Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія ТРІМ" (далі – позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" (далі –відповідач) про визнання частково недійсними договорів фінансового лізингу № 01-200/07-авт. від 06.12.2007, № 01-181/07-авт. від 14.11.2007, № 01-255/08-обл. від 12.08.2008, № 01-12/08-обл. від 08.02.2008, № 01-152/08-обл. від 23.06.2008.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.12.2009 у справі № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618 (суддя Грєхова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2010 (колегія суддів у складі: Дикунська С.Я. –головуючий суддя, судді Алданова С.О., Рєпіна Л.О.) визнано недійсними п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу договорів фінансового лізингу № 01-181/07-авт. від 14.11.2007, № 01-200/07-авт. від 06.12.2007, № 01-255/08-обл. від 12.08.2008, № 01-12/08-обл. від 08.02.2008, № 01-152/08-обл. від 23.06.2008.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2010 у справі № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618 з підстав порушення та неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних у справі судових рішень.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України). Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам Цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ТРІМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" були укладені договори фінансового лізингу № 01-200/07-авт. від 06.12.2007, № 01-181/07-авт. від 14.11.2007, № 01-255/08-обл. від 12.08.2008, № 01-12/08-обл. від 08.02.2008, № 01-152/08-обл. від 23.06.2008.

Відповідно до пунктів 3.1. договорів позивач зобов’язався виплачувати відповідачеві лізингові платежі відповідно до Графіку та вимог ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу (додатків № 1 до договорів). Лізингові платежі складаються з авансового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає:

- суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу;

- винагороду (комісію) відповідачеві за отриманий у лізинг предмет лізингу.

Графіками сплати лізингових платежів (додатки № 1 до договорів) сторонами визначено конкретні розміри відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу та винагороди (комісії) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу, при цьому розміри лізингових платежів визначені виключно в гривнях.

Пунктами 3.6. Загальних умов фінансового лізингу передбачено порядок визначення розміру винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно, виходячи із вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акту до дати сплати чергового лізингового платежу та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період.

Крім того, пунктами 3.9. Загальних умов фінансового лізингу встановлена формула визначення додаткової винагороди відповідача, на суму якої коригується черговий лізинговий платіж: "сума чергового лізингового платежу * на коефіцієнт - сума чергового лізингового платежу". Коефіцієнт визначається, як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу та збільшеного на 0,59 %, до курсу гривні до долару США, за яким АКБ "УкрСиббанк" по дорученню відповідача фактично здійснив продаж коштів у іноземній валюті, отриманих відповідачем для придбання предмету лізингу.

Тобто, пунктами 3.6 та 3.9 Загальних умов фінансового лізингу встановлені два різні види платежів як винагороду відповідача за отримані у лізинг предмети лізингу.

Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій встановили, що виходячи з умов договорів фінансового лізингу, у пунктах 3.6 Загальних умов фінансового лізингу та в четвертій графі Графіку сплати лізингових платежів (додатки № 1 до договорів) сторонами визначено конкретний розмір платежу як винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно, в той час як пунктами 3.9 Загальних умов фінансового лізингу визначено платіж, як винагорода, яка підлягає сплаті відповідачу виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, однак такий платіж не передбачений частиною 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Разом з тим, судами правомірно відхилені доводи відповідача про те, що п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу передбачена компенсація відсотків за кредитом або витрат відповідача, які безпосередньо пов'язані з виконанням договорів лізингу, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не одержував кредит з метою придбання предмету лізингу, під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій в порушення приписів ст. 33 ГПК України відповідачем не доведено понесення ним інших витрат безпосередньо пов'язаних з виконанням договорів фінансового лізингу.

За статтею 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права ; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Доводи ж відповідача зводяться до намагань надати перевагу одних доказів над іншими та здійснити переоцінку доказів, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України.

Таким чином, з огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого та апеляційного господарських судів стосовно того, що позивачем доведено підстави для визнання в судовому порядку недійсними п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу до договорів фінансового лізингу № 01-181/07-авт. від 14.11.2007, № 01-200/07-авт. від 06.12.2007, № 01-255/08-обл. від 12.08.2008, № 01-12/08-обл. від 08.02.2008, № 01-152/08-обл. від 23.06.2008, на підставі ст. 203 ЦК України, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2010 у справі № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618 залишити без змін.