суд апеляційної інстанції керувався ст.ст. 546, 553, 575, 559, 651 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про іпотеку".

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або декілька осіб.

Згідно із ст. 575 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається такий вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні заставодавця або третьої особи. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення саме за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Отже, виходячи із вищезазначених норм та відповідно до положень ст. 546 Цивільного кодексу України порука та застава є окремими самостійними способами забезпечення зобов’язання, а відтак суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що застосування судом першої інстанції до договору іпотеки положень ст. 559 ЦК України, якою визначені підстави припинення поруки є безпідставним, оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим засобом забезпечення зобов’язання.

До того ж, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, відповідно до пункту 1.1 спірного договору іпотеки, зокрема, іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором № 4/МСБМКВЛ-07-ПЗУ від 20.12.2007 (а також будь-якими змінами і доповненнями до нього, в тому числі стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо).

Тобто, із змісту пункту 1.1 договору іпотеки вбачається, що іпотекодавець передав іпотекодержателю предмет іпотеки в забезпечення вимог кредитного договору № 4/МСБМКВЛ-07-ПЗУ від 20.12.2007, які виникли за кредитним договором № 4/МСБМКВЛ-07-ПЗУ від 20.12.2007, так і в забезпечення вимог, які можуть виникнути у майбутньому з будь-яких додаткових угод до кредитного договору № 4/МСБМКВЛ-07-ПЗУ від 20.12.2007, в тому числі стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку, що у місцевого господарського суду були відсутні правові підстави для визнання припиненим іпотечного договору № 4/Zсмбмлвіп-07-02 від 20.12.2007.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 2 цієї статті встановлено, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. .

Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність правових підстав для розірвання спірного договору з огляду на те, що наведені позивачем підстави ( ч. ч.1, 4 ст. 559 ЦК України) не стосуються підстав для розірвання договору в контексті статті 651 Цивільного кодексу України.