Вищий господарський суд України у складі колегії:

Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_5 (далі –ФОП ОСОБА_5.) звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_6 (далі –ФОП ОСОБА_6.) про стягнення 86 800, 00 грн. основного боргу, 45 656, 80 грн. збитків від інфляції та 7 812, 00 грн. 3% річних, а всього 140 268, 80 грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.02.2010 порушено провадження у справі № 36/34 за позовом ФОП ОСОБА_5 до ФОП ОСОБА_6 про стягнення 140 268, 80 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області (суддя Будко Н.В.) від 21.04.2010 відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту поставки відповідачу товару.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Величко Н.Л., судді Алєєва І.В., Москальова І.В.) від 14.06.2010 рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2010 залишено без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Донецької області від 21.04.2010 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2010, ФОП ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.09.2010 касаційну скаргу прийнято до розгляду та призначено на 23.09.2010.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи ФОП ОСОБА_5 звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до ФОП ОСОБА_6 про стягнення суми боргу, інфляційних витрат та 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно розписки ОСОБА_6, підписаної 24.02.2007, він отримав від ОСОБА_5 цукор в обсязі 35 000 кг на загальну суму 86 800, 00 грн. за ціною 2, 48 грн. за один кілограм. Суму 86 800, 00 грн. зобов'язався повернути 28.02.2007.

Передачу товару позивач підтверджує також накладною б/н від 24.02.2007, відповідно до якої передача цукру у кількості 35 тн. на суму 86 800, 00 грн. відповідачу відбулась через його представника ОСОБА_7

Окрім того, в матеріалах справи містяться претензії позивача направлені на адресу відповідача про оплату боргу від 12.03.2010 та 22.03.2010.

Господарські суди, відмовляючи у позові дійшли висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт поставки відповідачу цукру в обсязі 35 000 кг на загальну суму 86 800, 00 грн. за ціною 2, 48 грн. за один кілограм.

При цьому, суди вказали на те, що позивач повинен довести належними та допустимими доказами, а саме первинними документами, якими відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.

До первинних документів відносяться, зокрема, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі тощо.

Розписка відповідача від 24.02.2007 не є первинним документом, і не фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин.

Також суди попередніх інстанцій вказали, що накладна б/н від 24.02.2007, згідно з якою цукор у кількості 35 тн. на суму 86 800, 00 грн. прийнято відповідачем через його представника ОСОБА_7, є неналежним доказом поставки товару відповідачеві, оскільки у графі "Прийняв" міститься підпис невідомої особи, а підпис ФОП ОСОБА_6 та його печатка у накладній відсутні, довіреність на отримання товару ОСОБА_7 в матеріалах справи відсутня.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом ( ч.1 ст. 43 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ч.2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, доказами виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами та їх виконання можуть бути не лише первинні документи, які відповідають вимогам ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтеський облік та фінансову звітність в Україні".

Первинні документи, в тому числі накладні, лише засвідчують факт здійснення господарської операції, а тому їх відсутність чи недоліки у їхній формі, за наявності інших доказів, не можуть бути підставою для висновку про те, що така операція не відбулась.

У ч. 1 ст. 27 ГПК України зазначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 1 ГПК та частиною першою статті 21 ГПК сторонами в судовому процесі –позивачами і відповідачами –можуть бути лише юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Це правило встановлено лише для сторін спору в судовому процесі і не стосується третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Отже, такими особами можуть бути і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Залучення до участі у справі такої третьої особи не впливає на підвідомчість спору господарському суду (п.9 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" (v2351600-06) ).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами необґрунтовано не було вирішено питання про залучення ОСОБА_7 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, та не витребувано від нього пояснень по суті спору.

У зв'язку з цим суди також передчасно дійшли висновку про те, що накладна б/н від 24.02.2007 немає юридичної сили та доказовості.

Окрім того, господарськими судами не дано належної правової оцінки тій обставині, що як у розписці, так і у накладній містяться однакові відомості щодо дати поставки, кількості та вартості товару.

Наведене у даній постанові свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а отже, і порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні судом встановлено неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, перевірити доводи позивача та відповідача, дати їм належну юридичну оцінку і в залежності від встановлених обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_5 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2010 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2010 у справі № 36/34 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.