59/31-10 Про визнання недійсним договору поруки - 13.09.2010 Прийняття

В січні 2010 року Приватне підприємство "СВ" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк в особі Харківської філії ВАТ ВТБ Банк про визнання недійсним договору поруки №169-П/1 від 02.04.2008р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.03.2010р. у справі №59/31-10 (суддя Бринцев О.В.) в задоволенні позову про визнання недійсним договору поруки № 169-П/1 від 02.04.2008р., укладеного між ПП "СВ" та Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк в особі Харківської філії ВАТ ВТБ Банк відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2010р. (у складі головуючого Карбань І.С., суддів Кравець Т.В., Шутенко І.А.) у справі №59/31-10 вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та передати справу на розгляд до господарського суду Харківської області.

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 10.09.2010р. колегію суддів змінено та призначено у складі: головуючого Шевчук С.Р., суддів Демидової А.М., Кролевець О.А. для розгляду касаційної скарги у справі №59/31-10 господарського суду Харківської області.

Відповідач та третя особа не скористалися правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ) не надіслали відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, який оскаржується.

Позивач та третя особа не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, 02 квітня 2008 року між Приватним підприємством "СВ" (далі –позивач), Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (далі –відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільне виробничо-комерційне підприємство "СВ" (далі –третя особа) було укладено договір поруки № 169-П/1 від 02.04.2008р., відповідно до умов якого, позивач поручається перед відповідачем за виконання третьою особою своїх зобов’язань в повному обсязі за Генеральною угодою № 169 від 02.04.2008р. та договорами про відкриття кредитної лінії № 169-Ю/1 від 02.04.2008р., № 169-Ю/2 від 07.04.2008р., № 169-Ю/2 від 09.04.2008р., № 169-,/4 від 17.04.2008р.

За умовами п. 2 Договору поруки відповідач відкриває позичальнику кредитний ліміт на строк до 01.04.2011р. з лімітом генеральної угоди в розмірі 8500000,00 грн. на умовах сплати процентів за користування кредитом та будь-яких інших платежів, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитними договорами № 169-Ю/1 від 02.04.2008р., № 169-Ю/2 від 07.04.2008р., № 169-Ю/2 від 09.04.2008р., № 169-,/4 від 17.04.2008р.

Як стверджує позивач, договір поруки був підписаний уповноваженою особою відповідача та скріплений печаткою, на якій зазначено ідентифікаційний код 26283082, Харківська філія ВТБ Банк, в той час як Харківська філія не є юридичною особою і договір повинен бути скріплений печаткою ВАТ ВТБ Банк, і тому, на думку позивача, не додержано форми укладення договору та просить визнати цей договір недійсним на підставі ст. 207 Господарського кодексу України.

Проте, господарськими судами встановлено, що договір поруки № 169-П/1 від 02.04.2008 року був укладений між сторонами у письмовій формі з додержанням норм діючого законодавства, а саме, з додержанням норм щодо форми договору та був підписаний уповноваженими особами сторін.

При цьому, з боку банку спірний договір підписано заступником директора з операційної роботи Харківської філії ВАТ ВТБ Банк Щербак Оксаною Валеріївною, на підставі довіреності посвідченої 07.03.2008р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Міленіною К.О. за реєстровим номером №1205.

Згідно п. 2 зазначеної довіреності голова правління банку Пушкарьов Вадим Володимирович уповноважив Щербак Оксану Валеріївну укладати від імені Банку договори застави (іпотеки) будь-якого рухомого та нерухомого майна, в яких Банк є заставодержателем (іпотекодержателем) та інші договори забезпечення (в тому числі поруки), а також договори банківського вкладу (депозитів) та договори (поліси) страхування (по яким Банк є вигодонабувачем), а також додаткові договори (угоди) до них.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. (згідно ч.3 ст. 244 ЦК України).

Відповідно ч.1 ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Отже, оспорюваний правочин підписаний уповноваженою на те особою відповідача.

Водночас, положенням ст. 95 ЦК України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

За приписом ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" філія банку - відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку.

Відповідно до п. 1.2., п. 1.3. та п. 1.7. Положення про Харківську філію ВАТ ВТБ Банк філія створена відповідно до рішення спостережної ради Акціонерного комерційного банку "Мрія" (протокол № 3 від 02.09.2002р.) і зареєстрована Національним банком України 20.02.2003р. На підставі рішення учасників Акціонерного комерційного банку "Мрія" (протокол № 4 від 25.02.2007р.) Акціонерний комерційний банк "Мрія" перейменовано у Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк. Відповідно до рішення спостережної ради Банку (протокол № 6 від 02.07.2007р.) Харківська філія Акціонерного комерційного банку "Мрія" перейменована у Харківську філію Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк. Філія не є юридичною особою й здійснює свою діяльність від імені Банку на підставі цього положення в межах наданих прав. Філія має печатки, штампи та бланки із зазначенням повного найменування Банку та Філії.

Пунктом 2.7 Інструкції про порядок видачі міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів затвердженої наказом МВС України від 11.01.1999 р. № 17 (z0264-99) філіям, іншим відокремленим підрозділам підприємств, установ, організацій, господарських об'єднань, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, зареєстрованих в Україні, інших організаційних форм підприємництва дозволяється виготовлення каучукових і металевих печаток, якщо - це передбачено статутом, положенням або наказом про ці філії.

Отже, виходячи із зазначених положень передбачено право Харківської філії ВАТ ВТБ Банк на виготовлення печаток та штампів для їх використання у господарській діяльності.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ст. 215 ЦК України).

За таких обставин та з урахуванням наведених правових приписів суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки № 169-П/1 від 02.04.2008р., так як зазначена угода укладена з дотриманням вимог чинного законодавства і підписана Щербак Оксаною Валеріївною, тобто особою уповноваженою на вчинення такої дії на підставі виданої їй Довіреності та скріплена печаткою відповідача, тому місцевий господарський суд в задоволенні позову відмовив.

При цьому, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, доводи позивача про невідповідність спірної угоди вимогам Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації та вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003 спростовуються матеріалами даної справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки господарських судів зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84, 107 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи, оскільки в порушення вимог ст. 33 ГПК України позивач не довів тих обставин на які посилався як на підставу задоволення своїх вимог.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків суду, спростовуються вищенаведеним, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.