ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2010 р.
№ 4/258-09 (16/246-09)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Грека Б.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційне подання заступника прокурора Сумської області
на рішення господарського суду Сумської області від 07.10.2009р. та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2010р.
у справі №4/258-09
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СКД"
до Управління освіти і науки Сумської міської ради
про зобов'язання вчинити дії,
за участю представників:
від позивача: Цимбал Б.П. –за довіреністю,
від відповідача: Гудков Д.В. –за довіреністю,
від Генеральної прокуратури України: Савицька О.В. –прокурор відділу,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "СКД" звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до Управління освіти і науки Сумської міської ради і просило суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, зобов'язати відповідача виконувати умови договорів, укладених між сторонами 25.02.2009р. №№154, 155, 156, №157, 160, 162, 169, шляхом оплати продуктів харчування на підставі цін, визначених у додатках до цих договорів, починаючи з 27.07.2009р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі акцепту тендерної пропозиції від 17.02.2009р. між сторонами 25.02.2009р. укладені договори №№154, 155, 156, №157, 160, 162, 169. Одночасно з підписанням вищезазначених договорів, сторонами були підписані додаткові угоди до них, якими змінено закупівельні ціни продуктів харчування. Однак, додаткові угоди підписані позивачем з протоколом розбіжностей, відповідно до пункту 1 яких, позивач має право збільшити ціну до ціни вказаної в специфікації до основного договору.
Позивач, враховуючи умови договору у редакції протоколу розбіжностей, звернувся до відповідача з письмовим повідомленням про підвищення з 27.07.2009р. цін на продукти харчування до ціни визначеної у специфікації до основного договору. Проте відповідач у своїй відповіді зазначив, що оплату за продукти харчування буде здійснювати лише за цінами визначеними в додатках до додаткових угод. Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Рішенням господарського суду Сумської області від 07.10.2009р. (суддя Моїсеєнко В.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2009р. (головуючий, суддя Істоміна О.А., судді Такмаков Ю.В., Пушай В.І.), позов задоволено: зобов'язано відповідача виконувати умови договорів №№154, 155, 156, №157, 160, 162, 169 від 25.02.2009р., укладених між сторонами, шляхом оплати продуктів харчування на підставах, визначених в додатках до цих договорів, починаючи з 27.07.2009р.
Вказані рішення та постанова мотивовані правомірністю позовних вимог.
Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими актами, заступник прокурора Сумської області вніс до Вищого господарського суду України касаційне подання, в якому просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідач надіслав заперечення на касаційне подання, в якому просить суд оскаржувані рішення та постанову залишити в силі, а подання без задоволення з мотивів, викладених у запереченнях.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційного подання, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційне подання таким, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як встановлено судами, на підставі акцепту тендерної пропозиції від 12.02.2009р. між сторонами 25.02.2009р. були укладені договори №№154, 155, 156, №157, 160, 162, 169 про закупівлю продуктів харчування, відповідно до умов яких позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити вартість продуктів харчування, згідно зі специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору (додатки до договорів).
Одночасно з підписанням зазначених договорів, 25.02.2009р. сторонами були підписані додаткові угоди до них, якими змінено закупівельні ціни продуктів харчування. Додаткові угоди були підписані позивачем з протоколом розбіжностей, які в силу вимог ст. 181 ГК України є прийнятими відповідачем, оскільки останній після отримання цих протоколів не передав розбіжності до суду.
Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між сторонами договори та додаткові угоди до них, є обов'язковими для виконання сторонами, і зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору (ст.ст. 629, 526 ЦК України).
Оскільки позивач має право збільшити ціну до ціни, вказаної у специфікації до основного договору, то відповідач зобов'язаний оплачувати продукти харчування за збільшеною ціною. Проте, на час розгляду справи відповідач не подав доказів належного виконання умов договорів, тобто оплати продуктів харчування за збільшеною позивачем 27.07.2009р. ціною.
Між тим, розглядаючи даний спір по суті заявленої вимоги, суди двох інстанцій не звернули уваги на таке.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Предмет і підстава позову сприяють з’ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов’язку.
В силу ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог, тобто з зазначенням способу судового захисту правової вимоги і правовідносин.
В силу ч.1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є вимога позивача щодо спонукання відповідача виконувати умови договорів щодо оплати продуктів харчування за цінами, визначеними у додатках до договорів, а підставою позову –невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань щодо оплати продуктів харчування за визначеними у додатках до договору цінами. Позивач просить суд ухвалити судове рішення щодо цієї вимоги, але не зазначає, в якій спосіб має бути захищено судом його право.
Задовольняючи позов про зобов'язання відповідача виконувати умови договорів, суд першої інстанції не врахував, що заявлена вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача, оскільки ухвалене за цією вимогою рішення не змінює існуючі господарські правовідносини сторін.
Рішенням суду має вирішуватись питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права. Рішенням визначається мета і суть виконавчих дій, спрямованих на реалізацію захисту права.
Окрім того, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України). Тому право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо буде воно порушено чи ні.
Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов та наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу. Відсутність факту порушення чи оспорення тягне за собою відмову у задоволенні заявлених вимог як і відсутність відповідного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу.
Отже, наявність факту порушення або оспорення права чи інтересу є однією із необхідних умов здійснення судового захисту. Разом з тим, зобов’язуючи відповідача виконувати умови договорів, суд першої інстанції фактично прийняв рішення на майбутнє, без встановлення факту порушення відповідного права, оскільки невідомо чи буде відповідач ухилятися від виконання зобов’язань за відповідними договорами і чи буде у відповідний період така поведінка відповідача неправомірною. При чому зобов'язавши відповідача виконувати умови договорів, починаючи з 27.07.2009р., суд не врахував, що таке судове рішення фактично не може бути виконане як у добровільному, так і у примусовому порядку, оскільки воно передбачає вчинення дій у минулому часі.
Враховуючи зазначене, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9 – 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційне подання заступника прокурора Сумської області задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Сумської області від 07.10.2009р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2009р. у справі №4/258-09 скасувати.
3. Справу направити до господарського суду Сумської області на новий розгляд.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко Суддя Б.М.Грек Суддя В.М.Палій