Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Грека Б.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Іноземного підприємства "Еолія" на рішення господарського суду Харківської області від 06.04.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2010р.

у справі №64/14-10 господарського суду Харківської області

за позовом суб’єкта підприємницької діяльності

ОСОБА_3

до відповідача Іноземного підприємства "Еолія"

про стягнення 4 028,18грн.

за участю представників:

СПД ОСОБА_3 - не з’явилися;

ІП "Еолія" - не з’явилися

суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом та просив суд стягнути з відповідача –Іноземного підприємства "Еолія" 4028,18грн. основної заборгованості за товар, поставлений у червні –листопаді 2008р.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав зобов’язання з оплати товару, поставленого згідно договору №168/04/08 від 29.04.2008р., у семиденний строк з дня направлення вимоги про оплату (т.1 а.с.3-6).

Відповідач у справі – ІП "Еолія" відзиву на позов суду першої інстанції до прийняття рішення у даній справі не надало.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.04.2010р. (суддя Добреля Н.С.) позов задоволено. Відповідно до рішення суду першої інстанції з ІП "Еолія" на користь СПД ОСОБА_3 стягнуто 4 028,18грн. (а.с.112-115).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов’язань, здійснивши оплату поставленого йому товару не у повному обсязі і допустивши заборгованість у розмірі 4028,18грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2010р. (судді Могилєвкін Ю.О Пушай В.І., Плужник О.В) рішення господарського суду Харківської області від 06.04.2010р. залишено без змін (т.1 а.с.137-140).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ІП "Еолія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального права (т.2 а.с.29-33).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.

29.04.2008р. між сторонами у справі –СПД ОСОБА_3 та ІП "Еолія" укладено договір №186/04/08 поставки, за умовами якого позивач взяв на себе зобов’язання передати у власність відповідача товар у кількості та асортименті, який зазначається у накладній на підставі замовлення відповідача, та за узгодженою ціною, а відповідач –прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором.

Укладений сторонами договір, з урахуванням відповідних видаткових накладних, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.

Так, ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судами встановлено, що позивач на виконання умов договору передав відповідачу товар відповідно до видаткових накладних на загальну суму 55 520,37грн. При цьому, частина вказаного товару оплачена відповідачем, частина повернута; неоплаченим залишився товар на загальну суму 4 028,19грн.

Посилання скаржника на необхідність дослідження судами замовлень не заслуговує на увагу, враховуючи, що товар прийнято ним без зауважень на підставі накладних, у який визначено кількість, асортимент та ціну такого товару, тому дослідження замовлень відповідача не має значення для розгляду спору по суті. Крім того, відповідні замовлення не надані відповідачем в якості доказів суду першої та апеляційної інстанцій.

Також, не можуть бути взяті до уваги доводи скаржника про те, що позивачем не надано документів на підтвердження якості товару, враховуючи, що відповідні документи мають передаватись разом з товаром. Між тим, доказів того, що відповідач відмовився від прийняття товару з підстав не надання позивачем документів щодо його якості, відповідачем не надано. Однак, в силу с.43 ГПК України (1798-12) , сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Предметом спору у даній справі є обов’язок відповідача оплатити поставлений йому товар на загальну суму 4 028,19грн.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до п.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.5.3 договору, оплата товару здійснюється один раз у 14 днів за фактично проданий товар третім особам.

Отже, строк оплати товару договором не визначено, а п.5.3 договору лише визначено періодичність здійснення розрахунків.

При цьому, договором визначено, що сторони щомісячно проводять звірку розрахунків, для чого відповідач готує проект акта, який направляє позивачу в строк не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем за яким здійснюється звірка (п.5.5 договору).

Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, відповідачем не надано доказів на спростування тверджень позивача про не виконання відповідачем зобов’язань, визначених п.5.5 договору. Крім того, відповідачем, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не надано доказів у спростування тверджень позивача щодо не виконання ним вимог позивача про оплату у семиденний строк з дня направлення вимоги.

Враховуючи, що відповідач не виконав у строк, встановлений чинним законодавством, зобов’язання з оплати товару на загальну суму 4028,18грн., суд першої інстанції, що мотивовано підтримано апеляційною інстанцією, дійшов висновку про обгрунтованість заявлених вимог.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2010р. у справі №64/14-10 господарського суду Харківської області залишити без змін, а касаційну скаргу Іноземного підприємства "Еолія" - без задоволення.