Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін: не з'явились;

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 16.02.2010 (суддя Чевгуз О.В.) за заявою Управління Пенсійного фонду України в Монастирищенському районі Черкаської області порушено провадження у справі про банкрутство Багатопрофільного приватного малого підприємства "VIKTOR" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", призначено справу до розгляду, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, накладено арешт на все майно боржника.

Постановою господарського суду Черкаської області від 16.03.2010 Багатопрофільне приватне мале підприємство "VIKTOR" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Вінника С.В., скасовано арешт, накладений на все майно.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.06.2010 (колегія суддів у складі: Шкурдова Л.М. –головуючий, Шевченко В.Ю., Яковлєв М.Л.) постанову господарського суду Черкаської області від 16.03.2010 скасовано, провадження у справі припинено.

постанова мотивована тим, що ініціюючим кредитором на момент звернення до суду не надано належних доказів безспірності грошових вимог, відсутності боржника за його місцезнаходженням, а також неподання до органів податкової служби звітності.

В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Монастирищенському районі Черкаської області просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 17.06.2010, залишити в силі постанову господарського суду першої інстанції від 16.03.2010. В обґрунтування посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення, неправильне застосування ст.ст. 6, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Переглянувши в касаційному порядку прийняту у справі постанову суду апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Київський міжобласний апеляційний господарський суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції, правомірно вказав на обставини неправильності порушення провадження у справі про банкрутство Багатопрофільного приватного малого підприємства "VIKTOR" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон).

Так, ст. 52 Закону передбачено, що у разі, якщо громадянин-підприємець –боржник або керівні органи боржника –юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також, за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Наведена норма передбачає, що заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника є підставою для порушення провадження у справі у випадку наявності будь-якої з підстав, передбачених статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 6 Закону, яка регулює загальні, основні підстави для порушення справи про банкрутство, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом (2343-12) .

Ст. 1 Закону передбачено, що вимоги кредиторів набувають характеру безспірних якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими.

Ста. 52 Закону, яка має назву "Особливості банкрутства відсутнього боржника", передбачає ці самі "інші випадки" та особливості порушення справи про банкрутство, про які ідеться в ч. 3 ст. 6 Закону, зокрема, у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також, за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Виходячи з викладеного, ч. 3 ст. 6 Закону містить загальні норми, а ст. 52 Закону передбачає спеціальні норми, які регулюють банкрутство за спрощеною процедурою. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) не передбачає можливості порушення справи про банкрутство, як за загальною, так і за спрощеною процедурою у відсутності безспірних вимог ініціюючого кредитора.

При розгляді питання щодо безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора у справі про банкрутство за спрощеною процедурою, існують дві особливості, які притаманні процедурі, яка регулюється ст. 52 Закону, в площині безспірності грошових вимог, а саме –справа про банкрутство відсутнього боржника може бути порушена незалежно від розміру грошових вимог кредитора, які повинні мати безспірний характер, а також незалежно від спливу трьохмісячного строку, передбаченого ч. 3 ст. 6 Закону, встановленого для їх погашення, всі інші підстави для порушення провадження у справі про банкрутство, у тому числі і вимоги щодо складу грошового зобов'язання, передбаченого ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", регулюються загальними нормами Закону (2343-12) .

Як вірно вказав апеляційний суд, у наданому ініціюючим кредитором витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.03.2010 зазначена адреса боржника: Черкаська обл., Монастирищенський район, м. Монастирище, вул. Щорса, буд. 52. Відомостей про відсутність боржника за вказаним місцезнаходженням наданий витяг не містить.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Відповідно до вимог статті 34 ГПК України, лише факт внесення відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника.

Наявна в матеріалах справи довідка ДПІ у Монастирищенському районі Черкаському районі від 10.02.2010 № 469/15-001 (а.с. 5) обґрунтовано не прийнята судом апеляційної інстанції як належний доказ неподання звітності протягом року, оскільки в ній чітко вказано, "податкову звітність, в строки, визначені Законодавством України, не подає", що не є тотожним.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що судом першої інстанції не було перевірено надання ініціюючим кредитором належних доказів на підтвердження своїх безспірних вимог, відсутності боржника за його місцезнаходженням, ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, які повинні бути надані заявником господарському суду на момент порушення справи про банкрутство, за спрощеною процедурою, яка передбачена ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Твердження касаційної скарги про помилковість висновків суду, порушення норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у касаційному провадженні.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.06.2010 винесена з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 85, 1117, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Монастирищенському районі Черкаської області залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.06.2010 у справі № 01/200 залишити без змін.