12/82б Про визнання додаткових грошових вимог кредиторів - 14.09.2010 Прийняття

Ухвалою господарського суду Луганської області від 17.09.2009 за заявою Приватного підприємства "Епос-Транзит" порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Будкомплект", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 28.09.2009 визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора ТОВ "Епос-Транзит" до боржника в сумі 472 862,87 грн.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 15.03.2010 (суддя Палей О.С.) визнано додаткові грошові вимоги Приватного підприємства "Епос-Транзит" в сумі 56 560050,31 грн.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 08.06.2010 (колегія суддів у складі: Лазненко Л.Л. –головуючий, Бородіна Л.І., Іноземцева Л.В.) ухвалу від 15.03.2010 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що кредитором ПП "Епос-Транзит" у встановлений ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" заявлено додаткові вимоги до боржника, наявні в матеріалах справи докази є достатніми для встановлення обґрунтованості цих вимог, а заперечення банку, який стверджує про їх виникнення на підставі фіктивного договору, ґрунтуються на припущеннях та непідтверджених висновках.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство (ПАТ) "Ерсте Банк" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції в частині визнання додаткових грошових вимог ПП "Епос-Транзит" в розмірі 50000015,17 грн. за договором купівлі-продажу № 01/07-09 від 10.07.2009 та направити в означеній частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вказує, що недоведеність обставин та неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що мають значення для справи, привело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі Закон), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Згідно з п. 8 ст. 11 Закону кредитор, за заявою якого порушено провадження у справі про банкрутство, має право заявити додаткові майнові вимоги до боржника у межах строку, встановленого у статті 14 цього Закону.

Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Як вбачається з матеріалів справи, оголошення про порушення справи про банкрутство ТОВ "Будкомплект" було опубліковане в газеті "Голос України" від 15.10.2009 № 194 (4694).

Впродовж встановленого ст. 14 Закону строку ініціюючим кредитором ПП "Епос-Транзит" заявлено додаткові грошові вимоги до боржника на суму 56536050,31 грн., з яких вимоги на суму 50000015,17 грн. ґрунтуються на договорі купівлі-продажу № 01/07-04 від 10.07.2009, 6536035,14 грн. –заборгованість як векселедержателя 13-ти простих векселів.

Виходячи зі змісту ст. 14 кредитор, подаючи до господарського суду відповідну заяву самостійно визначає розмір таких вимог, підтверджує їх відповідними документами. До обов’язків суду при розгляді відповідних заяв входить саме перевірка їх обґрунтованості та наявності документів, що підтверджують відповідні вимоги.

В процедурі банкрутства при розгляді заяви за грошовими вимогами до боржника, господарський суд не вирішує спір по суті, а лише перевіряє обґрунтованість грошових вимог кредиторів.

Тому при розгляді кредиторських вимог суд може в залежності від наявності чи відсутності доказів, що підтверджують заборгованість божника, визнати або відхилити грошові вимоги.

Місцевий господарський суд, визнаючи вимоги кредитора ПП "Епос-Транзт" виходив з того, що вимоги в розмірі 5000015,17 грн. за договором купівлі-продажу № 01/07-09 від 10.07.2009 підтверджені первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, визнані підприємством боржника та розпорядником майна включені до реєстру вимог кредиторів.

Договір купівлі-продажу № 01/07-09 від 10.07.2009 укладений сторонами у письмовій формі, в ньому узгоджені всі істотні умови, підписаний та скріплений печатками двох підприємств без заперечень. На його виконання оскаржуваного для отримання товару була видана довіреність НБЛ № 902097 від 10.07.2009 директором Бервіно Г.В. при отриманні товару покупцеві було видано накладну № 222 від 10.07.2009 та податкову накладну. Доставка металоконструкцій підтверджена товаротранспортними накладними, договором перевезення. Придбаний товар взято на баланс ТОВ "Будкомплект", відображено у рядку 100 "Виробничі запаси" Балансу ТОВ. В Балансі станом на 31.12.2009 рядок 100 відображено виробничих запасів на суму 42 693 тис. грн. Станом на 01.03.2010 згідно Відомості залишків матеріалів ТОВ "Будкомплект" на складі будівельних матеріалів є високопрочні конструкції на суму 41666679,31 грн.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що кредиторські вимоги ПП "Епос-Транзит" в частині додаткових вимог за договором № 01/07-04 від 10.07.2009 є неправомірними, оскільки даний договір є фіктивним, укладений без намірів створити цивільна права та обов'язки, а тому є недійсним і нікчемним, до уваги не приймаються як такі, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. При цьому, згідно зі ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається, договір купівлі-продажу № 01/07-04 від 10.07.2009, на якому ґрунтуються додаткові кредиторські вимоги, був предметом розгляду господарського суду у справі № 14/78пд за позовом ПАТ "Ерсте Банк" до ТОВ "Будкомплект" та ПП "Епос-Транзит". Рішенням господарського суду Луганської області від 25.03.2010, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 07.06.2010 ПАТ "Ерсте Банк" відмовлено у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу № 01/07-04 від 10.07.2009 недійсним.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2010 постанову Луганського апеляційного господарського суду від 07.06.2010 у справі № 14/78пд залишено без змін.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких бере участь ті самі сторони.

У зв’язку з тим, що господарський суд розглядає справу про банкрутство, а не вирішує спір по суті, в справі про банкрутство суд позбавлений права встановлювати недійсність правочину.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для обґрунтованості заявлених ініціюючим кредитором додаткових грошових вимог, а заперечення банку проти визнання додаткових грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені належними доказами, а тому не можуть підставою для їх відхилення.

Твердження касаційної скарги про помилковість висновків суду апеляційної інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у касаційному провадженні.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції немає.