Вищий господарський суд України у складі колегії

розглянувши

за участю представників:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2010 (суддя Кирилюк Т.Ю.) в задоволенні позовних вимог, уточнених під час розгляду справи, Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" (далі –позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (далі –відповідач) про стягнення 33075,50 грн. штрафу за порушення умов договору перевезення вантажу № ДГ-0020-329\09 від 20.07.2009 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Дикунської С.Я., Євграфової Є.П.) за наслідками перегляду справи за апеляційною скаргою позивача рішення Господарського суду м. Києва від 10.08.2010 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову.

Відповідач, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, в поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010, натомість рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2010 залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 9 Конституції України, ст. 10 Цивільного кодексу України, Статуту автомобільного транспорту, затвердженого Радою міністрів УРСР №401 від 27.06.1969 (401-69-п) та Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956р. (995_234)

В додаткових поясненнях до касаційної скарги, наданих відповідачем в судовому засіданні касаційної інстанції 13.01.2011, скаржник посилається на відсутність з його боку затримки автомобілів під розвантаженням, адже, умовами договору не встановлена відповідальність за затримку на митниці, а щодо простою автомобілів під завантаженням, то за його підрахунком штраф становить 3985 грн., оскільки судом апеляційної інстанції не відраховані вихідні дні.

В судовому засіданні касаційної інстанції 13.01.2011 в присутності представників сторін оголошено перерву до 20.01.2011.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального і матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) укладено договір перевезення вантажу №ДГ-0020-392/09 від 20.07.2009, за умовами якого перевізник взяв на себе зобов’язання доставити автомобільним транспортом ввірений йому замовником вантаж у міжміському, міжнародному сполученні (згідно заявки на транспортні послуги) до місця призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а замовник зобов’язався сплатити провізну плату за надані транспортні послуги відповідно до умов договору (п. 1.1 договору); перевізник здійснює перевезення вантажу на підставі письмових заявок на перевезення, що подаються замовником (п. 2.1 договору); прийняття перевізником заявки свідчить про його згоду здійснити перевезення вантажу на умовах, викладених у заявці (п. 2.2 договору); замовник зобов’язаний здійснити власними силами й засобами завантаження вантажу на транспортний засіб перевізника у місці відправлення та розвантаження у місці призначення (п. 4.1.5 договору); замовник зобов’язаний забезпечити дотримання нормативних строків простою транспортного засобу як перед завантаженням і митним оформленням, так і під розвантаженням і митною очисткою (міжнародні перевезення) –не більше 48 (сорока восьми) годин, за виключенням вихідних і святкових днів (п. 4.1.6 договору); замовник зобов’язаний забезпечити своєчасне та повне оформлення всіх необхідних документів на вантаж, зокрема, СMR, сертифікатів, паспортів якості тощо (п. 4.1.7 договору); замовник зобов’язаний забезпечити (при міжнародних перевезеннях) безперешкодне митне оформлення вантажу на прикордонному переході протягом 24 годин (п. 4.1.8 договору); сплата грошової суми за кожне перевезення здійснюється замовником на підставі рахунку-фактури, акту виконаних робіт та CMR протягом 10 днів з моменту підписання акту виконаних робіт (пункти 5.3, 5.4 договору); за простій під завантаженням та вивантаженням понад встановлений строк (2 доби) замовник повинен сплатити перевізнику штраф: з 1-го по 3-й день суму, еквівалентну 50 доларам США за кожен день простою, з 4-го по 10-й день –100 доларів США за кожен день простою при міжнародних перевезеннях (п.6.5 договору).

На виконання умов зазначеного договору та відповідної заявки на надання транспортних послуг, позивач у період з 08.12.2009 по 22.12.2009 здійснив перевезення вантажу за маршрутом Білорусія, м. Мінськ –Україна, м. Київ на 7 автотранспортних засобах, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (СMR), а відповідач повністю розрахувався за виконане перевезення вантажу, що не заперечується сторонами.

Разом з тим, відповідач порушив встановлені договором строки як завантаження, так і розвантаження автотранспорту, в зв’язку з чим позивач листом № 609 від 28.01.2010 звернувся до відповідача з вимогою про сплату штрафу за простій транспортних засобів в сумі 40248,50 грн., несплата якого в добровільному порядку стала підставою пред’явлення даного позову.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог.

Так, місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, виходив з того, що за умовами договору сторони погодили застосування штрафних санкцій за простій тільки під завантаженням та вивантаженням понад встановлений строк (2 доби), а не за простій під митним оформленням та митною очисткою і, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з CMR №№ 0007290, 0007276, 0007287, 0007277, 0007286, 0007309, 0007291 та з листа від 28.04.2010 № 905-267/93 вантажовідправника - РУП "Мінський тракторний завод", вивантаження здійснено протягом доби від прибуття під розвантаження, а завантаження (з урахуванням вихідних днів) також не більше 2 діб, отже, понаднормовий простій виник під час проходження транспортними засобами (вантажу) митної очистки.

Натомість, апеляційний господарський суд не погодився з висновками місцевого господарського суду і, задовольняючи уточнені позивачем позовні вимоги про стягнення штрафу за простій в сумі 33075,50 грн., виходив з такого.

Відповідно до приписів статті 193 Господарського кодексу України, статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Як правильно встановлено апеляційним господарським судом, сторони в п. 4.1.6, 4.1.7 договору детально навели обов’язки відповідача як замовника здійснити власними силами завантаження вантажу на транспортний засіб перевізника у місці відправлення та розвантаження у місці призначення з дотриманням нормативних строків простою - 48 годин (дві доби) для проведення двох процедур: завантаження і митне оформлення, розвантаження і митна очистка.

Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

В п. 6.5 договору сторони встановили відповідальність за порушення замовником зобов’язання з дотримання строків, а саме: за простій під завантаженням та вивантаженням понад встановлений строк (понад дві доби) замовник повинен оплатити перевізнику штраф з 1-го по 3-й день суму, еквівалентну 50 доларам США за кожен день простою, з 4-го по 10-й день –100 доларів США за кожен день простою при міжнародних перевезеннях.

Матеріалами справи, в т.ч. СМR №№ 0007290, 0007276, 0007287, 0007277, 0007286, 0007309, 0007291, листом № 905-267/93 від 28.04.2010 вантажовідправника - РУП "Мінський тракторний завод", посвідченнями на відрядження водіїв №912 від 02.12.2009, №903 від 01.12.2009, №860 від 18.11.2009, №906 від 01.12.2009, №904 від 01.12.2009, №907 від 01.12.2009, №905 від 01.12.2009, а також поясненнями відповідача підтверджується прибуття автопоїздів під завантаження 8 –9.12.2009, вибуття –14 –15.12.2009, в зв’язку з чим судом апеляційної інстанції здійснено розрахунок понаднормативного простою під завантаженням (понад 2 доби з вирахуванням вихідних днів) по кожному автомобілю.

Також з міжнародних товарно-транспортних накладних СМR №№ 0007290, 0007276, 0007287, 0007277, 0007286, 0007309, 0007291 видно, що автопоїзди прибули під розвантаження 16.12.2009, що не заперечується відповідачем в долученому до матеріалів справи відзиві на позовну заяву від 07.04.2009 (а.с.72 т.1), при цьому, датою закінчення розвантаження (графа 24 СMR) є 21.12.2009 (СMR №№ 007290, 0007287, 0007277, 0007286, 0007309, 0007291) та 22.12.2009 (СMR № 000727276), що також підтверджується відповідачем в наданій суду довідці №31/05/2010/1-юр від 31.05.2010 за підписом генерального директора (а.с.104 т.1), в зв’язку з чим судом апеляційної інстанції здійснено розрахунок понаднормативного простою під розвантаженням (понад 2 доби з вирахуванням вихідних днів) по кожному автомобілю.

Доводи відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, що понаднормовий простій виник під час затримки транспортних засобів (вантажу) для митної очистки, а договором відповідальність у вигляді штрафу за порушення строку розмитнення (митної очистки) не встановлена, правомірно відхилені судом апеляційної інстанції з огляду на те, що згідно п. 4.1.8 договору саме замовник зобов’язаний забезпечити (при міжнародних перевезеннях) безперешкодне митне оформлення вантажу на прикордонному переході протягом 24 годин, що узгоджується з приписами ст. 78 Митного кодексу України, втім, в порушення своїх зобов’язань за п. 4.1.7 договору відповідач не одержав сертифікат походження товару, в зв’язку з чим митне оформлення не було проведено протягом доби, внаслідок чого відбулось порушення встановлених строків розвантаження (2 доби, включаючи митну очистку).

Посилання відповідача на отримання ним 18.12.2009 дозволів Київської регіональної митниці на можливість розміщення товару на складі тимчасового зберігання, правомірно визнані судом апеляційної інстанції такими, що не засвідчують відсутність його вини у понаднормативному простої, оскільки за умовами п. 4.1.5 договору саме замовник зобов’язаний здійснити власними силами й засобами завантаження вантажу на транспортний засіб перевізника у місці відправлення та розвантаження у місці призначення, втім, в порушення вимог ст. 33 ГПК України відповідач доказів розвантаження ним автопоїздів 18.12.2009 з метою розміщення товару на СТЗ не надав і такі докази в матеріалах справи відсутні.

Відтак, з врахуванням положень п. 6.5 договору та приписів ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231, ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 920 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 р., ст. 53 Статуту автомобільного транспорту, затвердженого Радою Міністрів УРСР № 401 від 27.06.1969 (401-69-п) (зі відповідними змінами) суд апеляційної інстанції дійшов ґрунтовного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, адже, скаржник фактично погоджується з порушенням ним умов договору стосовно строків виконання взятих на себе зобов'язань, а частково зводяться до намагання додатково перевірити та переоцінити встановлені судом апеляційної інстанції обставини та досліджені ним докази, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Наведене свідчить, що суд апеляційної інстанції під час прийняття постанови у справі не припустився порушення або неправильного застосування норм чинного законодавства, отже, підстави для її скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 у справі №23/133 Господарського суду міста Києва залишити без змін.