Вищий господарський суд України в складі колегії

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.12.2009 (суддя: Т.Трофименко) в позові про визнання недійсними та скасування розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 572-Р від 13.04.1998 та № 1171-Р від 29.06.1998 відмовлено.

Суд дійшов висновку, що надання земельної ділянки відбулося в порядку, передбаченому чинним законодавством, міська державна адміністрація діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому оскаржувані розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 572-Р від 13.04.1998 "Про погодження місця розташування і дозвіл на складення проекту відводу земельної ділянки, запитуваної СТ "Планер" для ведення садівництва" та розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1171-Р від 29.06.1998 "Про надання садівничому товариству "Планер" в постійне користування земельної ділянки площею 2,7137га для ведення садівництва" прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому позов задоволенню не підлягає.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2010 (судді: Л.Рєпіна, С.Дикунська, Є.Євграфова) рішення господарського суду м. Києва від 16.12.2009 скасовано. Провадження у справі припинено.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів.

Доводи апеляційної інстанції ґрунтуються на висновках Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2010 від 01.04.2010 (v010p710-10) у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України в касаційному поданні просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Прокурор вважає висновок суду першої інстанції про не доведення обставин відведення спірної земельної ділянки Міністерству оборони України, військовій частині А1656, Севастопольській КЕЧ морській, військовим частинам 03121, 95105 неправомірним, оскільки такий не ґрунтується на фактичних обставинах, та не відповідає Указам Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави, "Про підпорядкування Україні дислокованих на її території військових частин і підрозділів Міністерства оборони СРСР" відповідно з якими все майно, в тому числі землі перейшли до Міністерства оборони України.

Прокурор вважає, що предметом спору є право користування земельною ділянкою, тобто спір про право, який виник з відносин, врегульованих Земельним кодексом України (2768-14) та повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства, тому висновок апеляційної інстанції про непідвідомчість спору не відповідає п. 15 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 (va120600-07) "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам. Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2010 від 01.04.2010 (v010p710-10) у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає застосуванню з огляду на норму ст. 58 Конституції України. Апеляційною інстанцією не враховано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26.05.2009 щодо непідвідомчості даного спору адміністративному суду.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційного подання, заслухавши прокурора, вважає, що подання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом спору є розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 572-Р від 13.04.1998 "Про погодження місця розташування і дозвіл на складення проекту відводу земельної ділянки, запитуваної СТ "Планер" для ведення садівництва" та розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1171-Р від 29.06.1998 "Про надання садівничому товариству "Планер" в постійне користування земельної ділянки площею 2,7137га для ведення садівництва".

За нормою частини третьої ст. 22 Закону України "Про судоустрій України" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами пункту шостого частини першої ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсними рішень органу виконавчої влади у сфері земельних відносин та як наслідок захист права позивача на землю.

Касаційна інстанція не погоджується із висновком господарського суду апеляційної інстанції про непідвідомчість спору господарському суду та належність справи до адміністративної юрисдикції.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.05.2009 у справі К-8394/07 предметом якої були розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 572-Р від 13.04.1998 "Про погодження місця розташування і дозвіл на складення проекту відводу земельної ділянки, запитуваної СТ "Планер" для ведення садівництва" та розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1171-Р від 29.06.1998 "Про надання садівничому товариству "Планер" в постійне користування земельної ділянки площею 2,7137га для ведення садівництва" провадження в адміністративній справі закрито, оскільки за висновком суду її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Позивач звернувся до суду для захисту права, що виникло на підставі відносин користування землею.

Згідно з ст. 2 Земельного кодексу України (2768-14) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Участь у справі органу державної виконавчої влади не змінює правову природу спірних відносин, які не відносяться до сфери публічно-правових, оскільки реалізуючи право розпорядження землею міська державна адміністрація має рівні права з іншими суб'єктами земельних відносин з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею є рівноправним суб'єктом земельних відносин і підпорядкованість учасників спірних правовідносин в даному випадку відсутня (ст. 5 Земельного кодексу України).

Таким чином, оскільки спірні правовідносини стосуються права та підстав набуття права користування спірною земельною ділянкою і орган державної виконавчої влади в особі Севастопольської міської державної адміністрації владних управлінських функцій у цих відносинах не здійснював і суб'єктом владних повноважень у спірних відносинах не виступав, тому апеляційний господарський суд безпідставно дійшов висновку щодо адміністративної юрисдикції даного спору.

За наведених доводів касаційна інстанція не погоджується з доводами апеляційної інстанції щодо висновків Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2010 від 01.04.2010 (v010p710-10) у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту третього ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та припинивши провадження у справі апеляційна інстанція припустилася порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ухилилась від фактичного розгляду справи повторно, як того вимагає процесуальне законодавство, тому постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи зазначене доводи касаційного подання щодо перегляду рішення господарського суду першої інстанції до уваги не приймаються.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційне подання задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2010 у справі № 36/394 господарського суду м. Києва скасувати.

Справу направити на новий розгляд Київському апеляційному господарському суду.