10/7 Про повернення безпідставно стягнутих коштів - 18.01.2011 Прийняття

Відкрите акціонерне товариство "Закарпатінтерпорт" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" про повернення безпідставно стягнутих коштів в сумі 75 182,53 грн.

Позивачем подавались заяви про збільшення позовних вимог. У заяві про збільшення розміру позовних вимог № 128 від 15.03.2010 року, яка подана суду 22.03.2010 року, позивач просить стягнути з відповідача безпідставно стягнуті у квітні –червні 2007 року кошти в сумі 75 182,53 грн. за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.03.2010 року по справі № 10/7 (суддя Довга О. І.) позов задоволено: вирішено стягнути із Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" на користь Відкритого акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт" 75 182,53 грн. безпідставно стягнутих коштів, 751,82 грн. сплаченого державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.10.2010 року по справі № 10/7 (головуючий суддя Якімець Г. Г., судді Мурська Х. В., Юрченко Я. О.) апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" задоволено. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2010 року по справі № 10/7 скасовано. Прийнято нове рішення. В задоволенні позову відмолено. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт" на користь Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" 375,20 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вказаною постановою, Відкрите акціонерне товариство "Закарпатінтерпорт" звернулось з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судом норм матеріального права, зокрема абз. 3 п. 1.4 ст. 1, п. 1.15 ст. 1, п. 5.15 ст. 5, абз. 3 п. 6.2.4 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. ст. 1, 6, 7 Закону України "Про транзит вантажів", ст. ст. 628, 909, 1212, 1214 ЦК України, ст. 307 ГК України, ст. ст. 43, 84, 101, 105 ГПК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржену постанову, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" проти вимог та доводів скаржника заперечує, просить залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.

Відводів складу суду не заявлено.

Представники відповідача і третіх особі в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі відповідача і третіх осіб.

В судовому засіданні 18.01.2011 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судами встановлено, що 17.12.2002 року між ВАТ "Закарпатінтерпорт" (користувач) та Львівська залізниця (змінено назву на ДГТО "Львівська залізниця") в особі Ужгородської дирекції (залізниця) укладено договір № 394 про подачу та забирання вагонів.

12.03.2003 року між сторонами укладено договір № 05/03 по наданню послуг по навантажувально-розвантажувальних роботах при перевезенні експортно-імпортних і транзитних вантажів по залізницях України та країн СНД.

Відповідачем у відповідності до вказаних вище договорів протягом січня - червня 2007 року надані послуги позивачеві, в тому числі, по подачі та забиранню вагонів з транзитним вантажем, користування вагонами, в яких перевозиться транзитний вантаж, на час здійснення перевантажувальних операцій, та участь представника залізниці для визначення стану транзитного вантажу у вагонах колії 1435 мм, які прибули для перевантаження.

Судами встановлено, що зазначені послуги, пов'язані з обслуговуванням транзитних вантажів, позивачем повністю оплачені, а сума включеного податку на додану вартість становить 75 182,53 грн.

Позивач вважає, що відповідачем безпідставно із сум попередньої оплати, що обліковуються на особовому рахунку позивача в ТехПД, стягнуто кошти в сумі 11 491,14 грн. за січень 2007 року та 9 463,51 грн. за лютий 2007 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 5.15 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість" операції з надання послуг по перевезенню пасажирів та вантажів транзитом через територію України звільняються від оподаткування та відзначивши, що матеріалами справи підтверджується пов'язаність наданих відповідачем згідно договору № 394 про подачу та забирання вагонів, договору на експлуатацію залізничної під’їзної колії від 25.12.2002 року та договору № 05/03 по наданню послуг по навантажувально-розвантажувальних роботах при перевезенні експортно-імпортних і транзитних вантажів по залізницях України та країн СНД від 12.03.2003 року - послуг з перевезення (переміщення) вантажів транзитом через територію України, а відповідно їх звільнення від оподаткування податком на додану вартість. З огляду на наведене та враховуючи ст. 1212 ЦК України, суд прийшов до висновку про правомірність позову щодо стягнення 75 182,53 грн., безпідставно стягнутих у квітні-червні 2007 року коштів за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення місцевого господарського суду та відмови в позові, оскільки та обставина, що відповідач розпорядився спірною сумою коштів, віднісши їх до складу ПДВ, не змінює характер правовідносин сторін і не припиняє їх, а відтак не є передбаченою наведеною нормою права підставою для повернення цих коштів за статтею 1212 ЦК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в позові, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок,іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана його повернути потерпілому.

Статтею 11128 ГПК України (1798-12) передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

В постанові Верховного Суду України від 13.12.2010 року по справі № 26/2 за позовом ВАТ "Закарпатінтерпорт" до Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" про стягнення 67 042, 40 грн., вказано, що предметом регулювання ст. 1212 ЦК України є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.

При цьому Верховний Суд України дійшов висновку, що спірна сума не може вважатися отриманою відповідачем без достатніх правових підстав та збереженою в себе за рахунок відповідача, оскільки така сума є сумою ПДВ, утриманою з позивача та перерахованою до Державного бюджету України.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в позові, суд апеляційної виходив з того, що спірна сума є ПДВ, яка утримана відповідачем та перерахована до Державного бюджету України, а отже не може вважатись отриманою відповідачем без достатньої правової підстави, яка не може бути повернена позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до п. 5 ст. 54 ГПК України в позовній заяві серед іншого повинні бути наведені посилання на норми матеріального права, на підставі яких подається позов.

Позивач підставою позовних вимог про стягнення коштів визначив саме ст. 1212 ЦК України.

З урахуванням позиції Верховного Суду України, викладеної в зазначеній постанові, колегія суддів вважає, що з підстав, визначених в позовній заяві, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову в позові.