5/210-НМ Про витребування нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння - 14.09.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Одяг" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" і просило суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.153-154 т.1), витребувати у відповідача нежитлове приміщення, яке знаходиться по вул.Київській, 116 в місті Житомирі.

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях п.3 ч.1 ст. 338 ЦК України та фактично обґрунтовані тим, що спірне приміщення вибуло з володіння позивача поза його волею, що встановлено рішенням господарського суду Житомирської області від 25.04.2007р. в іншій справі №1/102"д", а тому договори купівлі-продажу, за якими у подальшому неодноразово відчужувалося приміщення, є нікчемними.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.06.2010р. (суддя Брагіна Я.В.) у задоволенні позову відмовлено з мотивів його безпідставності.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2002р. між ТОВ фірма "Одяг" (продавець) та ПП "Оазис" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого і рухомого майна, у тому числі приміщення магазину, площею 409,2 к.м. по вул.Київській, 116 у м.Житомирі (а.с.56 т.4).

У подальшому, ПП "Оазис" (продавець) відчужило вказане приміщення магазину ПП "Сіті" (покупець) згідно договору купівлі-продажу від 10.09.2003р., а останнє відчужило його ТОВ "Житомирська інвестиційно-будівельна корпорація" за договором купівлі-продажу від 08.10.2004р. (а.с.57-58 т.4).

22.06.2006р. між ТОВ "Житомирська інвестиційно-будівельна корпорація" (продавець) та ВАТ "Кредобанк" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, площею 409,2 кв.м. (а.с.59-60).

На підставі вказаного договору за ВАТ "Кредобанк" (відповідач) було зареєстровано право власності на придбане майно, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно станом на 12.07.2006р. (а.с.61 т.4).

Названі вище договори купівлі-продажу від 10.09.2003р., 08.10.2004р., 22.06.2006р., у судовому порядку не визнавалися недійсними.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 25.04.2007р. в іншій справі №1/102"д", яке набрало законної сили 13.11.2007, за позовом ТОВ фірми "Одяг" до ПП "Оазис", договір купівлі-продажу від 18.12.2002р., на виконання якого позивачем було передано спірне майно, визнано недійсним з тих підстав, що він укладений з дефектом суб'єктного складу та з порушенням ч.1 ст. 29 ЦК УРСР, оскільки договір з боку ТОВ фірми "Одяг" підписано особою, яка не мала повноважень директора підприємства (а.с.24-32 т.1).

Посилаючись на вказане судове рішення, позивач стверджує, що укладені у подальшому договори купівлі-продажу від 10.09.2003р., 08.10.2004р., 22.06.2006р., за якими відчужувалося спірне приміщення, є нікчемними, позаяк укладалися особами, які не були власниками цього майна.

Таким чином, вважаючи себе власником спірного майна, яке вибуло з володіння не з його волі, позивач звернувся до суду з даним позовом про витребування майна від останнього набувача (добросовісного).

Так, судовий захист права власності та майнових інтересів власників –осіб, названих у ст. 1 ГПК України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про витребування майна.

В силу ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього ЦК України (435-15) майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому, вибуття майна із володіння власника не з його волі може мати місце, коли майно було загублено власником або викрадено у нього, а також коли вчиняється правочин. До вибуття майна із володіння власника належить передання його на виконання правочинів, що здійснюються фізичними особами за межами їх дієздатності; вчинених без дозволу органу опіки та піклування; вчинених під впливом помилки, обману, насильства, а також в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Стосовно ж інших правочинів, а саме: коли зміст правочину суперечить ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин вчинено з порушенням його форми, хоч би це тягло за собою недійсність правочину; вчинення правочину батьками, усиновлювачами всупереч інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; вчинення правочину, який порушує публічний порядок, то у цих випадках відсутня ознака вибуття майна із володіння власника. У цих випадках власник, що заявив вимогу про витребування майна, має доводити, що набувач майна не є добросовісним, оскільки він міг знати про те, що особа, яка укладає договір про відчуження майна, не вправі його відчужувати.

Між тим, як доводять матеріали справи, відповідач, укладаючи договір купівлі-продажу від 22.06.2006р ., не знав і не міг знати про те, що ПП "Оазис", ПП "Сіті", ТОВ "Житомирська інвестиційно-будівельна корпорація", які відчужували спірне майно шляхом укладання договорів купівлі-продажу, не вправі були його відчужувати.

Із рішення господарського суду Житомирської області від 25.04.2007р. у справі №1/102"д" не вбачається, що майно власника –ТОВ фірми "Одяг" вибуло із його володіння, поза його волею.

У випадку, коли майном власника розпорядилася особа, яка не мала такого права, власник має можливість захистити свої майнові права шляхом безпосереднього звернення з позовом до такої особи про відшкодування збитків, завданих неправомірним відчуженням майна третім особам.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що спірне майно не може бути витребувано позивачем від відповідача, який є добросовісним набувачем за оплатним договором.

Поряд з наведеними обставинами, які свідчать про безпідставність вимог позивача, існують ще й інші обставини, на які правомірно звернуто увагу суду.

Так, до предмету доказування за даним позовом входить встановлення факту перебування спірного майна в натурі у відповідача.

Предметом позовних вимог є приміщення площею 409,2 кв.м., розташоване у м.Житомирі, по вул. Київській, 116.

Проте, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, за вказаною адресою знаходиться будівля банку, загальною площею 347,6 кв.м., право власності на яке відповідач набув у порядку набуття права власності на новостворене майно, яке виникло в результаті здійснення останнім реконструкції спірного майна (ст. 331 ЦК України).

Так, за змістом ст. 331 ЦК України право власності на нову річ виникає в той момент, коли в результаті виготовлення чи створення з'являється об'єкт, який може кваліфікуватися як нова річ.

Відповідно до частини другої названої статті, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як доводять матеріали справи, відповідач отримав дозвіл №91 від 24.04.2007р. на реконструкцію будівлі власного магазину по вул.Київській, 116 під філію банку (а.с.16 т.2), закінчив реконструкцію цієї будівлі із загальною площею 374,60 кв.м., яка актом державної приймальної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 20.06.2007р. прийнята до експлуатації (а.с.15 т.2).

При цьому, на час отримання відповідачем дозволу на реконструкцію приміщення, останній був повноваженим його власником, який вправі володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном на власний розсуд. Тому колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність у відповідача правових підстав здійснювати реконструкцію приміщення без згоди позивача, як його власника.

Акт комісії від 20.06.2007р. затверджено рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №474 від 03.07.2007р., на підставі якого відповідачу видано свідоцтво про право власності на будівлю банку від 31.07.2007р. (а.с.165, 162 т.1).

Реконструйоване відповідачем майно зареєстровано в бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.163, т.1).

Отже, на час звернення позивача до суду з даним позовом, відповідач набув право власності на приміщення банку, загальною площею 347,6 кв.м., розташованого у м.Житомир по вул.Київській, 116, на підставі акта комісії, затвердженого рішенням виконкому Житомирської ради.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач просить витребувати від відповідача нежитлове приміщення, яке у нього не перебуває в натурі внаслідок здійснення у приміщенні магазину комплексу будівельних робіт (перебудови), пов'язаних з використанням об'єкту за новим призначенням у межах існуючих габаритів, тобто створення нового об'єкту нерухомості.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни або скасування немає.

Керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Одяг" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 08.06.2010р. у справі №5/210-НМ –без змін.