5/5007/62/11 Про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння - 24.04.2012 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно ДСТУ 4525:2006.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 20 грудня 2011 року (суддя Ляхевич А.А.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 лютого 2012 року (судді: Саврій В.А., Бучинська Г.Б., Дужич С.П.) у справі №5/5007/62/11 відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству "Нібулон" у задоволенні позовних вимог повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просило рішення господарського суду Житомирської області від 20.12.2011р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.02.2012р. зі справи №5/5007/62/11 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

24 квітня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" подало уточнення до касаційної скарги в якому просить рішення господарського суду Житомирської області від 20.12.2011р. та постанову Рівненького апеляційного господарського суду від 29.02.2012р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.10.2009 р. товариством з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" та товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством "Нібулон" укладено договір зберігання зерна №15, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виступити вантажотримувачем, прийняти, сушити, зберігати і відвантажити на першу вимогу передане власником зерно (кукурудзу, в кількості - згідно складських документів), позивачу чи його довіреній особі, а власник зобов'язується оплатити надані послуги (п.1.1., п.1.2. договору).

Згідно пунктів 2.2.-2.3. договору (з урахуванням укладених додаткових угод) зерно передається на зберігання виконавцю на період з 15 жовтня 2009 року до 01 липня 2010 року. Власник має право в будь-який час вимагати повернення переданого на зберігання зерна. Така вимога оформляється в письмовому вигляді та підлягає виконанню в триденний строк з дня подання, якщо інший термін не зазначений у самій вимозі.

Відповідно до п.6.1. договору, приймання і відвантаження зерна по кількості здійснюється відповідно до діючої в Україні Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики від 13.10.2008р. №661 (z1111-08) та інших чинних нормативно-технічних документів.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями також визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Аналіз положень договору №15 від 14.10.2009р. свідчить про те, що за правовою природою це є договір складського зберігання зерна. Згідно ч.1 ст. 957 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Статтею 955 Цивільного кодексу України визначено, що положення параграфа 1 глави 66 Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" у період з 16.10.2009р. по 21.11.2009р. передало на зберігання відповідачу зерно кукурудзи власного виробництва з вологістю 25,9 % та вмістом смітної і зернової домішок 2,7 та 7,76 відсотків відповідно, загальною кількістю 8526,210 тонни.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди дійшли висновку, що позивачем не доведено наявності у нього права власності на зерно кукурудзи третього класу у кількості 251,656 тонн. Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

У період з 27.04.2010р. по 06.06.2010р. відповідач відвантажив позивачеві 5704,540 тонн зерна кукурудзи 3-го класу.

01.06.2010р. сторони у справі уклали договір поставки №1611/2009, згідно умов якого товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" продало, а товариство з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" придбало у власність кукурудзу в кількості 1517,88 тонн, з вологістю 13%.

Таким чином, цілком обґрунтованою є позиція заявника касаційної скарги стосовно того, що відповідач не в повній мірі повернув передане йому на зберігання зерно кукурудзи кількістю 8526,210 тонн.

Статтею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Виключно власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном і згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та ст. 953 Цивільного кодексу України зерновий склад зобов'язаний повернути власнику зерна або особі, зазначеній власником як одержувач, зерно в стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством України.

Відповідно до ст. 942 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", а також з п.6.1.8 Технічного регламенту зернового складу, затвердженого наказом Мінагрополітики України №228 від 15.06.2004р. (z0835-04) зерновий склад зобов'язаний вживати всіх заходів, установлених договором складського зберігання зерна, законом, іншими актами цивільного законодавства, Регламентом для забезпечення схоронності зерна, переданого складу на зберігання.

З урахуванням того, що чинним законодавством не передбачено виключного переліку заходів, які слід вживати зберігачеві для забезпечення схоронності переданого на зберігання зерна, вони повинні бути конкретизовані сторонами у договорі.

Пунктом 4.2. договору зберігання зерна №15 від 14.10.2009р. передбачено, що виконавець зобов'язаний виконувати сушку, очистку зерна у потоці. Відповідно до п.4.1. договору сторони погодили, що виконавець прийме зерно доставлене власником, тобто позивачем, визначить його якість та вагу на момент доставки та вирахує залікову вагу при врахуванні базисних показників якості на рівні вологість -14%, смітна домішка -2%.

Згідно п.4.1. Інструкції по зберіганню зерна, маслонасіння, борошна та круп №9-7-88, затвердженої наказом Міністерства хлібопродуктів СССР №185 від 24.06.1988р. передбачено, що зерно, яке надходить на підприємство, підлягає обробці (очистці, сушці, охолодженню, знезараженню та ін.) в строки, що забезпечують збереження його якості. Відповідно до п.4.2. Інструкції рівень вологості при зберіганні зерна до року не повинен перевищувати, зокрема, для зерна кукурудзи, проса, сорго та вівса -13,5%. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач був зобов'язаний досушити зерно кукурудзи не до 14% вологості як погоджено сторонами у договорів, а до 13,5%. Проте такий висновок є необґрунтованим та помилковим з огляду на наступне.

З розділу першого згаданої Інструкції вбачається, що згідно її положень врегульовано порядок прийому, розміщення, обробки та зберігання зерна з метою його якісного зберігання та раціонального використання. Проте, як визначено у п.1.1. Інструкції сфера її дії поширюється на підприємства Міністерства хлібопродуктів СССР, до яких ані товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон", ані товариство з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" не відноситься.

Посилання суддів попередньої інстанції на положення Національного стандарту України ДСТУ 4525:2006 "Кукурудза. Технічні умови" як на підставу правомірності дій відповідача з приведення зерна кукурудзи до кондиції з показником вологості на рівні 13,5% є також помилковим, оскільки положеннями стандарту лише визначено загальні технічні вимоги, встановлені до зерна кукурудзи, вологість якого за різними групами використання повинна становити не більше 15%.

Статтею 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України, яка містить аналогічні положення передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості і згідно ст. 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладене, обґрунтованим є твердження заявника касаційної скарги про те, що згідно умов договору зберігання зерна №15 відповідач взяв на себе зобов'язання довести зерно кукурудзи до погоджених сторонами показників, а саме: з вологістю - 14% та смітною домішкою - 2%.

Відповідно до п.1.16 розділу VIII Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємтсвах, затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008р. №661 (z1111-08) та п.6.14 Договору внаслідок зменшення вологості маса зерна виправдано повинна була зменшитись на 1180,027 тонн, а внаслідок збільшення вмісту сміттєвої домішки -збільшитись на 127,893 тонн. Таким чином, з урахуванням вищенаведеного обгрунтованою є позиція заявника касаційної скарги про те, що залишок зерна кукурудзи третього класу, переданого відповідачеві на зберігання позивачем, складає 251,656 тонну.

Натомість, суди попередніх інстанцій безпідставно дійшли висновку, що погашена відповідачем складська квитанція на зерно №62 від 01.12.2009р. є підтвердженням того, що останній у повній мірі повернув спірне зерно позивачеві. Оскільки пунктом 6.12.3 Технічного регламенту зернового складу передбачено, що у разі повернення зерна частинами зерновий склад зобов'язаний видати його власнику новий складський документ на зерно, що залишилося, в обмін на оригінал раніше виданого складського документа на зерно, перший та другий примірники якого повинні бути погашені в установленому порядку. Проте в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про виконання відповідачем зазначених вимог чинного в Україні законодавства, що як вірно зазначає позивач є свідченням того, що товариство з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" не визнає право власності позивача на спірне зерно.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання права та примусове виконання обов'язку в натурі є передбаченими законом способами захисту цивільних прав та інтересів.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, неправильно застосували норми матеріального права та, як результат, неправильно надали юридичну оцінку обставинам справи.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

В силу вищенаведених порушень судові рішення попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають. Згідно з ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, постанова Рівненького апеляційного господарського суду від 29 лютого 2012 року та рішення господарського суду Житомирської області від 26 липня 2011 року підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" задовольнити.

2. Постанову Рівненького апеляційного господарського суду від 29 лютого 2012 року та рішення господарського суду Житомирської області від 20 грудня 2011 року зі справи №5/5007/62/11 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" задовольнити у повному обсязі.

5. Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством "Нібулон" (Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1 код ЄДРПОУ 14291113) право власності на 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно ДСТУ 4525:2006, переданого на зберігання товариству з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія".

6. Витребувати у товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" (Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Ватутіна буд.10, код ЄДРПОУ 30741096) на користь товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" (Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1 код ЄДРПОУ 14291113) 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю ДСТУ 4525:2006.

7. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" (Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Ватутіна буд.10, код ЄДРПОУ 30741096) на користь товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1 код ЄДРПОУ 14291113) державне мито у розмірі 4026,50 гривень та 236,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.