Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі структурного підрозділу Кримської республіканської філії АКБ "Укрсоцбанк" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 6 травня 2010 року у справі № 2-11/994-2010 господарського суду Автономної Республіки Крим

до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі структурного підрозділу Кримської республіканської філії АКБ "Укрсоцбанк"

за участю у судовому засіданні представників

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 березня 2010 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 6 травня 2010 року, задоволено позов фізичної особи –підприємця ОСОБА_4, стягнуто з акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі структурного підрозділу Кримської республіканської філії АКБ "Укрсоцбанк" 16 579, 20 грн. заборгованості та судові витрати.

Не погоджуючись з наведеними висновками судів, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення попередніх інстанцій скасувати, та прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на помилковість висновків судів щодо погодження сторонами обов’язку відповідача по сплаті процентів за користування грошовими коштами позивача, відтак стверджує про безпідставне застосування судами положень ст. 1070 Цивільного кодексу України та Положення про порядок здійснення банками вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ № 516 від 3 грудня 2003 року за аналогією закону.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені постанову та рішення господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами, відповідачем на підставі укладеного з позивачем договору на розрахунково-касове обслуговування (в національній валюті) № 370 від 21 травня 2001 року було відкрито позивачу поточні рахунки: № 26004440027331 (в доларах США) та №26005440027330 (в українських гривнях).

Згідно п. 3.1.7 договору відповідач зобов’язаний проводити нарахування відсотків за залишками вільних коштів на рахунку клієнта та зараховувати їх на рахунок клієнта в останній робочий день місяця відповідно до тарифів банку. Пунктом 3.1.8 договору сторонами погоджено обов'язок банку проводити нарахування відсотків за незнижувальними залишками вільних коштів на рахунку клієнта і зараховувати їх на рахунок клієнта в останній робочий день місяця відповідно до тарифів банку.

Разом з цим, у додатку № 1 до договору у розділі 3 "Розрахункове обслуговування" п. 17 у переліку послуг по розрахунковому обслуговуванню зазначено: "відсотки на незнижувальні залишки на рахунках" та "відсотки на поточні залишки по рахунках", але будь-яких розмірів тарифів у вказаних графах не вказано.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами позивача у розмірі облікової ставки Національного Банку України за період з 31 січня 2007 року по 31 серпня 2009 року, судами зазначено про обов’язок відповідача сплачувати проценти у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, передбачений ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України.

Проте, встановивши, що відповідачем вклади на вимогу від юридичних або фізичних осіб не приймаються, відтак визначити розмір відсотків, які сплачуються за такими договорами, неможливо, суди обох інстанцій дійшли висновків про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 8 Цивільного кодексу України (аналогія закону), шляхом врахування вимог п. 3.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України № 516 від 3 грудня 2003 року (z1256-03) , згідно з яким банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу (депозиту) у розмірі, який встановлюється у договорі банківського вкладу (депозиту). Якщо договором не встановлений розмір процентів, то банк зобов'язаний виплатити їх в розмірі облікової ставки Національного банку України.

Проте, погодитися з такими висновками неможливо, оскільки суди дійшли до них внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Питання нарахування процентів за користування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, врегульовано ст. 1070 ЦК України, а тому підстави для застосування аналогії закону, зокрема, п. 3.4 Положення про порядок здійснення банками вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженими постановою правління НБУ № 516 від 3 грудня 2003 року (z1256-03) , відсутні.

Оскільки тарифи банку, на які є посилання в пунктах 3.1.7, 3.1.8 договору, не містять розміру відсотків за користування коштами позивача, а вклади на вимогу відповідачем не приймаються, то підстави для стягнення з відповідача відсотків за користування коштами на поточному рахунку позивача відсутні.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що постановлені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Оскільки господарськими судами встановлені обставини, що мають істотне значення для справи, суд касаційної інстанції вважає за можливе постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі структурного підрозділу Кримської республіканської філії АКБ "Укрсоцбанк" задовольнити.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 березня 2010 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 6 травня 2010 року скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позову відмовити повністю.